Олександр Матерухін: Донецьк — той самий Київ, тільки менший

Здобувши чималий досвід виступів у найсильнішому клубі Біло­русі та нижчих американських хокейних лігах, Олександр Матеріхун став у нагоді словацькому тренеру Юліусу Шуплеру, якому довірили зібрати в Донецьку абсолютно новий колектив під КХЛ. Ще один здобуток заокеанського життя — англійська мова — неабияк допомагає Сашкові бути своїм серед легіонерів «Донбасу», котрі становлять левову частину донецької команди.

Про те, чим живе оновлений ХК «Донбас» і на що він розраховує в дебютному сезоні в Континентальній хокейній лізі, «УМ» розпитала українського форварда четвертої трійки «червоно–чорних» (Кочетков—Варламов—Матерухін).

«Плей–оф» — мінімальне завдання для будь–якої команди»

— Олександре, здається, «Донбас», дебютувавши в КХЛ, досі перебуває в пошуках своєї гри. Особливою проблемою для команди виявилося здобути першу домашню перемогу. Як вважаєте, в чому причини ваших частих невдач?

— Більшість матчів на старті чемпіонату ми програвали з різницею в одну шайбу або ж грали овертайми чи визначали переможця в серії булітів. Думаю, це пов’язано як із входженням у сезон, так і з браком везіння.

— Юліус Шуплер неодноразово наголошував на проблемах із реалізацією. Напевно, зараз цьо­му компоненту ви приділяєте основну увагу?

— На тренуваннях ми постійно цим займаємося, так само, як і працюємо над виконанням булітів. Ми багато атакуємо, але, на жаль, не все виходить. Адже в офіційних матчах, на відміну від тренувань, гравці стикаються з додатковими факторами, як–то хвилювання чи нелюб’язність фортуни.

— Коли команда довго не може досягти бажаного результату, керівництво клубу використовує додаткові стимули?

— У таких випадках нам нічого не потрібно пропонувати, всі без зайвих слів і стимулів розуміють ситуацію та прагнуть перемог — без овертаймів та післяматчевих штрафних кидків. Крім того, хочеться зробити приємність рідним та близьким, які стежать за нашими виступами у КХЛ. Зрештою, перервати невдалу серію — це принципова справа, оскільки хочеться довести, насамперед собі, що ти можеш перемагати. Тож думаю, що рано чи пізно команду «прорве», й ми почнемо закидати більш ніж по одній–дві шайби та здобувати переконливі перемоги.

— Але наразі «Донбас» грає за схемою «перемога–поразка», або навіть «виграш через дві поразки». Чи реально буде потрапити до «плей–оф»?

— Мінімальне завдання для будь–якої команди — це участь у матчах «плей–оф». І ми — не виняток. Суперники, що стоять вище за нас у турнірній таблиці, мають досить незначний відрив. Тому «Донбас» має ще достатньо часу, аби піднятися на необхідну висоту.

«На тренуваннях забивати легше»

— Практично в кожному турі КХЛ якісь команди визначають переможця через штрафні кидки. На вашу думку, буліти — це «лотерея», як у футболі, чи прояв майстерності виконавця чи воротаря?

— У футболі, мабуть, простіше забити гол із пенальті, ніж у хокеї. Адже в нашому виді спорту й ворота менші, до того ж і габаритна амуніція воротаря додає проблем. Звичайно, щоб реалізувати буліт, потрібна майстерність. Але без везіння також не обійтися.

Як бачите, половину булітних серій ми виграли, половину — програли. Тобто в одних випадках щастить, в інших — ні. Без фортуни у спорті ніяк. Однією майстерністю тут не обійтися.

— Під час уїк–енду «всіх зірок НХЛ», на змаганнях «Скілз компетішн», хокеїсти вигадують різноманітні способи виконання булітів. Хтось намагається вдарити шайбу зворотним боком ключки, комусь удається забити після виконання піруетів. Можливо, й у офіційних матчах треба щось вигадувати, аби поліпшити процент реалізації булітів?

— На тренуваннях завжди легше забивати — менше відповідальності, хвилювання. Не забив — нічого страшного. А під час гри твій промах може коштувати дуже дорого.

— Як у «Донбасі» визначають людей, які мають виконувати хокейні пенальті?

— Тренер радиться зі своїми помічниками й призначає виконавців.

— А буває, що хокеїст відмовляється?

— Коли людина відчуває невпевненість — може відмовитися. Однак наступного разу йому вже не довірять виконання буліту. Таке рідко буває, але буває. Скажімо, у грі практично нічого не виходило, не йшла шайба у ворота — тоді хокеїст більше не хоче випробовувати долю.

