Свєнтокшиські легенди

Сандомир: ніби шістсот років тому

Виїхавши зі Львова вранці, вже через чотири години ми були у Сандомирі. Дивно, але вітчизняні турагентства практично не пропонують тури до цього міста на Віслі. Хоча в часи середньовіччя Сандомир не поступався популярним нині Кракову та Вроцлаву. Це місто лишилося осторонь індустріалізації нового часу (в Сандомирі мешкає лише 25 тис. осiб), але це пішло йому тільки на користь.

«Сандомир — дуже затишне, маленьке містечко, яке зберегло дух одного з трьох древніх центрів країни, наповнене пам’ятками старовини, — каже наш гід Єжбета Строєк. — Тут збереглося 120 пам’ятників архітектури різних епох. Найголовнішими є середньовічний центр міста — площа Ринок із ратушею й одна з найдавніших цегляних будівель Польщі — костел св. Якуба».

І дійсно, про сучасні часи на площі Ринок нагадують хіба що вивіски сувенірних крамниць та кав’ярень, а також юрби туристів. Коли ж влітку тут проводяться лицарські турніри чи придворні танці, за словами очевидців, здається, ніби потрапив у XV ст., бо бачиш, як мешканці Сандомира зустрічають переможців Грюнвальдської битви, котрi назавжди зупинили просування тевтонців на схід.

Красотами середньовічного центру можна помилуватися з висоти Опатовської брами (єдина з двадцяти башт, що збереглася). Місто живе і розвивається переважно за рахунок туризму. Тому тут ви можете купити не лише магніт на холодильник, а й сувенірного (дерев’яного) лицарського меча, скуштувати національні страви з печі або почастуватися кухлем п’янкого меду із нібито старої пивниці.

Швидкому розвитку Сандомира у XIII—XVII ст. сприяло вигідне географічне розташування на берегах Вісли, трохи вище від впадіння в неї річки Сян. Тож у ті часи місцеві торговці доставляли оселедець, вино, мед, зерно тощо аж до Гданська. Нині ж туристам пропонують отримати приємні враження від прогулянки на річковому теплоході по Віслі. І бажаючих помилуватися мальовничими краєвидами величного Сандомира, розташованого на семи пагорбах, вистачає навіть у будні дні.

Милує око не лише королівський замок Казимира Великого, а й зведений ним у XIV ст. Кафедральний собор. Королю довелося побудувати чимало храмів у Польщі, доки Папа Римський вирішив, що монарх таки спокутував свій гріх — вбивство священика, який мав сміливість дорікнути Казиміру через його численні романи з жінками. Власне, сучасний історичний центр королівського Сандомира майже весь побудований у часи Казимира Великого (попереднє дерев’яне місто спалили литвини) і лишається майже незмінним донині.

Міфи та реалії підземелля

Утім відчути дух давнього міста можна й під землею. До послуг туристів — підземна туристична траса (довжина — 470 метрів), яка проходить прямо під площею Ринок. Траса має 34 приміщення і фактично є музеєм: тут не лише розміщено археологічні експонати, а й облаштовано катівні, давні колодязі, пивниці тощо.

Уже в піземеллі поляки розкажуть вам легенду про відважну Галину Крип’янку, яка врятувала Сандомир наприкінці XIII ст. від монголо–татар. Спочатку пані Галина втратила батька, який загинув під час однієї з татарських облог. Згодом у бою з татарами загинув і її чоловік. Пані Крип’янка вирішила помститися і, порадившись із війтом, пішла до татар. Їй вдалося переконати загарбників, що вона тримає образу на владу міста і може провести їх підземними переходами. Але коли Галина завела ординців до середини маршруту, то випустила білого голуба в один iз повітряних отворів. За цим сигналом міщани перекрили всі входи–виходи. Жінка загинула разом з основною частиною татарського війська.

«Це реальний історичний факт, як у випадку з росіянином Іваном Сусаніним, підтверджений джерелами?» — цікавимося у гіда. Пан хитро мружиться і жартівливо каже: «То є народна легенда. А чи було таке, чи ні — невідомо. Ви ще скажіть, що дракона під Краковом не було!».

Воно й зрозуміло, сучасному туристу мало цікаві переповнені фактажем історичні екскурси. Йому подавай цікавинку, що дражнить почуття. Щодо підземних ходів науковці стверджують, що вони виникли у глиняних пагорбах Сандомира як склади–погреби та пивниці місцевих купців. Про підземні галереї забули після шведського розгрому Сандомира у середині XVII ст. А в середині минулого століття місто почало провалюватися в різних місцях. Запрошені мерією сілезькі гірники швидко зупинили обвали за своєю шахтарською технологією: частину ходів просто засипали, решту — облаштували під туристичний маршрут. Відтак він тішить відвідувачів уже 40 років.

