Криза і геній місця

... До глибини власної кишені

10 гривень за вхідний квиток — нехай навіть і ці 10 гривень зараховувалися «в каву» партнера книжкового ярмарку кав’ярень «Креденс» — як виявилося, стали певним бар’єром для львів’ян. «Ну й навіщо такі покупці, для яких 10 гривень — великі гроші?» — раціонально запитає директор видавництва N. В часи економічної кризи, від якої потерпають найбільшою мірою чомусь саме гуманітарії, і 10 гривень — приємний бонус, особливо для студента і пенсіонера, а з іншого боку, навіть якщо людина не збиралася купувати книжки — забігла на Форум по дорозі і вийшла з повною торбою (бо магія малюнків, стелажів, великої кількості книг, знайомих облич — непереборна), це теж важливий маркетинговий фактор.

У десятцi справа чи ні, але відвідувачів на цьогорічному Форумі було суттєво менше. «В перший день ярмаркування ми завжди повертаємо собі витрати за участь у Форумі — тоді вважаємо день вдалим, — каже Олена Осипчук, виконавчий директор видавництва «Родовід». — Цього року зовсім інакша ситуація». Втім перший день — не такий і показовий, бо в Палац мистецтв і двір біля Палацу Потоцьких, де проходить Форум, квитки не продають, ходять по ярмарку «люди з бейджами», але в п’ятницю і суботу ситуація була не набагато краща. Що вже я не люблю натовпів, але, побачивши у суботу зранку, коли накрапав меланхолійний львівський дощ, практично порожній двір і самотніх продавців у книжкових наметах, мені стало страшно за український видавничий бізнес.

Пані Катерина із видавництва «Мистецтво» констатує: «Набагато менше людей порівняно з попередніми Форумами і набагато зменшилися продажі. По–перше, це загальна тенденція така у видавничій справі, а по–друге, не варто було виставляти ціну вхідного квитка 10 гривень. У минулі роки ми бачили величезні черги, цього року — 2–3 людини, які купують книжки. Мені неприємно, що багатьох видавництв, які щороку приїжджають, тут немає — «Веселки», «Криниці», інших. Це теж про щось говорить».

Співзасновник видавництва «Нора–друк» Микола Кравченко вважає, що львівський Форум — це дзеркало економічної ситуації в країні: «Кожного року я проводжу свій власний моніторинг — їду з Києва до Львова машиною і спостерігаю за рухом на трасі, придорожніми ресторанчиками, торгівлею обабіч доріг. Так от цього року я побачив порожні дороги — немає великих фур, які доставляють продукти і товари, немає руху і життя. Три роки тому ми привозили на Форум 4 палети (великі ящики) книжок, минулого року — дві, цього — одну».

Економічна доцільність — сенс будь–якого бізнесу, і коли при здорожчанні торгових площ зменшується обсяг продажів, видавці не будуть витрачатися тільки на «представницькі витрати». Наприклад, активно–наступальні «Грані–Т» цього року вирішили поставити лиш торговельний намет на проспекті Свободи. Головний редактор видавництва Олена Мовчан написала у «Фейсбуці»: «Тепер видно, що абсолютно правильно зробили, з огляду на вартість місця в палаці й організаційні моменти, про які пишуть учасники розмови. Продажами дуже задоволені, нерви в порядку, жодних розчарувань, ніяких надзусиль і надгрошей даремно не витрачено, настрій чудовий:))».

...Кожна книга як месидж

Причину меншої активності покупців легко пояснити і меншою активністю видавців. Наприклад, те ж «Мистецтво» видало дві новинки — перший том подарункового альбому «Національний музей історії України» і альбом «Василь Лопата. Життя і творчість», «Нора–друк» представила 6 новинок замість 8–9, як у більш вдалі роки, «Кальварія» представила нову повість Євгенії Кононенко «Російський сюжет», збірку есеїв аргентинського письменника, фізика і художника Ернесто Сабато і повість Юрія Завгороднього «Дим–димок». «Я вже давно не бачу сенсу підганяти видання книжок під Форум, — каже директорка видавництва «Кальварія» Анетта Антоненко. — Ми працюємо згідно з нашим звичайним планом».

