Григорій Омельченко: В українців вкрали національність!

«Оберіть українську владу!»

— Григорію Омеляновичу, ви мали змогу працювати в парламенті п’яти скликань. Якою, на вашу думку, має бути Верховна Рада сьомого скликання, яку обиратимемо 28 жовтня?

— Верховна Рада нарешті має стати українською! Адже нині за своїм національним складом і суттю вона є великими філіями російської Державної Думи та ізраїльського Кнесету. Представників титульної (корінної) української нації у ній менше 36%. На 22–му році незалежності ми — українці — нарешті маємо замислитися над тим, хто ми є і чому на сьогодні не маємо національної держави, українського Президента, українського парламенту, українського Прем’єр–міністра і українського уряду. Адже українцями за національністю не є ні Віктор Янукович, ні Микола Азаров. А наш уряд, за національним складом, ще гірший, ніж Верховна Рада — українців за національністю в ньому менше, ніж пальців на одній руці! Це ганьба для української нації. І винні в цьому не януковичі, азарови, табачники, лавриновичі, колесникови, фельдмани, пінчуки, саламатіни, ахметови, фірташі, тимошенки, турчинови, яценюки та їм подібні, а ми — українці. Можна згадати й попередників: так, балотуючись кандидатом у народні депутати, Леонід Кучма написав в автобіографії, що він «русскій», а коли балотувався в Президенти — «українець».

Рідні українці, як достукатися до серця кожного, пробудити у вас національну гідність і свідомість та знайти разом відповідь на запитання, що нам потрібно зробити, щоб стати нацією і вільними громадянами у своїй країні, господарями на рідній землі? З подібними питаннями впродовж століть до українців зверталися не лише державні діячі, а й поети, письменники, кобзарі, моральні авторитети нації. Але відповідь шукаємо й досі, блукаючи манівцями. Тому нині ми зобов’язані обрати парламент, в якому за національним складом має бути не менше двох третин українців. Тоді це буде перша в історії незалежної України національна Верховна Рада.

— На цих перегонах ви балотуєтесь до ВР за списками «Нашої України» під №10. Як оцінюєте шанси патріотів потрапити в парламент?

— Я вірю, що українці (згідно з даними останнього перепису, до корінної нації належить 78% громадян України) не «продадуться» за копійки, не повірять популістським обіцянкам–цяцянкам і не дадуть ввести себе в оману мальованою соціологією, мовляв, до парламенту потрапить лише 4–5 рейтингових партій, які не мають національної ідеї. Інакше на нас чекає національна катастрофа: Україна стане сателітом Російської імперії і потрапить у кабалу міжнародного сіонізму. Тим більше що зараз з’явилися соціологічні дослідження, які засвідчують, що із зареєстрованих кандидатів у депутати у списках цих 4–5 партій більшість є уродженцями Росії і Донеччини.

Тому я прошу українців проголосувати за передвиборчу програму «Нашої України», яка передбачає національне відродження, цілісність нації, єдину дер­жавну українську мову, побудову національної демократичної правової держави, громадянського суспільства, демонтаж авторитарної системи влади, корінну реформу правоохоронних органів і суду, створення єдиної Української помісної церкви як символу духовної єдності та гідності українського народу; відродження української економіки і села, подолання корупції та соціальний захист громадян, вступ України в Європейський Союз і НАТО, денонсацію «харківських угод» (Януковича—Медведєва), визнання недійсними «московських газових угод» (Тимошенко—Путіна) та оскарження їх у європейських судах.

Настав час, коли українці мають голосувати не за партійних лідерів, артистів чи спортсменів, а за програми політичних партій, які мають ідеологію, що відповідає прагненням української нації. Я переконаний, що «Наша Україна» пройде до парламенту і буде гідно представляти українську націю, відстоювати національні інтереси держави Україна. Але не це мене тішить.

Стати титульною нацією у своїй державі

— А що ж вас тішить?

