Люди на повідку

Основна небезпека, яку несе виборча кампанія–2012, — це зміна форми державного правління в Україні. Страх діючої верхівки втратити владу примушує її до радикальних, брудних методів боротьби. За будь–яку цiну Партія регіонів планує сформувати у наступному парламенті конституційну більшість — тобто 300 голосів. Це дасть їм можливість змінити Конституцію України і переобрати Януковича Президентом на другий термін. Вони чудово розуміють, що український народ вдруге помилки не зробить і його не обере. Отже, вихід один — провести вибори не шляхом всенародного голосування, а у сесійній залі Верховної Ради.

Ви запитаєте, як це можливо при повному падінні довіри громадян до провладної партії? Відповідь: сценарій влади можна реалізувати лише за рахунок «тушок».

«Тушки» — українське політичне ноу–хау

Влучну назву «тушка» уперше вжили парламентські журналісти. Цим терміном «акули пера» прозвали депутатів Верховної Ради України, котрі з особистої матеріальної чи іншої зацікавленості голосують під час розгляду окремих важливих питань в інтересах інших фракцій (як правило, провладних), до яких вони особисто не входять. При цьому «тушка» голосує ще й за постанови, які не підтримують його ви­борці. Тобто прямо протилежні засадам тієї політичної сили, у списках якої «тушка» потрапив до Ради.

Це явище — ексклюзивний винахід українського політикуму. Хоча такими ноу–хау українцям навряд чи варто пишатися. Нам потрібно навчитися їх відрізняти з поміж інших. То хто ж є потенційною «тушкою»?

Перш за все — власники великого капіталу. Їх підчепити на гачок дуже легко. Кандидати з бізнесу, які йдуть до Верховної Ради, абсолютно залежні. Бо прагнуть потрапити до парламенту, аби зберегти та захистити свої статки або й примножити. Користуючись владою, вони будуть неодмінно це робити. Однак щоразу остерігатимуться, аби не відібрали все нажите. Така людина мимохiть стає залежною. Нею маніпулювати дуже просто. От і висуває влада таких «людей на повідку» в народні депутати. Тут діє принцип: або голосуй, як кажуть, або заберемо все. Отже, будьте пильні: всі, хто декларував мільйони, — потенційні «тушки».

По–друге, потенційними «тушками» є люди, на яких відкриті кримінальні справи. Тут діє дещо інший принцип: або голосуй як скажуть, або посадимо. У цій виборчій кампанії також беруть участь деякі кандидати, яких звільнили зі слідчих ізоляторів. «Тушки», як правило, йдуть по мажоритарних округах самовисуванцями (асоціюється зі словом «самозванцями»), позапартійними, тобто прискіпливо маскують свою залежність від влади.

Крім цього, партія влади віднайшла ще один маскувальний механізм для майбутніх «тушок». Це кандидати, які на виборах представляють себе опозиційними або незалежними, а насправді є креатурами Партії регіонів. Для маскування «тушок» правляча партія у виборчих округах, де вона явно програє, виставляє кандидатів від Партії регіонів. Їхнє завдання — зіграти роль громовідводу, заплутати виборців і відтягти голоси. Головне ж, щоб перемогла нібито опозиційна «тушка», яка вже у парламенті поповнить лави провладної більшості.

Виробниче об’єднання з продукування «тушок»

Уже історично склалося так, що опозиція, фактично, стала основним постачальником «ту­шок». Їхніми прообразами можна вважати депутатів Ігоря Рибакова, який обирався від БЮТ, та Юрія Бута — від НУНС. Як відомо, саме вони ще 6 червня 2008 року першими написали заяви про вихід із парламентської коаліції, що на той час об’єднувала БЮТ, НУНС та Блок Литвина. Їхній вчинок став масштабною зрадою, яка призвела до розпаду демократичної коаліції.