«Аномалією» на цьому тлі виглядало видавництво «Фоліо», яке видало до Форуму 62 назви. «Звідки гроші?» — прямо запитували колеги. «Зі «Шкільної бібліотеки», — відповідав Олександр Красовицький. Певно, видавництву, яке друкує опуси міністра освіти Дмитра Табачника, неважко було добитися величезного держзамовлення у вигляді серії «Шкільна бібліотека». А харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля» в часи економічної кризи видало колекційну «Біблію» з ілюстраціями Сальвадора Далі — гігантський том у червоній шкіряній обкладинці, з діамантом та трьома дорогоцінними каменями. Коштує цей артефакт 39000 гривень, і 15 примірників із 500 уже замовлені. А що виданий він російською мовою, а в Росії історія християнства у версії Далі не виходила, то ринок для цієї книги — практично неозорий. До речі, днями свій примірник «червоної книги» має отримати в подарунок Віктор Янукович, розповіли співробітники видавництва.

Спалахи популярності охоплювали окремі книжки, які завдячували увагою або імені видавництва, як от резонансні новинки «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги», або інноваційним піар–стратегіям, як проект Галі Шиян — переклад книги «Світло зникло в країні Див» П’єра ДіБіСі, а також ілюстрації та музика до цього роману, або львівській ментальності — як книжки «Ваші діти мають лише вас. Тільки виховання може змінити світ» (видавництво «Дон Боско») та «365 коротких історій для душі» (видавництво «Свічадо») італійського ченця Бруно Фереро. До речі, отець–селезіанин, який є автором серії книг «Короткі історії для душі», не тільки зустрічався з читачами, а й прочитав лекцію для працівників львівської міськради на тему «Моральні аспекти людини, яка формує думку оточуючих». Не завадило б усіх державних чиновників зібрати на таку лекцію.

Директор видавництва «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га» Іван Малкович Форумом задоволений, і продажами також. Надвечір першого дня, коли всі видавці скаржилися на малі виторги, під Палацом мистецтв вивантажували з машини стос ящиків із книжками — і це були книжки «А–Ба–Би». «Тому що в нас були новинки, — скромно каже Іван Малкович, — цього разу найбільше за всі роки. Ми свідомо підготували стільки нових книжок, бо в цей час видавці можуть вплинути на політичну ситуацію тільки в такий спосіб — хорошими, розумними книжками». Третій том «100 казок», «Улюблені вірші–2», «Кресало» (новий шедевральний світ від Владислава Єрка) — для дітей, три томи Валерія Шевчука, дві книги в серії «Українська поетична антологія» (УПА) — Тараса Мельничука і Ліни Костенко, фіолетовий естетський том Оскара Вайлда, всі твори Бруно Шульца під однією обкладинкою в перекладі Юрія Андруховича. Найдобірніші письменники, ілюстратори, перекладачі, найрафінованіші видання.

На ошатній книжці з фіалковою палітуркою, «обтягненою коштовною тканиною», золотом витиснено «Ліна» — без прізвища. Ясно і так, але незвично. «У поетичній серії на обкладинках писатимуться тільки прізвища — Вінграновський, Андрухович, а тут ми написали «Ліна», бо так усі між собою називають Ліну Костенко, — каже Іван Малкович. — Зрештою, вона унікальна. Цю книжку ми готували з Оксаною Пахльовською кілька місяців, я просив своїх друзів, щоб вони називали 10—20 улюблених віршів Ліни Костенко, які б хотіли бачити, на чомусь наполягав я, так формувалася ця книжка — найповніше вибране поетеси за часів Незалежності. В ній дуже великий розділ любовної лірики. А з Ліною Василівною ми працювали тиждень — щодня, а вона ще й щоночі, бо звикла працювати вночі».