— Мене тішать результати останнього дослідження соціологічної групи «Рейтинг», згідно з якими за два останні роки кількість опитаних, які вважають себе патріотами України, зросла з 77 до 82%. Згідно з іншими соцдослідженнями, 95% наших дітей пишаються тим, що вони українці. І це загальна тенденція. От для прикладу: дивився я відбірковий матч чемпіонату світу з футболу, який проходив 11 вересня 2012 року в Лондоні на стадіоні «Уемблі», і серце раділо за українських уболівальників, а особливо за збірну України, її національний склад, продемонстровану гру, результат і глибоко шанованого мною колишнього колегу по парламенту, тренера збірної Олега Блохіна. Коли ж дивлюся чемпіонат України з футболу, то таке враження, що потрапив в Африку чи Ізраїль. Українські футбольні клуби переповнені другорядними іноземними футболістами, які за програні матчі отримують мільйони... Дві третини клубів належать євреям–мільярдерам і мільйонерам. Цікаво побачити, хто ж гратиме за збірну України років через 10—15 і чи зможе вона бути гідно представлена на європейському і світовому рівнях?

— Ми дещо відхилилися від питання виборів до ВР...

— Зрозумійте, йдеться не про шанси «Нашої України» потрапити до Верховної Ради, а про шанси українців стати титульною нацією у своїй незалежній державі, як це передбачено міжнародно–правовими актами. До речі, хотів би наголосити на окремих із них. Ще 14 грудня 1960 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам, яка визнає право титульного народу (має становити не менше 67% населення країни), в тому числі й українців в Україні, на створення національної держави. Згідно з переписом населення СРСР, у 1926 році (за шість років до Голодомору) в УРСР проживало 29 млн. чоловік (80% iз них українці, 9,2% — росіяни, 5,4% — євреї тощо). Згідно з іншим радянським переписом, у 1989 році в УРСР проживало 51,7 млн. громадян, із них 72,7% — українців (росіян — 22,1%). У 2001 році перепис населення в незалежній Україні засвідчив, що нас, українців, є 37,5 млн. (або 77,8 % від загальної кількості населення), росіян — 8,3 млн. (17,3 %), білорусів — 276 тис. (0,6%), євреїв —103600 (0,2%) тощо. Далі: 14 вересня 2007 року ООН прийняла Декларацію про права корінних народів, яку підтримали 143 дер­жави. Вгадайте, як проголосував представник України в ООН?

— Думаю, що «за».

— Ви помиляєтесь. Представник України, як і Російської Федерації, в ООН синхронно не проголосував за цю Дек­ларацію, а утримався. Чому це зробила Росія, зрозуміло. А от чому утримався наш представник — питання цікаве. Пригадуєте, хто на той час очолював МЗС України і ніс персональну відповідальність за українську позицію в ООН? Керівником МЗС і урядовцем Януковича тоді був нинішній лідер так званої об’єднаної опозиції, великий «українець» Арсеній Яценюк! Члени української делегації в ООН розповіли мені, що вказівку не голосувати вони отримали від посадових осіб МЗС України, які посилалися на рішення міністра, що просив бути солідарними з Росією в цьому питанні. Ось як професійно Кремль використовує підконтрольних йому політиків як «агентів впливу». Врешті–решт, прозрійте, і ви побачите, що партія «Батьківщина», список якої нині очолює Яценюк, яка заявляє, що тільки вона володіє монопольним правом бути об’єднаною опозицією, — це продовження кремлівського, а точніше путінського проекту БЮТ. Зробіть аналіз виборчого списку кандидатів у депутати об’єднаної опозиції за національністю, і ви побачите, що українців там менше 35%!

Як деукраїнізували націю

— Говорите про відсотки національностей, а при цьому в кожного з нас у паспорті цієї графи немає — всі ми громадяни України.

