SOS для демократичних завоювань!

Мене дивує і тривожить абсолютна неадекватність реакції суспільства на загрозу нашим демократичним завоюванням. Маю на увазі спроби будь–що проштовхнути закон про мирні зібрання. Відчуваю, що відхилення варіанту проекту депутата Мірошниченка є відволікаючим маневром. Нинішня так звана Верховна Рада намагатиметься обов’язково ще до виборів ухвалити цей закон iз наскоку, як це вже неодноразово демонстрували «наперсники».

Бентежить інше: позиція нинішньої опозиції, яка грається з вогнем, давши себе втягнути в дискусії про добрий чи поганий закон, про принизливий арбітраж Венеціанської комісії. В принципі, потрібно відкинути будь–які балачки про такий закон. Конституція є найвищим законом прямої дії і надає право нашим громадянам на мирні публічні заходи за принципом повідомлення. Спроба регламентувати мирні заходи окремим законом однозначно є посяганням на конституційні права наших громадян, записаних у 39 ст. Конституції України, без яких неможливо оберігати найголовніше право народу, гарантоване 5 ст. Конституції України. Якраз мирні масові заходи (39 ст.) — найголовніший реальний інструмент захисту демократії, всіх решти прав і свобод.

Немає жодної потреби приймати окремий закон про мирні заходи, бо механізми їх реалізації давно визначені відповідними законами (про міліцію, про національну безпеку, про транспорт тощо), а щоб мирні заходи не перетворилися на немирні, то на варті стоїть Кримінальний кодекс.

Вовтузiння навколо мирних публічних заходів є дуже небезпечним намаганням перевести їх з принципу повідомлення у завуальований дозвільний статус, що означало б перетворити ці права на фікцію або просто цинічне глузування над народом. Наприклад, як було це за комуністичного окупаційного режиму: виходити на маніфестації 7 листопада і Першого травня чи організовувати мітинги на захист Луїса Корвалана.

Ми, ті, хто пройшов пекло совєтських катівень, знаємо ціну Свободі, й не без нашої участі в нашій Конституції закріплено ці права для нашого народу.

Я не дивуюся поведінці влади. Ця ненаситна мафіозна орда хоче безкінечно панувати, тому не має наміру програвати на чесних виборах, але боїться протестів. Вона хоче вирвати з–під ніг у народу найцінніше, але боїться гніву народу і тому готується заздалегідь.

Але я дуже дивуюся нашій сонній інфантильній молоді, яка замість того, щоб змести цю банду, бачте, хоче виїхати за кордон. За такої, не побоюся назвати, нікчемної поведінки відкривається цілком можлива перспектива поїхати за кордон... у вагонах із заґратованими віконечками у східному напрямку. Ох, як вас там чекають! Так, так, історія має здатність рухатися по спіралі...