Сумовита поп–картина світу, де переважали пастельно–прісні тони, що її нам намалювало перше півріччя, у другому семестрі стала яскравішою: кількість хороших платівок хоч і не набагато, та все ж зросла. Знову–таки, в усіх випадках не йдеться про якісь революційні відкриття — просто про роботи високого рівня. Причому зринула доволі неочікувана тенденція: найліпші, за оцінкою «УМ», альбоми належать виконавцям, що практикують важке звучання, натомість «молода електроніка» — смалить у куточку…
OCEANIA / THE SMASHING PUMPKINS
Оцінка «УМ»: @@@@@
Есенція: Біллі Корган узявся за розум.
Готуючись до виходу «Океанії», я передбачав, що резюме альбому виглядатиме так: «Біллі Корган збожеволів». Радію, що помилився… Чималий час фронтмен великого чиказького ансамблю «розширював горизонти», прагнучи чогось несусвітнього. Тепер він «схаменувся», видавши копію свого дебютного альбому Gish: тут, як і в релізі 1991–го, жирний звук, базований на кількапластовій рифовій мелодиці. Епічна робота.
CUT THE WORLD / ANTONY AND THE JOHNSONS
Оцінка «УМ»: @@@@@
Есенція: зробіть красиво — для нас.
Якщо ви хочете перевірити, чи є у вас душа, чи вона, згадуючи метафорику покійного Єгора Лєтова, «не вбита», прослухайте цей запис, де мешканець Нью–Йорка Ентоні Хеґарті («Його голос — то поезія», — так пишуть критики) переспівав свої композиції вкупі з Національним оркестром Данії… Від весни 2009–го, коли побачив світ дебютник французького проекту Amesoeurs, жоден реліз не вражав мене так глибоко.
OUR COLD DAYS ARE STILL HERE WHEN THE LIGHTS ARE OUT / SAUROCTONUS
Оцінка «УМ»: @@@@@
Есенція: у назві релізу — 11 слів, а за нею…
Завроктонами звуть невеликих за розмірами хижих динозаврів. Одеський пост–блек–метал–гурт із таким же ім’ям (Sauroctonus — латиною) первісною потужністю нагадує ветхих звіроящерів. Про них мало відомо, тож їхній перший альбом став справжнім шоком: нового тут нічого немає, є талант і опанування передового західного досвіду.
LES DEMOS / PESTE NOIRE
Оцінка «УМ»: @@@@@
Есенція: архіви — з різних років по ниточці.
У «Чорній Чумі» обґрунтовано вбачають найкращий наразі французький блек–метал–ансамбль. Її (а також «побратимів» із дуету Alcest) визначальним атрибутом є вміння привнести оригінальні елементи у вищезгаданий стиль, який давно вичерпав художню потенцію. Збірка хронологічно різнорідних демо–записів показує широчінь мислення творців проекту, які цілком вичавили із себе банальність та схематичність.
FOLLOWING SEA / DEUS
Оцінка «УМ»: @@@@1/2
Есенція: коли група перебуває в хорошій формі.
Якихось півроку тому (гаразд — трохи більше) бельгійський квінтет випустив перший за три роки диск, аж ось тішить нас новим! І то не гіршим (хіба що на якусь дещицю). Свого часу «боги» виводили взірцевий арт–рок; із «нульовими» в їхній стилістиці намітився крен у бік інді, тож «Ідучи за морем» — симбіоз двох естетичних платформ. Симбіоз не всуціль гармонійний: окремі пісні надто прив’язані до модних віянь.
LOST IN TRANSITION / SIXPENCE NONE THE RICHER
Оцінка «УМ»: @@@@1/2
Есенція: усім попам поп!
Коли прочитаєте назву цього техаського тріо, у вашій пам’яті спливе щось знайоме, проте нечітке, відтак нагадую: півтора десятиліття тому один їхній хіт із фільму «Закоханий Шекспір» посідав верхні щаблі всіх хіт–парадів світу. Втім справжніми мегазірками вони так і не стали, натомість кожна їхня робота слухається щонайменше з насолодою: це щоразу взірцевого штибу гітарна поп–музика, приємна, світла й небанальна.
THE SOUL SESSIONS VOLUME 2 / ДЖОСС СТОУН
Оцінка «УМ»: @@@@1/2
Есенція: а якби трек–лист скоротили на третину…
Афроамериканці Джоселін Ів Стокер усього 25, а на її рахунку вже шість повноцінних платівок. Якраз шоста мусила стати визначною, але… Перша половина цього витвору, без перебільшення, шедевральна: смачна страва, в якій булькають фанк, соул та ритм–енд–блюз, тішить вухо, спонукуючи радіти життю. Однак посередині (одразу за треком №7) вершиться перелом — починається естрада, хоч і майстровито зроблена.
C.A.R. / СЕРЕНГЕТІ
Оцінка «УМ»: @@@@
Есенція: невиправдані надії — як на Новий рік.
