Коли не знав ще ні Дніпра, ні Довженка...

Первомайській загальноосвітній школі №17, що на Миколаївщині, присвоєно ім’я її випускника — видатного українського письменника–шістдесятника, кінорежисера, громадського діяча, лауреата Шевченківської премії Миколи Вінграновського. Сталося це після кількох років чиновницької тяганини, тож рішення Первомайської міськради можна тільки вітати. Надзвичайний і Повноважний посол України, поет Рауль Чілачава висловив подяку миколаївцям за цей жест вшанування відомого земляка. У своєму привітальному листі, надісланому на адресу школи, посол вказав, що роки спілкування і дружби з цим, без перебільшення, унікальним діячем культури, який уособлював кращі риси народу: відкритість, щирість, працьовитість, глибокий ліризм, закоханість у рідну історію, в пракорені свого народу — подарунок долі. То нехай його ім’я, увічнене в імені школи, стане символом духовного пробудження нашого народу, — додав посол.

У цій школі Микола Вінграновський вчився, коли, як потім писав, «не знав ще ні Дніпра, ні Довженка». Сьогодні у навчальному закладі вважають за честь носити ім’я цієї легендарної постаті. «Кому, як не Вінграновському, вдалося стати відкриттям Каннського кінофестивалю, зігравши роль Івана Орлюка у фільмі О. Довженка «Повість полум’яних літ». Про поетичний геній, відкритий Павлом Загребельним у тодішній «Літературній газеті» (нині «Літературна Україна») 7 квітня 1961 року, знає кожен школяр. Тому його ім’я — це і популяризація вершинних здобутків нашого мистецтва, — зазначила під час урочистостей директор школи Тетяна Плотникова. — З цією метою ми проводимо літературні вечори, кілька років тому на фасаді школи встановили меморіальну дошку поету, започаткували обласний конкурс читців, відкрили перший у районі шкільний музей історії, в якому зберігаються унікальні експонати, пов’язані з життям і творчістю земляка. А ще ми мріємо про те, щоби одна з вулиць міста була названа іменем нашого випускника».

Народний художник України, шевченківський лауреат, випускник цієї ж школи №17 Андрій Антонюк згадував роки дружби з поетом. Хоч у них і була різниця у віці, проте це не заважало їм разом займатися в шкільній самодіяльності, разом співати в церковному хорі, а роками пізніше, в період навчання митця в художньому училищі, зустрічатися зі всесоюзним улюбленцем на майданчиках Одеської кіностудії. «Я вдячний нашим із Миколою вчителям за ту ауру знань, яка збережена в цій школі, за ті знання, які ми отримали, — каже Андрій Антонюк. — І дай вам Бог, учителі та школярі, й надалі нести прапор свободи і гордості за свою школу. Тому з моменту присвоєння школі імені мого друга, пам’яті якого я присвятив чимало виставок як в Україні, так і за кордоном, ми починаємо нову віху в історії краю. І нехай вона буде освячена сяйвом душі талановитого богопільця!»

Голова Миколаївської організації НСПУ, лауреат Шевченківської премії Дмитро Кремінь згадував, що вперше познайомився з Миколою Вінграновським у 1974–му: тоді до Ужгорода, де жило немало геніальних, проте опальних митців, прибула плеяда шістдесятників. Довелося бути разом із земляком у складі делегації письменників, яка в 1989 році відкрила першу українську школу в Польщі, у місті Білий Бір. «Вінграновський увійшов у літературу, як метеор, — додав письменник. — Спочатку це було кіномистецтво, де він став великим майстром, потім рідкісна поезія, одночасно — активна громадська діяльність. Ним зачитувалися і перекладали, йому заздрили та захоплювалися, однак він навіки залишиться в числі кращих поетів ХХ століття. З огляду на це ми зробимо все можливе, щоб започаткувати Всеукраїнську літературну премію імені М. С. Вінграновського».