До речі, підземна траса зі своїми легендами є і в сусідньому місті Опатові. Тут є власна оглядова Варшавська брама, а на стінах романської колегіати св. Марціна можна побачити подряпини від ударів списів. За місцевою легендою, лицарі лишали їх перед походами, бо вірили, що завдяки цьому повернуться додому живими.

Відродження з руїни

Неподалік від Опатова, у гміні Уязд посеред поля височіють величні руїни замку Кшижтопур. Тут також проводяться історичні реконструкції часів козацької Хмельниччини та шведського Потопу. Адже фортецю–палац побудовано напередодні цього болісного для Польщі історичного періоду — у 1644 році. Сандомирський воєвода Криштоф Оссолінський хотів вразити своїх сучасників монументальністю та розкішшю п’ятибастіонної фортеці. І це йому вдалося: до зведення Версалю Кшижтопур був найбільшим палацом Європи. Його ансамбль мав стільки вікон — скільки днів у році, стільки покоїв — скільки тижнів, стільки великих залів — скільки місяців та стільки башт — скільки й пір року. Коні воєводи їли овес iз мармурових ясел, ще й бачили своє відображення у кришталевих дзеркалах! Уся ця розкіш проіснувала з десяток років — неприступну фортецю хитрістю узяли та розграбували шведи.

Століттями поляки дивилися на ці руїни із сумом, аж доки місцеві мешканці не запропонували проект реконструкції Кшижтопура, на який Євросоюз виділив 3 млн. євро. Як розповів «УМ» керівник проекту Януш Вуйчек, туристичну привабливість величних руїн збiльшують не лише рекламою. Чимало коштів вклали у безпеку (консервація стін) та облаштування туристичних стежок, щоб, бува, якась каменюка не впала туристу на голову. Реконструкцію завершать до кінця вересня. Буде музейна зала з артефактами та бенкетна, де можна буде відсвяткувати весілля. Перші дзвінки від охочих організувати бенкет для молодят саме в Кшижтопурі вже були.

До речі, за легендою, шведи узяли фортецю саме під час весілля когось із вельмож, а в тому бою загинув син воєводи Оссолінського, який мав чорні обладунки. Місцеві селяни переконують, що вночі біля замку можна зустріти його охоронця — привид чорного лицаря на коні. Звідси сучасна ідея: за словами пана Вуйчека, замок матиме нічну ілюмінацію, тут влаштовуватимуть забави із привидами для бажаючих. Буде і спроектований променями світла чорний лицар.

Ще за півгодини потрапляємо до села Курозвенки, яке за останні 20 років стало відомим туристичним осередком. Тутешній лицарський замок XIV ст. є одним з найдавніших у Польщі. В комуністичні часи тут влаштували господарські склади та стайні. А на початку 90–х років понівечені стіни палацу за «смішні» гроші викупив місцевий священик — нащадок колишніх власників. Він же доручив відновити родинне «гніздо» своєму племіннику — мільйонеру Марчіну Попелу.

Здавалося б пану Марчіну, який народився у Бельгії (старший Попіл емігрував на Захід ще в часи окупації Польщі гітлерівцями), відновлення руїни не зичило прибутків. Але він покинув бізнес і переїхав із сім’єю до польського села, вкладає в родинний спадок мільйони. «Бо це земля предків», — лаконічно пояснює власну мотивацію скромний шляхтич–мільйонер, який вийшов до нас у брудному робочому одязі. Адже справ ще дуже багато. У пана Попела восьмеро дітей і всі вони навчалися у місцевій сільській школі. Облаштовувати Курозвенки допомагають і невістки.

Нині у замку, як і 300 років тому, справляють весілля — гості танцюють під сучасну музику в залі, де раніше танцювали полонез або мазурку, а бенкети влаштовують там, де столувалися король Станіслав Понятовський та різні вельможі. Замкове підземелля облаштоване під музей (зброя, катівське знаряддя, мундири польських вояків різних часів). Туристам подобається й міні–зоо, в якому, окрім страусів чи віслюків, під час сафарі можна спостерігати за стадом бізонів (70 голів). «Фішкою» Курозвенок є і лабіринти на кукурудзяному полі. Те, що прибутки від туризму досі не перекрили видатки, пана Попела не засмучує.