Самотній Кучма і Лазар Глоба серед руїни

Ні сіло, ні впало ... Григорій Потьомкін

Якимись науковими обґрунтуваннями цієї дати тоді себе не переобтяжували. Хоча міське життя у нинішньому Дніпропетровську буяло ще задовго до того, як тут почули про існування Катерини II взагалі. Зокрема, у козацьких поселеннях на теренах сучасного міста — Половиця, Нові Кодаки. А тепер дніпропетровські археологи знайшли цьому підтвердження не менш яскраве. Вони вже активно розкопують залишки ще одного козацького поселення Самарь, теж розташованого на теренах нинішнього обласного центру і знову ж заснованого задовго до того, як тут почули про Катерину II. Щоправда, в 1776 — у році, від якого влада так наполегливо намагається відштовхуватися, місто за безпосередньої участі фаворита імператриці князя Григорія Потьомкіна все ж почали будувати, але так і не збудували. Але воно мало називатися Катеринослав Кільченський і розташовувалося за... межами нинішнього Дніпропетровська.

Що характерно, починаючи саме з 1976–го року, у Дніпропетровську регулярно відзначають день міста. Дотепер же такі свята тут були хіба що епізодичними і не настільки грандіозними. Найбурхливіше гуляли, як стверджують історики, у 1887 році — з нагоди... 100–річчя нинішнього Дніпропетровська. Отож про 1776–й як дату заснування нинішнього обласного центру не йшлося навіть тоді.

Коли ж ще під час горбачовської перебудови у Дніпропетровську стали дивитися на історію міста вже в іншому ракурсі, зокрема знайшла своє широке висвітлення і тема цькування роману Олеся Гончара Олексієм Ватченком, здавалося, і до теми сумнівної дати літочислення обласного центру, висмоктаної з пальця одіозним колишнім першим секретарем обкому, вже не повернуться ніколи. Однак сталося зовсім не так, як гадалося. У 2001 році тоді ще відносно молодий мер Дніпропетровська Іван Куліченко знову затіяв грандіозне святкування 225–річчя обласного центру. Це викликало неабиякий протест у поважному науковому світі. Здавалося б, усі світила вітчизняної історичної науки стали офіційно звертатися до Івана Івановича з доказами того, що така дата літочислення міста не має під собою жодного підґрунтя. Однак все вийшло за відомим принципом «Васько слухає та їсть». Так зване 225–річчя Дніпропетровська знову відзначили помпезно, незважаючи на те, що дотепер не знайшлося жодного (!) поважного історика, який би право на існування такої дати науково обґрунтував. Більше того, сотні шанованих в Україні людей нині підписалися під відкритим листом щодо визначення дати заснування Дніпропетровська. «Ми не заперечуємо імперського та радянського періодів в історії Дніпропетровська, але не можна ігнорувати науково доведеного факту його заснування на 131 рік раніше офіційно визнаної дати», — зазначають вони. Серед підписантів тільки авторитетних науковців–істориків — десятки. А от першими поставили свої автографи під відкритим листом... Президенти України Леонід Кравчук та Леонід Кучма.

Проте навіть свого іменитого земляка, колишнього главу держави, дніпропетровська влада не чує. Більше того, цього року пішли ще далі. Під час традиційного покладання квітів до пам’ятника Олександру Полю, у якому взяли участь міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, голови дніпропетровських облдержадміністрації та облради Олександр Вілкул та Євген Удод, міський голова Іван Куліченко, до присутніх звернувся з–поміж інших артистичних персонажів і Григорій Потьомкін, представлений саме як... засновник міста. Інший актор, в образі Олександра Поля, до дійства біля «свого» пам’ятника теж намагався повноправно долучитися, але був... відтіснений, так і залишившись на другому плані. А на тлі скульптури красувався транспарант «Дніпропетровськ. 236». Чи усвідомив шановний міністр закордонних справ, що йому підсунули неоковирну фальшивку, яку спростовує сам Леонід Кучма, залишається лише здогадуватися.

...і «солодка парочка» — Брежнєв із Щербицьким

Нинішнього року у місті на Дніпрі, певна річ, ні про яку круглу дату не йдеться. Але тільки не вивітрився у місцевих владців до цього потяг. Як вже неодноразово писала наша газета, вони згадали про нову круглу дату — 80–річчя Дніпропетровської області. І, здавалося б, не промахнулися. Бо про якусь дискусію з приводу обґрунтованості цієї дати не може навіть бути мови — Дніпропетровська область справді була заснована у 1932 році. Інша справа, що створення нової на той час адміністративно–територіальної одиниці пояснювалося намірами принаймні недобрими — необхідністю вдосконалення боротьби сталінських інквізиторів з непокірним селянством, що чинило шалений спротив владі, яка силоміць відбирала у них зерно. І на теренах нинішньої Дніпропетровщини спалахували численні селянські бунти.

