Півострів Заліщики, або Курорт за городами

17.10.2012
Півострів Заліщики, або Курорт за городами

Заліщики — коровай на рушнику Дністра.

Уже начебто й запізно писати про вітчизняні курорти — не сезон. Однак цей випадок особливий. І на курорт цей сьогодні все одно не запросиш, хіба що трансфером буде машина часу. Водночас саме незвичайне місце з майже середземноморським(!) кліматом нікуди з географічної карти Тернопільщини не поділося, не стало лише інфраструктури відомого колись європейського курорту. Не відродити її в сучасному варіанті — просто гріх. Недарма ідеї про це давно витають у головах багатьох, хто знає і любить Заліщики — райцентр на півдні Тернопільської області. До речі, це — справжнісінький півострів, що його омивають iз ­трьох сторін потужні річкові води, це добре видно на фото з висоти пташиного польоту. А поетично його ще називають «короваєм на рушнику Дністра». І я все–таки запрошую читачів у віртуальну подорож, яку любителям активного туризму «без комфорту», впевнена, обов’язково захочеться здійснити у найближчому майбут­ньому реально.

 

«Польська Рiв’єра» з нудистським пляжем

Крайній південь скромної Тернопільщини — справді незвичайна кліматична зона. Природа облаштувала її так, що коли всього за сорок хвилин їзди на північ, приміром, черешні ще цвітуть, то тут деякими сортами вже можна ласувати. Так само з овочами. Тому Заліщицький та сусідній Борщівський райони і відомі далеко за межами регіону, а то й країни, завдяки продукції раннього овочівництва, передусім помідорам, про що «УМ» уже колись розповідала. А от про те, що місто–півострів було колись відомим європейським курортом, знають навіть далеко не всі мешканці району. Проте саме це місце називалося на початку минулого століття «польською Рiв’єрою» (регіон входив тоді до складу Польщі) і було розвиненим кліматологічним курортом, до якого ходив прямий швидкісний поїзд iз Варшави. Береги Дністра були забудовані віллами та пансіонатами. Neapol, Warshawa, Riviera, Grand — одні назви чого варті... Там знаходились два великих комфортних піщаних пляжі (до речі, був і ще один — перший у міжвоєнній Польщі неофіційний нудистський!), а набережну порівнювали з ялтинською.

Як істинне курортне місто Заліщики затихали в холодну пору року і оживали влітку. Тут проводилось багато культурних та спортивних заходів, як от концерти, виставки, театральні вистави, кінні перегони, змагання з тенісу, стрільби та веслярства. Пропонувалися навіть дійства, схожі на фестивалі, — одне з таких проводили завжди у другу декаду вересня на честь збору винограду, і називалося воно «Віннярство». На відпочинок у Заліщики охоче приїжджа­ли представники знаті й творчої інтелігенції, серед яких було і чимало відомих людей — наприклад, оперна зірка Соломія Крушельницька, письменники Юрій Федькович та Василь Стефаник, перший маршал Польщі Юзеф Пілсудський.

Здравниця в палаці

Чудові пляжі колишнього заліщицького курорту були знищені великою дністровською повінню, і в радянський період їх чомусь не відновили — можливо, вважали «відрижкою буржуазії». Однак за тих же радянських часiв райцентр усе ще залишався досить відомим кліматологічним курортом. У колишньому палаці місцевої знаті функціонувала здравниця всесоюзного значення «Заліщики», в якій щорічно відпочивало й поправляло здоров’я більше п’яти тисяч людей не тільки з України, а й з інших республік колишнього СРСР. Спеціалізувався заклад на лікуванні поліартриту, радикуліту, міозиту та інших подібних хвороб. Не меншою популярністю користувалася і турбаза «Дністрянка» на більш як триста місць, що пропонувала всі зручності і насичену екскурсійну програму, куди входили не лише піші походи надзвичайно мальовничим довкіллям, а й поїздки до недалеких печер сусіднього Борщівського району, Чернівців, Кам’янець–Подільського, карпатського Яремча, водні прогулянки та сплави по Дністру.

На превеликий жаль, і будинок відпочинку «Заліщики», і турбаза «Дністрянка» не витримали економічних катаклізмів української незалежності. Нікого чомусь не зацікавило збереження об’єктів, завдяки яким можна було б поповнювати бюджет міста та розвивати його як туристичний і курортний центр. До того ж виникли певні екологічні проблеми, на вирішення яких хронічно не вистачало коштів, а без цього повернути Заліщикам колишню курортну славу було просто неможливо.

Коли телефонувала до ме­ра Заліщиків Володимира Бе­нев’ята, щоб запитати, наскільки реально повернути людям унікальний курорт на березі Дністра, чесно кажучи, сподівалася почути щось на кшталт: «Та який там курорт! Тут хоч би кінці з кінцями в наших економічно­ бюджетних реаліях зводити!». Але недаремно про Володимира Станіславовича відгукуються як про хорошого господаря і водночас великого ентузіаста, а також людину, яка добре знає і дуже любить рідне місто. Тож відповідь його була іншою.