Сьогодні, коли на карту ставиться демократичне майбутнє України, опозиція має відіграти важливу роль. Головним її завданням є не допустити формування Партією регіонів конституційної більшості у Верховній Раді. Хоча, чи зможе об’єднана опозиція позбутися тавра постачальника сумнозвісних зрадників, коли така політична сила, як ВО «Батьківщина», по мажоритарних округах веде справжнісіньких «тушок» — тих, хто вже зараз перебуває на короткому повідку в Партії регіонів.

На жаль, прикладом цьому є кандидат від ВО «Батьківщина» по 218–му виборчому округу м. Києва Володимир Ар’єв. Відомий журналіст, автор передачі «Закрита зона», який у своїх матеріалах викривав усі зловживання кучмівського режиму, у 2007 році став народним депутатом за списком блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Тому його обрання головою підкомітету в Комітеті Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю тоді не викликало сумнівів.

Здавалося, тепер пан Ар’єв, отримавши статус народного депутата, доступ до документів, матеріалів владних структур розпочне масштабну боротьбу з корупцією і злочинністю не тільки силою свого слова, а й конкретними діями. Але цього не сталося.

Спочатку Ар’єв просто зник з поля зору. Він перестав себе проявляти не тільки як журналіст, а й не відбувся як політик. За офіційними даними з сайту Верховної Ради, Володимир Ар’єв прогуляв половину всіх засідань парламенту цієї каденції (був присутнім на 282 засіданнях, а на 285 — відсутній). Потім він ще й відзначився тим, що проголосував за кабальні для України Харківські угоди. Як пояснити такі метаморфози опозиціонера?

Підчепитись на гачок

І тут у пресу проникають чутки про наркотики, які Володимир Ар’єв перевозив з–за кордону. Нагадаємо, що ще 22 жовтня 2006 року в аеропорту Варшава—Окенце польські прикордонники затримали тоді ще журналіста Ар’єва та його дружину із марихуаною, яку виявили у багажі. І ось пан Володимир уже сам стає героєм «закритої зони». Він стверджував, що «травичку» віз нібито задля журналістського експерименту. Утім світло на те, що ж саме відбулося в аеропорту польської столиці, проливають окремі документи, які є у розпорядженні «УМ» (окремі з них наводимо).

У протоколі допиту фігурант справи повністю зізнається у своїй провині: «Я хотів би додати, що я розумію, що порушив польське право, але я не хотів сприяти поширенню наркотиків ні в Польщі, ні в Україні чи в іншій країні. Я жалкую, що здійснив щось, що не відповідає праву». Потім цю справу, як кажуть, «зам’яли», адже тоді МВС України очолював Юрій Луценко. Він і витягнув свого соратника з правового зашморгу, сховавши від відповідальності за депутатським мандатом.

Партія регіонів не проминула цю тему і підчепить пана Ар’єва на гачок так, що він і за пожиттєвий строк для Луценка проголосує. І Ар’єв це чудово розуміє: якщо він знову не сховається у Верховній Раді, він має відповідати перед законом за статтею 305 Кримінального кодексу (контрабанда наркотичних засобів).

Розуміючи це чи ні, але через необдумані експерименти він сам посадив себе на прив’язь до провладної партії. Питання тепер уже не до пана Ар’єва, а до ВО «Батьківщина». Невже гіркий досвід на прикладі пані Королевської та ще понад 30 «тушок» у теперішньому парламенті їх нічому не навчив? БЮТівці стали не Всеукраїнським об’єднанням (ВО), а виробничим об’єднанням (в.о.) з продукування «тушок» до столу Партії регіонів. До речі, приклад пана Ар’єва — далеко не по­одинокий.

Логіку влади можна зрозуміти. Партія регіонів збирає під свої стяги армію покірних штиків. А до покори їх можна примусити, тільки смикаючи за потрібні ниточки. А от логіку об’єднаної опозиції, яка веде до парламенту «людей на гачку», зрозуміти важко.

Тож тепер — рішення за виборцями. Не обманіться! Розпізнайте «тушок» і відправте їх на утилізацію.

Іван ВИТІВСЬКИЙ