Не захлинутися б...

      Наш рідний Президент страшенно ображається, що Україну не визнають країною з ринковою економікою. Звичайно, добре було б, якби нас визнали видатними «ринковиками», але чи настільки вже неправі Вашингтон із Брюсселем? Один скандал із Кріворіжсталлю чого вартий! А якщо спуститися нижче, в «глибинку»? От, скажімо, Луганщина, «світанок України». Тут розпорядженням голови облдержадміністрації Олександра Єфремова вже з 1 липня вводять «граничний рівень рентабельності при формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги і плати за проживання». Від щирого серця Олександр Сергійович встановив нульовий граничний рівень рентабельності «для населення, садово-городніх товариств, гаражних кооперативів і навіть для творчих майстерень. Для решти категорій споживачів можна «накручувати» рентабельність не вище 10 відсотків.

      Прогресивна громадськість бурхливо аплодує: тепер, мовляв, ці комунальники припинять своє здирництво! Зате більшість пересічних громадян, побачивши документ надрукованим у деяких обласних газетах, приречено зойкнула: «Знову подорожчання!». І точно, не встигла висохнути друкарська фарба, як «на люди» вийшов генеральний директор обласного комунального підприємства «Компанія «Луганськвода» й бадьоро повідомив, що разом із органами місцевого самоврядування проводить узгодження єдиного тарифу для населення. Сенс цього «узгодження» полягає в тому, що тепер більшість населення платитиме за кубометр води 95 копійок. А за те, аби цей куб злити в каналізацію (водовідведення) — ще 51 копійку. Для довідки: сьогодні мешканці обласного центру поки що платять, відповідно, 62 та 20 копійок.

      «Ну і до чого тут Захід із його оцінкою української ринковості?» — можуть поцікавитися уважні читачі. Захід, може, й ні до чого, а от із ринковістю явний «напряг». Що означає, з точки зору будь-якого виробничника (вихованого на радянському досвіді господарювання), розпорядження пана Єфремова? Та тільки одне: що про зниження собівартості можна геть не турбуватися. Навпаки, чим вона більша, тим більшими — в абсолютному грошовому вимірі — стануть оті 10 «граничних» відсотків. А якщо ти з якихось причин опинився у становищі монополіста...

      Гендиректор Луганськводи Віктор Скобліков у такому становищі опинився винятково завдяки Олександру Сергійовичу. Пану Єфремову давно вже кортіло об'єднати під одним дахом два обласних «водовидобувних» підприємства разом з усіма міськводоканалами. «УМ» уже повідомляла, як з цього приводу викручували руки депутатам луганської міськради наприкінці минулого року (і таки докрутили). Витримали шалений тиск лише деякі міські ради, залишивши у своїх руках проблеми водозабезпечення. Тепер їхні виборці гідно можуть оцінити твердість своїх депутатів і — в першу чергу — мерів. А як оцінювати луганчанам своїх «обранців», коли тарифи на воду підскочать більш ніж у півтора раза, а на водовідведення — аж у два з половиною?

      Коли Єфремов зі Скобликовим вимагали повного контролю над водопостачанням у регіоні, то висували принаймні два переконливих аргументи. Перший: концентрація в одних руках усіх надходжень дозволить свіжоспеченій (чи в даному разі треба казати «звареній»?) компанії нарешті «розшити вузькі місця» у системі. Другий аргумент: запропоноване нововведення убезпечить її (систему) від неприємних сюрпризів. Практика показала, що навіть драконівська рішучість пана Скоблікова відрізати від «труби» всіх запеклих боржників і перманентне залякування судовими позовами решти його клієнтів геть не убезпечили обласне комунальне підприємство «Луганськвода» від хронічних боргів перед енергетиками і, як наслідок, — від санкцій. Без води надовго залишалися по кілька міст та районів одночасно. Можливо, поліпшився технічний стан отих «вузьких місць», однак пан Скобліков чомусь про це не звітує і говорить про заходи у майбутньому часі, зосередивши свої ораторські здібності на тому, аби переконати населення в необхідності вирівнювати тарифи.

      Чому саме «вирівнювати»? Логіка Віктора Вікторовича проста й зрозуміла, як дубинка спецназівця: якщо, скажімо, сьогодні для мешканця Станично-Луганського району (який лежить по обидва боки Дінця) кубометр води коштує всього 28 копійок, а для свердловчанина — аж гривню п'ятдесят, то їх слід «вирівняти», призвівши до середнього показника. Яким виявився останній, дивись вище, однак і ним директор не зовсім задоволений. Каже, що 95 копійок — це лише 80 відсотків собівартості. Тобто, вважайте, невдовзі можна буде очікувати чергового «вирівнювання» — до єфремовської «нульової» рентабельності. Але як його оцінити з точки зору ринкової економіки? Можливо, комусь може здатися кричущою несправедливістю, що через Станицю Луганську протікає головна водна артерія Донбасу, що навколо обласного центру повно підземних джерел питної води, а в тому ж Свердловську їх немає. Однак, напевно, щось і в Свердловську є таке, чого бракує Станиці. Та й з джерелами не все так просто.

      Перед виборчою кампанією 2002 року один із кандидатів почав роботи із забезпечення Краснодона водою з місцевих підземних джерел. Влада поставила на іншу кандидатуру, підприємця-благодійника (може, й не дуже щирого) спільними зусиллями випхали з області в рідний Донецьк. Тепер у Краснодоні чекають, коли пан Скобліков доведе сюди водогін, відновить внутрібудинкові мережі. Наскільки краснодонці платитимуть більше, ніж за першим варіантом, сказати важко. Свердловськ, до речі, розташований поруч із Краснодоном і мало чим відрізняється від нього за геологічними чи кліматичними умовами. Можна також припустити, що й водогінні труби у будинках свердловчан у ненабагато кращому стані.

      Крім усього, ніхто не зробив обгрунтування свердловських тарифів. Є підозра, що вони досягли рекордного рівня винятково через рідкісність такого феномену, як поява води у кранах. Це спричинює сумне явище, яке зветься гідравлічним ударом. І якщо появу води раз на тиждень слід вважати рідкістю, то щотижневі гідроудари, якими це супроводжується, занадто часті. А через них системи тут виходять з ладу частіше, ніж у благополучних містах. То за які гроші їх ремонтувати, як не за ті, що лежать у кишенях свердловчан? Звідси й підвищені тарифи. Тепер цю нестачу коштів Луганськвода хоче розкласти на всіх своїх клієнтів — їх у неї у цьому році з'явилося так багато! От тільки чи платитимуть вони так само охоче, як тепер, після «вирівнювання»? За даними того ж Скоблікова, нині сплачують за воду на рівні 57,9 відсотка. Може, він розраховує на обіцянки уряду підвищити мінімальну зарплату та пенсії?