Толерантність за сім днів

08.07.2004

      «Держава не повинна надавати перевагу жодній церкві, оскільки церква та держава в нас відділені одна від одної», — суворо і ласкаво навчав різноконфесійну молодь професор, керівник відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАН України Анатолій Колодний під час Міжнародної літньої школи релігійної толерантності. Міжнародна школа, що тривала тиждень наприкінці червня, уже вчетверте зібрала під своїм крилом у Києві молодих християн, мусульман і навіть кришнаїтів з вищих духовних і світських навчальних закладів України, Польщі, США, Росії. Темами цьогорічної зустрічі стали релігійний і секулярний світ, проблеми толерантності у громадянському суспільстві.

      Оскільки в розпорядженні молоді було лише 7 днів (хлопці й дівчата були ніби богами, що зібралися творити новий світ), то розклад кожного дня виглядав так: вранці — по дві лекції, вдень — семінар і зустріч з представником того чи іншого віросповідання, увечері — перегляд фільмів або бесіда.

      Першого дня усі зібралися на зустріч з єпископом Римо-католицької церкви Станіславом Широкорадюком. Особисто мені після цього відкрилися очі на те, що римо-католиків у світі налічується близько 1051,06 мільйона, в той час як православ'я сповідує 151,5 мільйона осіб! На день другий випала зустріч iз Патріархом Української православної церкви Філаретом. «Головне завдання різних церков — це не пошук «єдиної і непохитної» церкви, а відродження моралі й духовності європейського суспільства, — наголошував Патріарх. — Проте про жодну реформу церкви навіть мови бути не може! Церква отримала від Бога все, що потрібно, і ви не можете реформувати божественну істину».

      Середа ознаменувалася відвідинами мечеті і спілкуванням з главою Духовного управління мусульман України муфтієм України Ахмедом Тамімом.

      На четвертий день, коли Бог творив сонце, місяць та зірки, до стін Інституту філософії ім. Григорія Сковороди завітали кришнаїти. Мабуть, кожен із вас бодай раз у житті бачив людей у білому або помаранчевому простирадлі з чупринкою на поголеній голові. Це — послідовники Товариства свідомості Крішни в Україні. Колір простирадел символічний: помаранч — ознака сімейного стану, білий означає стриманість та самообмеження. Чупринка на кшталт козацької — уособлення мудрості: чим вона довша, тим старша людина і тим більше вона перебуває з Крішною, Рамою та Харі (тримурті, або трійця по-нашому). Кришнаїти вірять, що людина — це душа, одягнута в тіло, а тіло — машина, деталі якої поступово зношуються.

      У п'ятницю організатори повели нас до Київської православної духовної семінарії, розташованої на території «старого міста Ярослава» — теперішнього Михайлівського золотоверхого собору. Родзинкою стали відвідини 35-метрової оглядової вежі. Ми стояли під величезними дзвонами, відлитими з бронзи (найбільший з них важить 8 тонн, а найменші — «всього» по 200 кг кожний), коли раптом несамовитий звук перервав голос провідника. Спочатку всі заціпеніли, аж потім зрозуміли, що то найменші «дзвоники» відбивають «Ще не вмерла Україна...». Я поклала руку на серце і переповнилася гордістю за свою країну — нехай не ідеальну, але рідну.

Олена ШУЛЯК.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>