— Так отож! Згадаймо, як було раніше: всі, хто народився в СРСР, пам’ятають, що в їхньому паспорті була графа «національність». При досягненні особою 16–річного віку й отриманні паспорта в цій графі записували національність особи залежно від національності її батьків. Якщо мати і батько були однієї національності, дитина автоматично отримувала їхню національність. Коли в батьків була різна національність, то при отриманні паспорта дитина мала право самостійно вибрати собі національність по матері чи батькові. В інших документах реєстраційного характеру (Книга реєстрації актів цивільного стану, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, свідоцтва про смерть та інших) також законодавчо було закріплено графу, в якій зазначали національність особи. Наприклад, у свідоцтві про народження дитини обов’язково вказували національність її батьків, у свідоцтві про шлюб — національність подружжя, і так в інших реєстраційних документах.

Після проголошення незалежності України, у 1992 році, Верховна Рада прийняла Постанову «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон». Постанову підписав спікер Іван Плющ. У Положенні про паспорт громадянина України було вилучено графу «національність» особи. На прохання громадянина до паспорта можна було вносити дані про дітей, групу крові та резус–фактор, але тільки не свою національність чи національність дитини. Десятки тисяч українців тоді при отриманні паспорта громадянина України власноруч вписували свою національність, виготовляли штампи з відтиском «українець» і проставляли їх у паспортах, що призводило до конфліктів з органами міліції. У таких українців вилучали паспорти, накладали на них штрафи, притягували до адміністративної відповідальності й навіть порушували кримінальні справи, кваліфікуючи їхні дії як підробку або пошкодження паспорта. Українці просто не могли збагнути, чому так вчинила Верховна Рада.

Дякувати Богу, що у свідоцтві про народження тоді зберегли графу національності батьків дитини. Це давало можливість бачити тенденцію народження дітей в Україні за їхньою національністю. Впродовж десяти років зазначена постанова врегульовувала, хай і в обрізаному вигляді, питання обрання національності громадянами України відповідно до записів у свідоцтві про народження.

— Зараз у свідоцтвах про народження вказують лише громадянство батьків...

— Абсолютно вірно! У жодному з документів національність не вказують! Навіть у свідоцтві про шлюб! Адже ще 12 вересня 2002 року — цю дату я вважаю чорною — Кабінет Міністрів, який очолював не українець за національністю Анатолій Кінах (уродженець Молдови), з благословення Президента Кучми (який українців називав «обезьянами» і що ми всі українці «нємножко с прідурью») видав постанову №1367 «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану», якою було вилучено у свідоцтві про народження і у свідоцтві про всиновлення запис про національність батьків, а у свідоцтві про шлюб — національність подружжя. Порушуючи Конституцію, закони України та міжнароднi правовi акти, уряд Кінаха скасував вищезазначену Постанову ВР 1992 року. Тихим способом ці «кінахські» положення кучмівська більшість у парламенті закріпила в Сімейному кодексі й у Законі України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Інша чорна дата: 10 листопада 2010 року уряд Азарова прийняв постанову №1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів i зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану», згідно з якою постанова уряду Кінаха (№1367) втратила чинність. Постанова Азарова вилучила з усіх зразків бланків про реєстрацію графу «національність».

Національні безбатченки

— Тепер наведу цифри: з моменту прийняття постанови Кінаха минуло десять років, і за цей час в Україні народилося більше 6 млн. маленьких громадян. Хто ці дітки за національністю? У їхніх свідоцтвах нічого не вказують. Виходить так, що вони є байстрюками без національного коріння! Інша цифра: 1 вересня цього року в перший клас пішло 470 тисяч дітей. Хто вони за своєю національністю? Скільки серед них українців, росіян, молдаван, вірмен? Усі вони також національні безбатченки! У наших дітей вкрали наше історичне коріння!

— Десять років діє вказана постанова Кінаха, чому ж за цей час її не відмінили, скажімо, в часи президентства Ющенка? Якими, зокрема, були ваші дії?

