Екологія на експорт

      Проблема переробки відходів діяльності людства давно вже непокоїть учених усього світу. Крім екологічних, виникають і фінансові питання. Якщо країни Заходу з їх потужною економікою якось ще намагаються вирішити ці проблеми, українцям здебільшого начхати на них. Сміттєзвалища у нас перетворюються на міські болячки, потужностей переробних заводів, вочевидь, не вистачає. Органіка ще якось перетравлюється землею, а що чекає на відходи зі скла, металу, полімерів? Виявляється, з останніми ми можемо впоратися, причому зі значним фінансовим зиском. Відповідні технології розробили у Хмельницькому, на кафедрі «Хімічні технології» державного університету (ХДУ). Про унікальні розробки кафедри розповідає її керівник, професор Ігор МАНДЗЮК.

«Зарециклилися...»

      З початку 90-х років у всьому світі спостерігається різке збільшення виробництва пакувальних матеріалів. Здебільшого це стосується виробництва пляшок для розливання газованих напоїв, пива тощо. Найчастіше при цьому маємо справу з таким матеріалом, як поліетилентерефталат (ПЕТФ). В Україні щорічно утворюється 3 мільйони тонн відходів. Із них ПЕТФ становлять 15—20 відсотків. У світі відомо низку технологій вторинної переробки цих відходів. Утім те, що пропонують фахівці з Хмельницького держуніверситету, в нашій державі представлено вперше. Ідеться про механічний і фізико-хімічний рециклінг. Він передбачає подрібнення відходів з отриманням порошкоподібного або крихкого матеріалу для подальшої переробки методом лиття під тиском.

      Чимдалі більше країн-світових лідерів (Німеччина, Франція, Японія) переходить на фізико-хімічні методи рециклінгу. За словами Ігоря Мандзюка, якщо подіяти на відходи ПЕТФ деякими хімічними речовинами, за певних умов (нагрівання, наявність каталізаторів, тиск, інертне середовище) можна отримати цілий спектр матеріалів, придатних для подальшого використання. Зокрема, на кафедрі ХДУ розроблено методи та технологічні умови виготовлення клеїв-розплавів, отримано та випробувано їх зразки. З допомогою цього клею наносять етикетки на скляні та пластикові пляшки, бляшанки; використовують його і в поліграфічній та легкій промисловості. Причому орієнтовна ціна вітчизняних клеїв-розплавів становитиме 6—10 гривень за кілограм, тоді як імпортні аналоги коштують 18—27 гривень за таку ж упаковку. Також після фізико-хімічного рециклінгу пляшок можна отримати продукти, що є складовими виготовлення поліуретанових матеріалів — захисних покриттів, фарб, теплоізоляційного пінопласту. Крім того, продукти переробки використовують як ненасичені поліефірні смоли для виготовлення склопластиків, армованих матеріалів, полімербетону, облицювальної плитки, полімерної сантехніки з імітацією граніту, мармуру, малахіту; фарби, лаків та ізоляційних покриттів.

      Професор підкреслив, що для організації виробництва клеїв немає необхідності будувати окремий завод, достатньо відкрити лінію на існуючому виробництві. Орієнтовна вартість ділянки становитиме 80—100 тисяч гривень. Мінімальний цех виготовлятиме до 1000 тонн продукції за добу. Ігор Мандзюк наголосив, що відкриття фізико-хімічного методу переробки ПЕТФ-відходів хмельничани зробили першими в Українi. Фахівці отримали кілька свідоцтв про відкриття. Будівництво подібної лінії дозволяє вирішувати кілька питань. По-перше, це «видобування» сировини для продукції, якої не виробляють в Україні. По-друге, це внесок в охорону навколишнього середовища.

Розчинна пляшка

      Але ще цікавішим видається інший, абсолютно новий для нас, винахід хмельницьких науковців — розробка біопластиків, що розкладаються. У світі існують подібні розробки, однак країни-лідери у цій галузі тримають свої винаходи у глибокій таємниці. Ось чому Ігор Мандзюк наголошує: подібне зроблено вперше на теренах СНД. Отже, в чому полягає інтрига? Термін розкладу сучасних пластиків становить тридцять-вісімдесят років. У 70-ті роки з'явився новий напрям синтезу полімерів з терміном служби, який регулюється. Проте через технологічні та економічні проблеми широкого поширення він не набув. І лише з 1992 року провідні світові компанії впритул зайнялися розробкою технологій отримання біопластиків, що розкладаються (БЗ).

      Під назвою БЗ проходять матеріали, які розкладаються під дією природних мікроорганізмів — бактерій, грибків, морських водоростей. Це відбувається при закопуванні відходів у грунт. Розклад сягає найпростіших складових — СО2, води тощо. Особливу зацікавленість учених викликав синтез полілактидів-полімерів, які отримують з молочної кислоти. Причому вихідну сировину в Україні можна отримувати у значній кількості з відходів картоплі, цукрового буряку, молока. Цей виріб розчиняється упродовж одного-трьох місяців. За своїми якостями він аналогічний поліетилену, полістиролу, ПВХ. З нього можна виготовляти кришки, підноси, тарілки, тару для харчових продуктів, отримувати волокна і медичну продукцію.

      Керівник кафедри вважає, що розробка подібних матеріалів дозволила б значною мірою вирішити проблему утилізації полімерних відходів, підняла б престиж України в області розробки технологій високого рівня, експортувати БЗ в інші країни. Причому, підкреслив він, для нашої держави, враховуючи доступність вихідної сировини — молочної кислоти на основі переробки відходів рослинництва, цей метод є надзвичайно привабливим. На кафедрі ХДУ отримали перші лабораторні зразки нового продукту. При умові належного фінансування напівпромислове виробництво можна налагодити протягом одного року.

Костянтин ЗВАРИЧ.