Щойно розпочався квітень, американський репер Девід Кон оприлюднив максі–сингл під «шапкою» Kenny Dennis, який дав підстави сподіватися, що подальша повноцінна платівка стане головним витвором року в названому жанрі. Вкрай прикро, однак вийшло все інакше: навзамін сподіваних дотепності, винахідливості, оригінальності постав голий професіоналізм. Принаймні це подія для хіп–хоп–сцени, проте хотілося більшого.
TEMPEST / БОБ ДІЛАН
Оцінка «УМ»: @@@1/2
Есенція: чергова прохідна робота.
Для Америки персона Роберта Аллена Ціммермана — іконоподібна. Настільки, що в тамтешній пресі не вітається критика його дисків. І тепер ЗМІ Нового Світу майорять позитивними рецензіями на «Бурю» — й оце вельми дивує. Мене не полишає відчуття, що все найкраще цей чоловік із сумними очами написав у далеких сімдесятих, а відтоді штампує посередні приблюзовані платівки, які неможливо відрізнити одна від одної.
BATTLE BORN / THE KILLERS
Оцінка «УМ»: @@@
Есенція: одне з найсумніших розчарувань року.
Це дуже й дуже прикро, та що вдієш… Третього повноформатного альбому «Вбивць» із Лас–Вегаса чекали з трепетом — усе ж таки знаковий для «нульових» ансамбль. Одначе замість очікуваних мелодизму, настроєвої казковості та звукової легкості нам підсунули попсовий хартленд–рок із ностальгією за вісімдесятими й імітацією творчих правил Брюса Спрінгстіна. Справді, все це було і раніше, проте… якось по–інакшому.
HAVOC AND BRIGHT LIGHTS / АЛАНІС МОРІССЕТТ
Оцінка «УМ»: @@1/2
Есенція: «разброд і шатаніє» триває.
Jagged Little Pill, третій за ліком студійний реліз цієї скандальної канадійки, й досі є найуспішнішим (у комерційному плані) «жіночим» рок–альбомом «усіх часів». Так пані Моріссетт стала торговою маркою, де чим далі, тим менше мистецтва. Нині вона знову «розродилася», а наслідок — звичний: позбавлений смаку, претензійний, неоковирно–інтимний і просто слабкий. Хоча… її «класичні» роботи не набагато кращі.
COEXIST / THE XX
Оцінка «УМ»: @@
Есенція: анемія, анемія й ще раз — анемія.
Підбиваючи підсумки 2009 року, музичні критики по обидва боки Атлантики більше за всіх хвалили лондонське тріо з напрочуд «мінімалістичною» назвою — передусім славили їхній дебютний альбом. Ні тоді не розумів, ні сьогодні — за що ж?.. Через три роки вони «вдосконалили» творчі принципи, довівши свій аскетичний синти–поп до такої сухості, що тепер їхня музика наводить на паралелі про людину, покручену поліартритом.
PUSH AND SHOVE / NO DOUBT
Оцінка «УМ»: @@
Есенція: гламурний «аренбі» — трудящим!
Щойно Ґвен Стефані та Ко пізнали популярність (а йдеться про рік 1992–й), як одразу вирішили: передусім треба тримати носа за вітром, сливе — грати те, що модно, й мати модний вигляд. Восени, після довгої тиші, каліфорнійці випустили шостий студійний реліз, де у своїй мімікрії досягли безсоромного апогею: тепер No Doubt «продукують» ритм–енд–блюз — найпошліший із сучасних жанрів. Ще й виходить у них невдало.
ANASTASIS / DEAD CAN DANCE
Оцінка «УМ»: @1/2
Есенція: мертві танцювати вже розучилися.
Це ж треба такому статися: черговий цьогоріч реюньон завершився пшиком! Славетна австралійська ватага, яка чверть сторіччя тому прогриміла модерним «прочитанням» ритмомелодики Середньовіччя, сьогодні, вперше за півтори декади, оприлюднила ганебну платівку, «полотно» якої «зшито» з примітивних орієнтальних мотивів і не менш примітивних кельтських. Однак і такий сурогат знайде свого слухача.
BELIEVE / ДЖАСТІН БІБЕР
Оцінка «УМ»: @
Есенція: у пісочниці не бавиться, бо співає.
«Я — маленький хлопчик, виліз на стовпчик, у музику граю, ерзац–поп виробляю…» На червневе шоу 18–річного юнака в Мехіко завітали три сотні тисяч осіб — і складно з’ясувати, чого тут більше: чи естетичної недозрілості слухача, чи його ж залежності від думки, нав’язаної шоу–бізнесом. Позаяк четвертий опус «кронпринца» світової естради — то знову зразок аж ніяк не творчості, а комерційно прорахованого ремісництва.
@@@@@ — вражаюче, @@@@1/2 — чудово, @@@@ — сильно, @@@1/2 — талановито, @@@ — непереконливо, @@1/2 — посередньо, @@ — слабко, @1/2 — погано, @ — жахливо
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
