Тільки народився і вже заробив

Cільський голова Сков’ятина Борщівського району Петро Попик за кожного новонародженого виплачує допомогу в розмірі п’яти тисяч гривень. Таку ідею Петро Степанович запровадив два роки тому, щоб покращити демографічну ситуацію в селі. Слід зауважити, що до Сков’ятинської сільської ради належить і сусіднє село Шишківці, разом це — 680 мешканців.

«Оскільки села дуже малі — у Сков’ятині лише 110 дворів, а у Шишківцях 78, то тут дуже низька народжуваність, — зауважує Петро Степанович. — У дитячому садку лише 19 дітей, а в школі — 50. У другому класі лише один учень. Я сам — батько двох дітей і прекрасно розумію, що діти в садку набагато краще і швидше розвиваються, аніж удома. Щоб кількість дітей у нашому селі зростала, два роки тому вирішили виплачувати матеріальну допомогу. П’ять тисяч гривень — для села значна сума. Я розумію, що на них дитину не виховаєш, однак вистачить на перших порах, щоб купити маляті все необхідне. Спочатку ми робили це урочисто, у сільському клубі, тепер мама новонародженого приходить до сільської ради зі свідоцтвом про народження, заповнює заяву і отримує гроші. За два роки село поповнилося вісьмома маленькими мешканцями».

Таку «розкіш» Сков’я­тинська сільська рада може собі дозволити через те, що отримує кошти за використання надр від гірничовидобувного комплексу ТОВ «КНАУФ ГІПС Скала». Це україно–німецьке підприємство з виробництва гіпсокартонних плит.

«У середньому за рік ми отримуємо 6,5 млн. гривень, — розповідає Петро Попик. — Відтак ми не є дотаційною сільською радою, а утримуємося за власний кошт. Торік я виплатив по тисячі гривень одноразової допомоги кожному мешканцю».

Якщо мешканці більшості українських сіл стараються усілякими способами виїхати через відсутність роботи, то мешканці Сков’ятина на безробіття не скаржаться. Більшість із них працює на підприємстві «КНАУФ ГІПС Скала», де середня зарплатня становить три тисячі гривень. «Якщо раніше чоловіки масово виїжджали на заробітки до Польщі чи Москви, то тепер таких одиниці, — зауважує сільський голова. — Навіщо кудись їхати, якщо і тут платять добре? Тим паче щодня за людьми приїж­джає автобус, відвозить на роботу і привозить додому».

У Сков’ятині вже три сім’ї купили обійстя, тому майбутнє села вселяє оптимізм.

«Маю надію, що наше село все більше поповнюватиметься новими мешканцями, — каже Петро Степанович. — А я, як голова села, буду всіляко старатися, щоб їм було комфортно. У мене ще багато планів та задумів, утім наперед розповідати не буду, люблю спочатку зробити, а вже опісля хвалитися».