На презентації трьох книжок Валерія Шевчука було багато щирих прихильників цього далеко не масового письменника, який, на думку Івана Малковича, цілком заслуговує на Нобелівську премію. Можливо, за допомогою «А–Ба–Би»? «Премія неможлива без перекладів, а це дуже складний для перекладання автор. Зараз ведемо переговори із найавторитетнішим французьким видавництвом «Галлімар» про видання однієї з книг. А я хочу і далі видавати Валерія Шевчука — ще 2–3 книги. Важливо, щоб цей автор знаходив дорогу до молодих читачів», — каже Малкович.

...письменники особисто і усно

На читаннях маловідомих іноземних письменників і молодих поетів були вільні місця навіть у крихітних кав’ярнях, а відомі письменники збирали великі зали, навіть якщо не презентували нічого нового. З аншлагом пройшли вечори Ірен Роздобудько, П’єра ДіБіСі з модератором Андруховичем, спільний вечір Оксани Забужко та історика Володимира В’ятровича у музеї «Тюрма на Лонцького», зустріч із Василем Шкляром. Марія Матіос цього року не була заявлена у програмі Форуму, але як тільки вона з’явилася на стенді «Піраміди», людей миттєво набилося. До речі, лідер «Удару» Віталій Кличко, в списках якого балотується до парламенту Марія Матіос, теж «засвітився» на Форумі, і в кулуарах переказували розмову Кличка з президентом Форуму видавців Олександрою Коваль: «Спасибі, що підтримуєте наш Форум». — «А я не підтримую ваш Форум, я підтримую Марію Матіос». — «Тоді добре вам попіаритися на нашому Форумі». (За точність цитат не ручаюся, але суть розмови передана вірно).

Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» фінансово підтримав кілька заходів на Форумі, і зокрема видання американської інтелектуалки Сьюзен Зонтаг «Хвороба як метафора», здійснене Видавництвом Жупанського. Цікаву філософську дискусію навколо книжки про спостереження за власною хворобою і культурологічні, філософські кліше, міфологію довкола хвороб, модерував філософ Володимир Єрмоленко, а різні аспекти цієї проблеми обговорювали психолог Олег Чабан, лауреат Букерівської премії П’єр ДіБіСі, відомий російський журналіст Валерій Панюшкін і польський професор–американіст Марек Вільчинський. Панюшкін, зробивши коротку доповідь на тему «Хвороби в російській літературі», зауважив, що хвороба — це єдине, що об’єднує народ у Росії, бо якщо у Франції і селянин, і аристократ вечеряють вином, сиром і паштетом (правда, різної ціни і якості) і говорять однією мовою, то в Росії після Петра І відбулося настільки фундаментальне розшарування, що бідний і багатий не тільки їдять різне, але й говорять різними мовами, тож хвороба — це єдине, що об’єднує їх.

Задоволений теплим прийомом і несподівано цікавим проектом навколо його книжки «Світло згасло в країні Див», яка вийшла частково при підтримці Фонду Ахметова, частково на гроші, зібрані за системою «Спільнокошт» ініціаторкою і перекладачкою книги Галею Шиян, демократичний П’єр ДіБіСі абсолютно органічно вписався в український літературний ландшафт. Він мило спілкувався з читачами, журналістами, колегами, і, здається, залишився цілком задоволеним своєю подорожжю на схід.

P.S.

Цього року раптом стало зрозуміло: оця подія у Києві виглядала б прекрасно і зібрала б купу людей, у Львові не пішла, а на цей захід навряд чи прийшло б багато охочих у столиці. І головні теми, події і тренди самостійно поділилися на ті, що пасують «Форуму видавців», і ті, що органічніші на «Книжковому Арсеналі» у Києві (3—7 жовтня), причому поділ цей можливий завдяки смакам і уподобанням публіки. У програмі другого «Книжкового Арсеналу» — більше селекційної роботи і ставки на різного роду інновації, іноземний досвід, космополітичний контекст; львівський Форум покликаний підтримати, презентувати українських видавців і українських авторів, відповісти на «прокляті українські питання». Якщо в країні стабільно існуватимуть два книжкові фестивалі–ярмарки (правильніше, щоб вони відбувалися в різні пори року), середовище, геній місця самі диктуватимуть їх наповнення, а конкуренція змусить відточувати форми і заповнювати видимі лакуни.