«Донбас» — дружна та доброзичлива команда»

— На відміну від минулого сезону, коли за «Донбас» у ВХЛ грали українці й росіяни, тепер у складі «червоно–чорних» більшість становлять легіонери з Фінляндії, Швеції, Чехії, Словаччини. Як відбувається спілкування в команді?

— Багато хлопців знають англійську мову. Чехи й словаки добре володіють російською. І фіни — Туппурайнен, Віртанен, Кіїскінен, Пуйстола — настільки комунікабельні хлопці, що намагаються якнайшвидше вивчити російську. Говорять англійською, але не соромляться сказати щось не так на новій для себе мові.

— Не секрет, що в інтернаціональних клубах гравці часто групуються за національною ознакою. А як «структурується» «Донбас»?

— У нас дружна, доброзичлива команда, тому такого немає, щоб ми розбивалися на купки. Вільний час намагаємося проводити разом, незалежно, хто звідки приїхав. Усі розуміють англійську — тому проблем немає.

— У командах НХЛ існують певні традиції зустрічі новачків. Уже по ходу сезону в «Донбасі» з’явилися нові обличчя. Як колектив зустрів «енхаелівців» Руслана Федотенка та Олексія Понікаровського?

— Можливо, тому що наш колектив молодий, ніяких «посвят» і «прийомів» новачків у нас не було. Хлопці відразу влилися в команду, освоїлися й почали нам допомагати.

— Що нового привнесли в «Донбас» Руслан та Олексій?

— Їхня ланка грає в північноамериканський хокей, тому має хороше взаєморозуміння, демонструє високу активність та постійно нав’язує суперникові боротьбу. Без сумніву, така гра корисна як для команди, так і для кожного гравця, який, перебуваючи поруч із цими хокеїстами, отримує моральну підтримку.

— Швидше за все, до Нового року представники НХЛ будуть змушені повернутися в Америку. Ви засмутитеся, якщо не встигнете зіграти проти таких зірок, як Олександр Овечкін чи Ілля Ковальчук?

— Над цим я навіть не замислювався. Але мені було б приємно зіграти з цими відомими хокеїстами.

«Ми — не діти, тому все розуміємо без слів»

— Локаут у Національній хокейній лізі надав «Донбасу» серйозну кадрову підтримку, з іншого боку, поява Федотенка й Понікаровського відібрала в інших українців ігровий час. Адже тепер на п’ять «українських» місць у заявці претендують семеро гравців.

— Звичайно, кожний хокеїст хоче мати більше ігрового часу. Але ще до приїзду Руслана та Олексія в Україну я грав небагато, тож навіть немає сенсу говорити, що вони щось у мене відібрали. Навпаки, обоє тільки приносять команді користь. Вважаю, виходити на майданчик повинні ті, хто на це заслуговує, незалежно від національності.

— Можливо, для більшої ігрової практики варто піти в «Донбас–2»?

— Навіщо? Потрібно пробиватися нагору в команді вищого класу.

— Порівняно з попереднім сезоном, коли ви грали у ВХЛ, наскільки сильно зросли вимоги до хокеїстів, які тепер виступають у значно авторитетнішій лізі?

— КХЛ вимагає від гравців швидшого мислення, більшої швидкості руху, кращих тактичних знань, тому зрозуміло, що й із себе слід витискати максимум.

— А як щодо дисципліни, організації, побутових умов?

— Усі хокеїсти «Донбасу» — дорослі люди. Тому кожен сам контролює свій режим. Ми ж не маленькі діти, що нам потрібно все пояснювати. Ми прекрасно розуміємо, де знаходимося й чим може обернутися порушення режиму.

— До речі, ви як уродженець Києва пристосувалися до життя у столиці Донбасу?

— Для мене Донецьк — це той же Київ, тільки менший. А так — це спортивне місто, насамперед футбольне. Однак і хокей тут завойовує популярність.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Матерухін

Майстер спорту міжнародного класу з хокею (амплуа — форвард).

Народився 17 жовтня 1981 р. в Києві.

Грає за ХК «Донбас» (Донецьк).

Чемпіон України 2012 р. у складі «Донбасу–2», чемпіон Білорусі 2009—2011 рр., володар Континентального кубка у складі мінської «Юності».

Визнавався кращим хокеїстом України (2011).

Вихованець школи київського «Сокола».

Також виступав за команди «Хімволокно» (Могильов), клуби з нижчих ліг Північної Америки — «Акадьє–Батурс», «Дес–Мойс», «Пенсакола», «Річмонд», «Луїзіана», «Х’юстон».

Зріст — 183 см, вага — 90 кг.

Одружений. Виховує сина.