— Я неодноразово звертався з депутатськими зверненнями і запитами до прем’єр–міністрів Кінаха, Януковича, Тимошенко, Азарова, а також до президентів Кучми, Януковича, щоб вони скасували зазначені антиукраїнські постанови уряду, які позбавили громадян України, зокрема мільйони українців, передбаченого міжнародними правовими актами і національним законодавством права вказувати в реєстраційних документах (паспорті, свідоцтві про народження, свідоцтві про всиновлення, свідоцтві про шлюб) свою національність. Президента Ющенка у зв’язку з внесеними у грудні 2004 року змінами Кучми—Медведчука до Конституції України було позбавлено права скасовувати постанови Кабінету Міністрів.

На думку Кінаха, Януковича, Тимошенко, Азарова, Кучми і таких же «українців», як вони, Яценюка і Турчинова, термін «національність» у світовій правовій традиції розуміється як синонім поняття «громадянства». Бачите, як закрутили, щоб деукраїнізувати нашу націю. Круто! А де ж знамените європейське і єврейське верховенство права?! Чому нас, 78% українців, без нашої згоди і навіть не спитавши, юридично перетворили на національних безбатченків? Таким чином було здійснено ще один етноцид (геноцид) українців. Дякувати Богу, що без крові. З юридичної точки зору, українська нація і українці за національністю де–юре перестали існувати з 2004 року! Що ж виходить, якщо немає нації, то не може бути національної ідеї, національних інтересів i програми, національної культури та історії?! Чому це зробили і кому це вигідно? Судіть самі.

— Можливо, ситуацію дещо виправить запланований Всеукраїнський перепис населення, дату проведення якого, щоправда, вже кілька разів переносили?

— Переносили нібито через нестачу коштів. Але я вважаю, що однією з причин відтермінування Всеукраїнського перепису населення є й національне питання. У переписному листку завжди була графа «національність». Але тепер, якщо керуватися постановою Кінаха чи Азарова, то цієї графи в переписному листку може й не бути! Бо саме уряд затверджує цей переписний листок. Не виключаю, що в такому випадку можливий громадський протест. Бо українців майже 80%, ми не змовчимо на спроби знову нахабно вкрасти у нас національність.

Хочу наголосити: в душі кожної людини природою закладено дві найвразливіші й найболючіші (коли їх обривають) струни — національність і віросповідання. Національну в 2002 році Прем’єр–міністр Кінах і Президент Кучма нам уже обірвали, позбавивши нас, українців, права мати свою національність, яку ми мали тисячоліття. На другій нашій духовній струні грубо бриньчать, як на балалайці, московські попи, які в незаконний (неканонічний) спосіб ще у XV ст. відділилися від Київської церкви й оголосили про створення своєї, московської. Півтора століття їхню церкву не визнавало Вселенське православ’я, називаючи її «пристанищем демонів», «служителькою антихриста». Сьогодні ж московські попи ґвалтом кричать, що Київський патріархат, від якого вони відкололися, не має права на самостійність, а ми, українці, — «розкольники» православ’я і не маємо права мати своєї Соборної української церкви. За наше жито нас і бито!

— Ви говорите про обірвану національну струну. Але ж графу «національність» цілком реально повернути до всіх документів. Що саме потрібно зробити?

— Я розробив проекти законодавчих актів повернення українцям національності. У нинішньому парламенті підтримки я не отримав, і зрозуміло чому. Дорогі українці, щоб ви повернули право на свою національну приналежність, яку у вас цинічно вкрали, вам залишається одне — у жовтні 2012 року обрати Верховну Раду, в якій патріотів–українців за національністю повинно бути більше половини від її складу. Проте й тоді існуватиме реальна загроза невведення прийнятого закону з цього питання, бо Янукович накладе на нього вето. Тому Верховна Рада повинна мати не менше 300 українських багнетів.

Російська імперія та міжнародний сіонізм

— Ви вірите, що в умовах нинішньої внутрішньополітичної ситуації, передвиборчої кампанії це можливо?

