Кирило Натяжко: Ти можеш закинути за університет хоч 50 очок, а залік просто так не поставлять

Кажуть, що від любові до ненависті — один крок. А буває й навпаки. Минулого року Федерація баскетболу України влаштувала «темну» з дискваліфікацією кільком українським баскетболістам, які відмовилися виступати за національну збірну. Серед них був і молодий Кирило Натяжко, який у той час навчався за океаном та грав за команду університету Аризони в студентській лізі США. Проте вже через рік стосунки між конфліктуючими сторонами налагодилися, і, «зробивши правильні висновки», Натяжко яскраво дебютував у збірній України. З його допомогою команда під керівництвом американського тренера Майка Фрателло пробилася до фінальної частини чемпіонату Європи–2013.

Цікаво, що 21–річний центровий потрапив до першої збірної країни, не маючи досвіду виступів у професіональних клубах. Лише кілька місяців тому уродженець Дніпропетровська підписав свій перший професіональний контракт — із маріупольським «Азовмашем», про що з гордістю повідомив у своїй колонці на одному з баскетбольних сайтів.

На питання стосовно свого спортивного розряду Натяжко відповів кореспондентові «УМ»: «Напевно, я навіть не майстер спорту, адже для цього потрібно виграти Суперлігу». Вочевидь, у цій історії питання про розряд — другорядне, а от перемога в чемпіонаті країни для «Азовмашу» завжди завдання номер один. І абикого маріупольці до свого табору не запрошують. Із «аризонським», можна сказати, «вундеркіндом» познайомилася «Україна молода».

З дитячого баскетболу — в дорослий «Азовмаш»

— Кириле, рік тому зі США до України переїхав Олексій Печеров, який підписав контракт з «Азовмашем». Тепер лави маріупольців поповнили ви. Цікаво, чи не Олексій покликав вас за собою?

— Ні, в Маріуполь мене запросило керівництво команди, зокрема Роландас Ярутіс (спортивний директор клубу. — Авт.). Загалом, у мене було кілька варіантів, але ми з моїм агентом вирішили, що «Азовмаш» має стати для мене найбільш перспективним варіантом, кроком на новий рівень.

— Перш ніж укласти договір з віце–чемпіонами України, ви їздили до тренувального табору для молодих талантів у Тревізо, що в Італії. Чи були пропозиції переїхати грати кудись у Європу?

— Мною цікавився ще один український клуб, були пропозиції з Росії, Іспанії, Італії. Але з огляду на те, як «Азовмаш» боровся за мене — ще до того, як я почав грати за збірну України, — я обрав саме Маріуполь.

— Останні п’ять років ви провели в США. Чи не було бажання продовжити кар’єру там?

— Коли від’їжджав у Штати, був ще хлопчиком. А зараз я вже перейшов на інший рівень, зробив крок із дитячого баскетболу в чоловічий.

— Певно, ваш від’їзд до Америки санкціонували батьки. А рішення повернутися до України приймали вже самі?

— Це також рішення усієї сім’ї. Шляхи продовження моєї кар’єри обговорювали на сімейній нараді. Адже кілька думок завжди краще, ніж одна, та й рідні ніколи поганого не порадять. Зрештою, підтримка близьких для мене є дуже важливою.

«Фесенко замовив за мене слівце»

— Спортивна академія, де ви почали своє американське життя, тісно пов’язана з імененем відомого тенісного тренера Ніка Боллетьєрі...

— Так, це «IMG–академія». Раніше вона й справді була лише тенісною, але потім там відкрили також школи з американського футболу, гольфу, баскетболу.

— Якщо не секрет, чи склав вам хтось протекцію?

— Мій тато — хрещений Кирила Фесенка (українського легіонера в НБА. — Авт.). Коли Кирило тільки переїжджав до Америки, на драфт, він проходив літню підготовку саме в цій школі. І там замовив слово за мене. Вони мене й запросили.

— Які основні відмінності ви помітили в тренувальному процесі української та американської спортивних шкіл?

— Відмінностей дуже багато. По–перше, ми з командою зав­жди були разом: жили, ходили на уроки, тренувалися. Але головне, що б я відзначив, — це дисципліна гравців на тренуваннях, їхнє ставлення до баскетболу. Адже люди туди їдуть з усього світу не просто так, а щоб чогось досягти.

— А бажання переорієнтуватися на інший вид спорту у вас часом не виникало?

— Я завжди хотів грати в баскетбол. Хоча свого часу займався футболом, але коли підріс — покинув. Іще було плавання, ходив навіть на легку атлетику. Однак швидкий стрибок у зрості не залишив особливого вибору (зараз зріст Натяжка — 207 см. — Авт.). Та й грати в баскетбол у мене виходило найкраще.

«В Америці всі грають — у відеоігри»

— Після американського шкільного баскетболу ви перейшли на вищий рівень — університетський. Студентська ліга — дуже рейтингова в США. Цікаво, чи хороша гра за свою команду гарантує баскетболістам отримання диплома університету?