Вирішити б екологічну проблему

— Відновити курорт можна, й різні ідеї щодо цього, як то кажуть, давно витали у повітрі, — сказав міський голова Заліщиків Володимир Бенев’ят. — Уже навіть бізнес–проект розроблений. Але думати про його реалізацію зможемо лише після того, як вирішимо нагальну проблему спорудження нових очисних споруд. Без цього залишається ризик часткового потрапляння в Дністер різних нечистот, а це, зрозуміло, не дасть змоги створити комфортну й цивілізовану рекреаційну зону. Наразі обласна рада вже виділила частину коштів, і зараз один iз профільних інститутів України розробляє для нашого міста проект нових очисних. Дасть Бог, у 2014–му екологічну проблему буде знято, відтак зможемо зайнятись питаннями курортної інфраструктури. До речі, відомий бізнесмен Дмитро Фірташ, який родом з–під Заліщиків, теж зацікавився цією темою. На одній iз недавніх його зустрічей iз місцевою владою йшлося про ймовірність його участі в облаштуванні набережної навколо міста, щоб повернути їй колишній вигляд, який зберігся лише на старовинних польських листівках. Ми будемо раді будь–якій допомозі. Адже наше місто–півострів хоч і невелике, але знаходиться у справді унікальній місцевості. Наведу тільки один факт на підтвердження. На Землі існує всього чотири місця, де геологічні відшарування дають змогу прослідкувати процес формування нашої планети, — у США, Великобританії, російському Красноярському краї і тут, у нас, у Дністровському каньйоні. Вистачає навколо Заліщиків й інших дуже цікавих і незвичайних речей. Тож просто гріх не спробувати зробити місто курортним і туристичним центром.

Тут є навіть... сфінкси!

Володимир Бенев’ят цілком має рацiю. Мені доводилось бувати на курортах різних країн. І мушу сказати, що перелік об’єктів, вартих уваги активних туристів, у деяких iз них і в підметки заліщицьким не годиться. Бо чого тільки не побачиш у цьому благодатному краї неподалік міста–півострова. Ну Китайської стіни і пірамід тут, звичайно, немає, але от сфінкси, наприклад, — це будь ласка! Дивовижні Касперівські сфінкси, розташовані на схилі долини одноіменного водосховища, — це геморфологічні вапнякові утворення, геологічна пам’ятка природи місцевого значення. На території Заліщицького району взагалі дуже багато оригінальних кам’яних утворень та скель незвичайної форми. Сеноманські богатирі, Дністровські феномени, «Соколине гніздо» на кшталт знаменитого «Ластівчиного» у Криму. А 16–метровий Червоноградський водоспад і каньйон iз червоного девонського пісковику? А мальовниче Касперівське водосховище? А той самий Дністровський каньйон, що його згадував міський голова Заліщиків і який називають живим підручником геології? А печери, в яких було знайдено чимало цінних археологічних знахідок? А історичні та архітектурні пам’ятки самих Заліщиків? А дендропарк iз реліктовими та екзотичними деревами? Перелік цей можна продовжувати, і це — справжній «клондайк», як сказав, оглянувши лише кілька об’єктів, знайомий бізнесмен від туризму зi Сполучених Штатів. Він мав на увазі, що для туристичного бізнесу тут «золоте дно». От тільки інфраструктури відповідної немає, і це — велика проблема. Ну але особисто я чомусь впевнена, що рано чи пізно до Заліщиків таки повернеться їхня давня курортна слава і місто–півострів обов’язково стане одним iз найпопулярніших туристичних центрів Західної України.

  • Чим славний Конотоп

    «То ви з Конотопа? Уже втопили свою відьму?» — часом запитували мої нові знайомі. «Та нема вже в нас тих традицій», — ображено відповідала я, не зразу розуміючи, що йшлося про депутатку, «прогресивну соціалістку». І вже спокійно розповідала про славні історичні сторінки свого міста та видатних земляків. >>

  • Магнетизм малого Хрещатика

    Зі столицею України невеличке село Хрещатик поєднують дві історичні події, розділені тисячоліттям. Перша — християнізація Русі князем Володимиром, втікаючи від якої, непокірні кияни-язичники пропливли човнами за течією Дніпра цілих півтори сотні кілометрів, сховавшись на безлюдді. >>

  • Неземне тяжіння Нескучного

    Зінаїду Серебрякову тут «пам’ятають» хіба що джерело зі смачнючою водою та дерев’яний старезний зруб у колодязі, дбайливо схований під саркофагом із міцних дощок. Утiм мінімальна автентичність ніскільки не применшує історичну значимість хутора, оскільки під його небом жили і творили одразу дві династії митців — Бенуа і Лансере, у творчості яких Нескучне служить чимось на зразок апогею пережитих емоцій. >>

  • Віч-на-віч з Очаковим

    Очаків — місто невелике, та славі його можуть позаздрити міста більш значні. Щоправда, з історичних романів, дожовтневих і радянських енциклопедій Очаків відомий нам досить однобічно — як місто воїнської слави Російської імперії. І чомусь російські історики майже завжди замовчували видатну роль в історії цього міста на березі Дніпровського лиману запорозьких козаків. >>

  • Вужі, бобри і... Євромайдан

    Шукати звичного центру села в Конопельці — справа марна. Його просто немає. Тут кожна хата, яка ще вціліла, — свій центр, довкола якого все обертається. І сосни з ялинами, які мов вартові, охороняють неймовірну зимову тишу. Ліс тут усюди. Він то вигулькує, то зникає; навіть на колишніх колгоспних землях, де колись родило все, росте лісовий самосів. >>

  • Біла під європейським прапором

    Давно я не поверталася із сільського відрядження з таким хорошим настроєм! Як правило, поїздки в села Тернопільщини впродовж останніх років залишали важке враження напіврозрухи і безперспективності. Але остання поїздка переконала: навіть при усій складності проблем цілком реально суттєво покращити життя українського села зусиллями лише його громади. >>