«Гоголь–fest» глядачем багатіє

Відроджений цього року «Гоголь–fest» показав, що зроблений він із міцного заліза, адже зміг відбутися навіть попри відсутність коштів. Локація відповідна і напрочуд промовиста — завод металоконструкцій — продиктувала вектор розвитку «Гоголь–fest»: мистецтво як інструментарій, що виковується у цехах закинутої промзони. За перші три дні фестивалю дійство пустило коріння у промзоні: стіни заводу стали тлом для робіт українських вуличних художників, металевий підіймальний гак тепер — пристрій для казкових польотів акторів театру ДАХ, а заводська їдальня збирає концерти електронної музики.

Гоголя спалили, а Довженка змусили співати

Відкривали фестиваль традиційно — вогнями. Перформанс Gogolmetal пройшовся по усій території величного цеху заводу на Видубичах. Факелоносці, барабанне шоу, містичні співи від гурту ДахаБраха та революційна промова від француженки Лізи, що закликала глядачів обурюватись та творити. Апогеєм шоу став підпал металевої голови Гоголя. Варварсто — лише на перший погляд, а насправді ж метафора незнищенності «Гоголь–fest» та його відродження з попелу. Попелу, щоправда, не було — залізний Гоголь лише зблиснув диявольськими вогниками у очах, охоплена полум’ям голова нагадала доленосне значення вогню в житті самого письменника, який побажав спалити другий том «Мертвих душ». І якщо рукописи успішно згоріли, то самого Гоголя не знищити вогнем — одвічний символ фестивалю лишився неушко­дженим, лише розпеченим, як і глядацька увага. Глядачів, до речі, на самому відкритті було близько 10 тисяч — неймовірна кількість для мертвого заводу.

Родзинкою відкриття стала «Земля», легендарна стрічка класика українського кіно Олександра Довженка. Після реконструкції німий фільм представили із поліпшеною картинкою та живою музикою у стилі етно–хаос. Своїм барабанним шоу гурту «ДахаБраха» вдалося озвучити динамічні епізоди фільму — роботу селян у полі. Саме ці кадри прославлять Довженкову стрічку як гімн праці на землі та дзеркало українського світогляду. Відтак для наших сучасників «Земля» стала значно емоційнішою, а нехіть до розуміння німого кіно зникла — Довженко тепер заспівав на великому екрані.

Театр по шматках

Засновник та президент «Гоголь–festу» Влад Троїцький прогулювався серед натовпу, споглядаючи не вогняне шоу, а його глядачів. «Головне у фестивалі цього року — це люди, які на нього прийшли. Не контент, а глядачі, які стають учасниками фестивалю», — розповідає Троїцький. На другий день фестивалю він підготував для глядачів власний сюрприз — виставу «Школа нетеатрального мистецтва», де митець через тексти Шекспіра, Йонеско, Стеллера, Юханова, Брука, Арто та Кліма влаштував сповідь юного актора та режисера перед глядачем.

П’єса Троїцького стала вдалим симбіозом заводського приміщення та безкінечної фантазії театралів ДАХу: світлове оформлення, гра акторів з простором та акустичні можливості перенесли виставу із «болота» академізму в нову площину реалізації театру. Натомість деякі сюжетні вади не змогли утворити бажаного результату — цілісності п’єси. Актори читали тексти класиків, гралися з монологами, стрибали від однієї п’єси до іншої, і результат відповідний: «Школа нетеатрального мистецтва» — радше набір етюдів, аніж цілісна вистава. Текст від самого творця п’єси, що з’являється у перервах між класичними монологами, постає таким новаторським одкровенням про суть театру з іншого, незнаного для глядача боку сцени. ДАХівці заговорили словами Троїцького «на злобу дня», де театр уособлює країну, а країна уособлює театр.

Сучасна класика і новий фольклор

Музична програма розпочала свої експерименти з класикою перформансом Muzicіrcus, де українські композитори втілили ідею Джона Кейджа, імені якого присвячена музика цьогорічного «Гоголь–festу». Три ансамблі у різних точках залу одночасно виконували твори, що тонально не співпадали. Nostri Temporis, Senza Sforzando Юрій Яремчук та Дмитро Радзецький утворили трикутник музичної імпровізації та слухового експерименту, де класичні інструменти, як–то фортепіано, скрипка, кларнет, гобой або ж віолончель, стали предметом творення нової класики — авангардного звуку.

Наступного фестивального дня авангардну лінію продовжила Маргарет Ленг Тан — віртуозна майстриня фортепіанної гри, яка перенесла іграшкове піаніно у площину вищого мистецтва. Сінгапурка за походженням, Маргарет була близьким другом та ученицею Джона Кейджа, а у стінах заводу 23 вересня виконувала експерименти на клавішних не лише свого авторства та аранжування, а й Кейджові твори.

Ще одну лінію, «народного» авангарду, підхопили художники Гогольфесту, яких об’єднав Павло Гудімов — куратор проекту Neofolk. Суть «Неофольку» — намагання переосмислити вплив народної культури на сучасне мистецтво. Візуальна частина проекту забарвилась акриловими та масляними полотнами Дмитра Молдаванова, Андрія Хіра, Альбіни Ялози, Микити Кравцова тощо. Об’ємні інсталяції представили Тіберій Сільваші, Андрій Малишко, Алевтина Кахідзе. Як і від більшості робіт сучасних українських митців, враження у відвідувачів склались неоднозначні. «Можливо, саме через те, що більшість з цього я не зрозуміла, воно мені й цікаве, — ділиться відвідувачка Оксана Тимофіївна, — сучасне мистецтво стає дедалі складнішим, але тішить те, що тепер воно є гучним і спроможним затягнути мене до галереї».

Малобюджетне диво. Далі буде?

У подальших планах «Гоголь–festу» дивувати та вражати. Фестиваль триватиме до 29 вересня, а отже ще 5 днів візуального, театрального та музичного мистецтва. Гасло фестивалю «своїми руками» діє не лише у підготовці, а й у реалізації — своїми руками відвідувачі поступово роблять «Гоголь–fest» доброю традицією. Каменем спотикання залишається бюджет, а точніше його відсутність, адже, як зазначив Владислав Троїцький, два роки поспіль на голому ентузіазмові фестиваль не вистоїть...