Ще одна цікава обставина — дотепер чи про 20–річчя, чи 50–річчя, чи 75–річчя Дніпропетровської області ніхто ніколи навіть не згадував, не говорячи вже про відзначення круглих дат. А тут раптом ні сіло, ні впало — 80–річчя.

Отож нинішній рік проходить під знаком цієї незаперечно круглої дати. Але справжнім апофеозом тут стало відкриття цілої площі 80–річчя Дніпропетровської області, яку помпезно презентували минулих вихідних. Проте незадовго перед цим стало відомо, що справа навіть не в площі, де не повинно з’явитися жодної юридичної адреси. Як, до речі, і на розташованій поруч маленькій вулиці, а точніше, пішохідному переході через парк, названому іменем Володимира Щербицького. Неабиякий переполох зчинився після того, як один з інтернет–сайтів повідомив, що на цій площі має постати так званий поліптих з барельєфами найвизначніших постатей в історії краю. Причому вартість такого витвору мистецтва називалася захмарна — 1 мільйон 751 тисяча гривень. Як кажуть у таких випадках, подібного історія ще не знала. Отож влада терміново скликала прес–конференцію, одна з учасниць якої — начальник управління культури та мистецтв міської ради Галина Сіверська — заспокоїла присутніх журналістів тим, що така шкірка варта вичинки. Мовляв, ідеться відразу про 42 бронзові скульптурні зображення, з яких — 15 барельєфів і 27 — пам’ятних дошок з інформацією. При цьому пані Сіверська так і не навела з історії Дніпропетровська прикладу, щоб мистецький проект затягнув на настільки кругленьку суму.

Тепер же громадськість вдивлялася у ці справді «позолочені» скульптурні зображення з особливою прискіпливістю. І побачила всього–на–всього 8 «каменюк», на яких з одного боку розміщено бронзові барельєфи визначних постатей, а з іншого — інформацію про найзначніші віхи в історії області, що на озвучені Галиною Сіверською «пам’ятні дошки» явно не витягувала. Як би там не було, говорити відразу про 42 скульптурні зображення здається перебільшенням, бо, за великим рахунком, як такі сприймаються хіба що 15 бронзових барельєфів.

Ще більше дискусій виникає щодо логіки у відборі оцих 15 «най–най». Відкриває «парад» барельєфів зображення останнього кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, який, певна річ, про існування Дніпропетровської області не міг навіть здогадуватися, у парі з Дмитром Яворницьким. А от до Олеся Гончара присусідився радянський генерал Маргелов, якого обожнював і возвеличив в обласному центрі керманич Дніпропетровщини у недалекому минулому Микола Швець.

Зате Леонід Брежнєв з Володимиром Щербицьким постають у парі. Але знову ж логіки не збагнути: чому з усіх перших осіб області за її 80–річну історію увічнили у бронзі тільки цих двох?

Ще в цікавішій ситуації опинився Леонід Кучма. Бо, по–перше, серед усіх увічнених у бронзі визначних постатей він є єдиним живим–здоровим, що мимоволі, як не крути, сприймається як зов­сім не приємний натяк. А, по–друге, Президент на своїй «каменюці» залишився ще й без пари — у суцільній самотності.

Проте ніхто не сумнівається в одному позитиві — просто з площі 80–річчя Дніпропетровської області тепер можна спуститися новими сходами до центрального парку імені абшитованого (відставного) козака Лазаря Глоби. Багато хто у день міста це й зробив. І побачив картину, м’яко кажучи, непривабливу. Навколо скульптури Лазаря Глоби, що неоковирно примостилася просто на трав’яному газоні, постає суцільна руїна, яка теж має свою історію. Як вже писала наша газета, сюди влада планувала прокласти щось на кшталт потьомкінських сходів в Одесі. Заради цього навіть спиляли близько 70 дерев. Однак ґвалт на всю Україну зчинили громадські активісти — з приводу знищення цієї пам’ятки садово–паркової культури. Отож процес загальмувався. Прокладені від площі 80–річчя Дніпропетровської області сходи перервалися на півдорозі, а Лазар Глоба поки що залишається серед руїни. Отже, залишається тільки сподіватися, що у влади руки дійдуть і до цього.