Правила успішності російського кіно

До російської програми на цьогорічному фестивалі можна було би застосувати кілька характеристик, але, як на мене, мотто «Тижня російського кіно» мала б бути команда «Нє расслабляться!», особливо актуальна на вечірніх показах, коли темінь у кінозалі стає для втомленого організму сигналом до сну. Взяти, приміром, призову короткометражку «Кінотавра» «Ноги — атавізм»: садистська назва настроює на відповідну історію, але режисер–філолог Михайло Местецький із серйозною міною підсовує нам абсурдистське розслідування, що тягнеться до Кремля і вплутує в історію Путіна. Політика не між іншим, а в головній ролі — в альманасі «Зимо, геть!» від десяти молодих кінематографістів, які зафіксували події напередодні виборів президента Росії. Хоча особливо інтригуючі роботи виходять не стільки про великих, як про маленьких росіян: вочевидь розгадка формули загадкової російської душі не припиниться аж до апокаліпсису. Олексій Мізгірьов (призер «Кінотавра» та фестивалю у Локарно) у такому випадку препарує низи російської армії й гастарбайтерське дно Москви — фільм «Конвой». Розумниця Дуня Смірнова обирає більш дівочу тему: її дві героїні фільму «Кококо» — уособлення двох Росій, провінційної та столичної, з усіма, як кажуть наші сусіди, «вытекающими отсюда последствиями».

Сьогодні ж у фестивальному центрі — кінотеатрі «Київ» — відбудеться українська прем’єра свіжачка від Бориса Хлєбнікова під інтригуючою назвою «Доки ніч не розлучить». Затравкою, що спонукає глядача шикуватися в чергу по квитки на цю комедію, є не лише ім’я одного з найвідоміших російських режисерів сучасності (за сумісництвом на найближчий тиждень — члена міжнародного журі «Молодості»), а сама тема фільму, його зірковий склад і комерційний успіх в Росії: у сатирі на пафос «живого купецького міста» знялися Альона Долєцкая, Сергій Шнуров, Анна Міхалкова, Авдотья Смірнова, Оксана Фандера, і лише за перші два дні прокату фільм відбив вкладені у нього 100 тис. доларiв. Де відкопали таку благодатну тему, Хлєбніков розказав на зустрічі із київськими студентами, зауваживши, що всі сценарії у нього народжувалися випадково.

Ідея зародилася чотири роки тому після однієї журнальної публікації — «10 журналістів записували розмови у найдорожчому на той час ресторані «Пушкін», де багатії вирішували свої комерційні питання. Вони випустили матеріал — смішний і абсурдний, і мені відразу стало зрозуміло, що з цього можна зробити сценарій. Вийшло три палуби: кухня, офіціанти і відвідувачі. Дивно, але ніхто з продюсерів не хотів це запускати, один навіть дав таке дивне формулювання — «Не хочу брати участь у критиці багатства». Допомогла молодий креативний продюсер Лєна Стєпаніщєва, яка запропонувала зняти фільм за 100 тис. дол., при тому, що мінімальний бюджет фільму в Росії починається від 700 тис. дол.», — поділився режисер.

Креатив продюсера проявився в тому, що всім членам команди запропонували працювати безкоштовно, а гонорар отримати після того, як фільм почне заробляти. Інші два копродюсери вклали у картину ресурси власних студій. Дружина режисера займалася монтажем. «Єдине, над чим «запоролись» — це звук», — нарікав Хлєбніков, переконуючи, що глядач — не дурень, все відчує, хоча, можливо, й не зможе пояснити причини дискомфорту при перегляді.

Узагалі при ближчому знайомстві режисер, обласканий увагою журі на Московському кінофестивалі, «Кінотаврі» та МКФ у Карлових Варах (який при цьому каже, що будь–який фестиваль — дуже шкідлива річ), виявився своїм хлопцем. Вочевидь, виснажений вечіркою з нагоди відкриття фестивалю, 40–річний Хлєбніков усе–таки сумлінно й не менш ніж усоте переповідав деталі створення своїх фільмів. А коли градус довіри до маститого режисера піднявся настільки, що публіка почала щиро запитувати порад щодо написання сценарію чи зйомок фільму, він узагалі розм’як. Отже, правила від Хлєбнікова: 1. Не просити грошей у продюсерів, а знімати й знімати, хоч би й на фотоапарат, посилати роботи на фестивалі, а коли тебе там помітять, продюсери самі прийдуть. 2. Знімати кіно для себе, а не для когось, бо у такому випадку режисер перетворюється на офіціанта, а чи буде такий авторський фільм комусь цікавий — питання вже інше. 3. Немає кіно комерційного й некомерційного, є авторське й неавторське; серед авторських робіт — «Щелепи», «Зоряні війни», «Бумер»; 4. Якщо хочеш робити прибутковий фільм, треба вирахувати цифру, ймовірність повернення якої буде реальною.

Після півторагодинної зустрічі у форматі «питання —відповідь» київська творча молодь була абсолютно й безповоротно закохана у московського режисера. І сьогоднішня прем’єра вочевидь тільки посилить ці почуття.