— Навчатися в університеті потрібно обов’язково. Ти можеш забивати хоч по 50 очок щодня, однак оцінку тобі просто так ніхто не поставить. Можуть зробити деякі невеликі поблажки, скажімо подовжити терміни здачі контрольного матеріалу. Наприклад, перед грою я просив професора, аби дозволив на кілька днів пізніше здати реферат. Однак більших поблажок у навчанні ніхто не робив. Навпаки, якщо ти впродовж навчального року прогулюєш п’ять занять, тебе відсторонюють від 10 відсотків ігор сезону. І це йде від самого тренера. У США підхід до навчання серйозний.

— Штат Аризона, де проходило ваше студентське життя, сусідить із відомим на весь світ містом азарту — Лас–Вегасом. Чи випробовували свою удачу в грі в рулетку? Чи студентам не дозволяють грати?

— Просто так заборонити у США ніхто не може, якщо це не заборонено державою на законодавчому рівні. А грати в казино можна тільки після досягнення 21 року. Власне, я їздив до Лас–Вегаса пару разів, але не задля азарту, а щоб було потім що згадати, сказати: «Я був у Лас–Вегасі, грав у казино».

— А на які розваги ще витрачаєте свій вільний час?

— Люблю відеоігри — баскетбол, футбол, «стрілялки». Це заняття не лише для дітей та підлітків. У Америці, наприклад, усі граються. Я довго там жив, маю багато друзів і можу сказати, що й Кирило Фесенко грає у відеоігри, й Андрій Кириленко (найвідоміший росіянин в НБА. — Авт.) — теж.

— Як вам здалося, який із видів спорту користується в США найбільшою популярністю — американський футбол, баскетбол, бейсбол, хокей?

— Там усе побудовано так, аби одне не заважало іншому, особливо в моменти фінальних протистоянь. Усе йде поетапно — сезон футболу, потім сезон баскетболу. Скажімо, коли закінчується футбол — хокей чи баскетбол лише набирають обертів. А в час, коли в НБА триває серія «плей–оф», на телебаченні нічого іншого не помітно.

Хоча, певно, можна ствер­джувати, що американський футбол набагато популярніший за інші види. Це більш ніж спорт — у США це традиція. Для перегляду матчів по ТБ люди збираються у когось удома, роблять барбекю...

«На Євро–2015 хочеться мати додаткову перевагу»

— Які враження залишила Америка взагалі? Що дала вам ця країна?

— Напевно, головне — диплом університету, який я отримаю в грудні. Це більше, ніж баскетбол. Диплом буде зі мною на все життя. Окрім того, я самостійно прожив у США п’ять років, виріс як людина, набув життєвого досвіду.

Було трохи важко жити на далекій відстані від рідних та близьких. Через велику часову різницю було непросто спілкуватися. Проблем додавав і суворий візовий режим, який заважав людям приїхати до мене в США.

— На сайті Basket–planet.com у вас є постійна колонка, де ви активно спілкуєтеся з уболівальниками. Читачі висловлюють припущення, що відкритості ви навчилися в США, чи не атк?

— В Аризоні у нас була дуже велика фанатська підтримка. Місто Тусон, де я мешкав, жило баскетболом. Стосунки між гравцями та вболівальниками завжди були хороші.

Щодо колонки на сайті, то я вважаю, якщо люди хочуть щось знати — чому б і ні? До речі, в Україні скоро має пройти Євробаскет–2015. Хотілося б, аби до цього часу у наших співвітчизників суттєво зріс інтерес до баскетболу й під час поєдинків ми отримали перевагу над суперниками у вигляді шостого гравця — наших уболівальників.

— Цікаво, в час невдалих серій фани у США влаштовували вашій команді обструкцію?

— Насправді вони завжди нас підтримували. Щоправда, такого, щоб ми програвали по п’ять матчів поспіль, не було.

У перший рік, коли в команді з’явилися нові гравці та тренер, уболівальники з розумінням ставилися до нашої незіграності. А в другому сезоні ми вже показали добрий результат. Потрапили у вісімку найсильніших команд чемпіонату вдев’яте за всю історію університету.

— Якщо можете, проясніть ситуацію стосовно минулорічного конфлікту з ФБУ, через що вас на рік було відсторонено від усіх змагань під егідою ФІБА.

— Це вже було у минулому. Що було, те пройшло. Кожен із цього вже зробив відповідні висновки.

— Головний тренер збірної України — американець Майк Фрателло — напевно, тепер може покластися на вас у питаннях перекладу з англійської?

— Справді, він розмовляє лише англійською мовою. А я перекладачем? (сміється). Я приїжджаю у збірну грати у баскетбол. А в питанні перекладу нашому наставнику допомагає його помічник — Денис Журавльов.

А взагалі, в багатьох збірників клубні наставники — іноземці, в українських командах грає багато легіонерів, тож усі спілкуються англійською. Тому з мовою проблем немає.

ДОСЬЄ «УМ»

Кирило Натяжко

Член національної збірної України з баскетболу. Амплуа — центровий.

Народився 30 листопада 1990 р. в Дніпропетровську.

Гравець маріупольського «Азовмашу» (з вересня 2012 р.), раніше виступав за команду університету Аризона (США).

Перший тренер — Олександр Євсеєвичев.

Зріст — 207 см, вага — 120 кг.

Хобі — відеоігри.