— Краще поговоримо серйозно про те, хто є чиїм проектом у цій кампанії і хто буде відтягувати голоси українців, щоб не було українського національного парламенту, а навпаки, щоб у ньому збільшилися вже існуючі філіали російської Державної думи й ізраїльського Кнесету. Бо тоді, прийнявши відповідні закони, у законний спосіб вони використають на свою користь природні багатства України, в першу чергу — її чорнозем (який може годувати дві Європи), запаси питної води, геополітичне значення України, яка розташована в центрі Європи, використають її територію як сировинний придаток і ринок збуту своїх неякісних товарів і продуктів харчування, захоронення ядерних і хімічних відходів та використання українців (ще раз нагадую: нас 78 %) як дешеву робочу силу.

Ці плани і проекти розроблені й використовуються щодо України вже давно двома могутніми організаціями. Одна з них — це ядерна Російська імперія з її великодержавним шовінізмом і агресивною зовнішньою політикою, направленою на підпорядкування собі територій, які вона втратила в результаті розпаду СРСР, та створення Євро–Азійського союзу. Друга — міжнародний сіонізм зі своїм тіньовим світовим урядом у складі 300 найбагатших євреїв світу (так званий «Комітет трьохсот»), в руках яких — уся фінансова і банкова системи, транснаціональні компанії, медицина, фармація, ЗМІ. Через свої масонські ложі в Європі, США, Канаді, Австралії та інших країнах цей уряд уже нав’язав новий світовий порядок, який на собі відчуває весь світ.

Ви посміхаєтеся, але тіньовим світовим урядом уже зроблено перші кроки до своєї легалізації. 24 січня 2011 року в Брюсселі відбувся форум єврейських общин із 28 країн Європи і кількох країн світу, який створив паралельний Європейському Союзу Європейський єврейський союз (EJU), президентом якого обрано «українського» мільярдера Ігоря Коломойського (статки — 4,2 млрд. дол. США). Він же є президентом Європейської Ради єврейських общин (EСJС). Офіси цих єврейських організацій розташовані у будівлі Європарламенту, а це значить, що вони набирають силу. 16 лютого 2012 року в Брюсселі, в будівлі Європарламенту відбулося установче засідання євреїв, на якому було створено Європейський єврейський парламент (EJР) у складі 120 депутатів (за кількістю — як ізраїльський Кнесет) iз 52–х європейських країн. Ініціаторами скликання ЄЄП від України були «українські» бізнесмени: мільярдер Ігор Коломойський і мільйонер, президент об’єднаної єврейської общини України і Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович, якого було обрано співголовою ЄЄП.

Вітчизняні та зарубіжні авторитетні видання щорічно друкують рейтинги найбагатших людей у світі, в тому числі й в Україні. Так, 200 найбагатших громадян України володіють сукупними статками (капіталом) на суму 85 млрд. 200 млн. дол. США, з них — 18 мільярдерів. За національністю серед них 16 євреїв, один татарин і один росіянин, українця — жодного! Із 200 найбагатших людей — українців менше 5% , росіян — близько 16%, євреїв — понад 77%.

— Вас не турбує, що за такі ваші твердження вам закидатимуть схильність до антисемітизму та ксенофобії?

— Вони цілком можуть натравити на мене підконтрольні їм ЗМІ. Але нікого — ні євреїв, ні росіян, ні татар, ні представників інших національностей — я не ображав, не принижував їхньої національної гідності, на відміну від тих, які постійно принижують гідність українців, чинять наругу над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, нищать усе українське та позбавили Божого права наших дітей, онуків, правників мати свою національність. Я проти сіонізму, фашизму, нацизму, комунізму, які засуджені ООН і європейськими організаціями як людиноненависницькі ідеології. Я проти великодержавного агресивного російського шовінізму та міжнародного сіонізму. Я проти ворогів України та української нації. Ніколи не був, не є і не буду расистом, антисемітом, нацистом, шовіністом. Я народився на Полтавщині в простій селянській родині. Був вихований у любові до України і повазі до людей інших національностей. Я український націоналіст і патріот. Адже націоналіст — це той, хто любить свою націю, а патріот — громадянин держави, який готовий не тільки боронити, а й померти за неї.