Багато режисерів за 130 рокiв залишили свої імена, освячені найзнаковішими виставами та геніальними прозріннями на скрижалях історії театрального мистецтва України. Але ніхто і ніколи не зможе ні заперечити, ні «посунути» з цих скрижалів імена Кропивницького, Старицького, братів Тобілевичів, Заньковецької. Вони зазначені там на першій сторінці, одразу ж під датою 27 жовтня 1882 року — дня, коли виставою «Наталка Полтавка» у Єлисаветграді було почато відлік українського (всупереч існуючій ситуації) професійного (завдяки потужним творчим особистостям) реалістичного театру.

До російської програми на цьогорічному фестивалі можна було би застосувати кілька характеристик, але, як на мене, мотто «Тижня російського кіно» мала б бути команда «Нє расслабляться!», особливо актуальна на вечірніх показах, коли темінь у кінозалі стає для втомленого організму сигналом до сну. Взяти, приміром, призову короткометражку «Кінотавра» «Ноги — атавізм»: садистська назва настроює на відповідну історію, але режисер–філолог Михайло Местецький із серйозною міною підсовує нам абсурдистське розслідування, що тягнеться до Кремля і вплутує в історію Путіна. Політика не між іншим, а в головній ролі — в альманасі «Зимо, геть!» від десяти молодих кінематографістів, які зафіксували події напередодні виборів президента Росії. Хоча особливо інтригуючі роботи виходять не стільки про великих, як про маленьких росіян: вочевидь розгадка формули загадкової російської душі не припиниться аж до апокаліпсису. Олексій Мізгірьов (призер «Кінотавра» та фестивалю у Локарно) у такому випадку препарує низи російської армії й гастарбайтерське дно Москви — фільм «Конвой». Розумниця Дуня Смірнова обирає більш дівочу тему: її дві героїні фільму «Кококо» — уособлення двох Росій, провінційної та столичної, з усіма, як кажуть наші сусіди, «вытекающими отсюда последствиями».

Фестивальна лихоманка цього року розпочалася, як годиться, з почестями та всеохопним святом кіно. Протягом дев’яти днів «Молодість» пропонуватиме як нові, так і добірні стрічки, що, перш ніж дістатись до київського кіномайданчика, встигли побувати у багатьох куточках Старого світу і вибороти лаври перемоги на різноманітних кінофестивалях.

Не так давно видатний іта­лійський славіст Санте Ґрачотті в статті «Українська культура XVII століття і Європа» писав: «...Культ свободи­незалежності та громадянських прав в українців виявляється вже з XVII століття, і тому саме це століття становить непомильну ознаку приналежності України до Європи». На підтвер­дження своїх слів учений цитував наші старовинні пам’ятки, зокрема вірші Касіяна Саковича на честь гетьмана Сагайдачного, а далі зазначив: «Насамкінець хочу згадати про поезію, яка виходить поза хронологічні, але не поза тематично­культурні рамки нашої теми, тобто про «De libertate» Сковороди, твір, присвячений батькові вільної батьківщини — Богданові Хмельницькому; вкрай важливим є те, що на широкому горизонті письменника, який є також філософом та високого рівня богословом, — присутня ця тема».