Французький шарм від львівських легенів

Новий театральний сезон у Києві розпочинається за формулою «з корабля на бал». Після літнього затишшя місто якось відразу замайоріло численними афішами, серед яких дещо несподівано виглядала афіша львівського Театру імені Заньковецької. Українські театри гастролюють украй рідко, а якщо така нагода випадає — то, як правило, це трапляється влітку, а у вересні вже треба дбати про свого глядача, а відтак, і про власну касу... «Тут без якоїсь концепції не обійшлось», — подумав уважний театрал і підійшов до афіші театру зі Львова. Щоб пересвідчитися в тому, що його інтуїція його не підвела: заньківчани привезли два спектаклі за французькою драматургією, а гастролі підтримало Почесне консульство Франції у Львові. До того ж афіша виглядала дуже по–чоловічому: обидва спектаклі поставив Вадим Сікорський, головні герої на сцені — чоловіки...

У себе вдома виставу «Арт» за п’єсою Ясміни Рези заньківчани грають посеред залу, а глядачі розташовані навколо акторів. Аби зіграти її на сцені імені Данченка, їм довелося провести деякі технічні маніпуляції, які спектаклю, втім, зовсім не зашкодили. Головні герої — троє друзів: Іван (Юрій Хвостенко), Серж (Назарій Московець) та Марк (Богдан Ревкевич), у багаторічні стосунки яких втрутилася... дорогезна картина, яку купив один із них. (Полотно — такий собі «антималевич», білий квадрат на якому, якщо придивися, зображені білі смуги). Для Сержа це — шедевр, для Марка — «біле гівно за двісті тисяч», а бідака Іван намагається бути толерантним, підтримуючи то одного, то другого свого товариша, які сваряться через цю картину, а заодно зляться на свого безконфліктного і безхарактерного друга. Поступово суперечки щодо полотна переростають у взаємні обвинувачення, оскільки конфлікт виник не тут і не відразу, хлопці починають пригадувати один одному якісь попередні образи, зачіпають інших людей, залучаючи до себе у союзники беззаперечних авторитетів, таких як Сенека. Усіх трьох режисер разом iз художником Влодком Кауфманом одягли у світлий одяг, відтак герої стали чимось нагадувати ту саму «картину розбрату», яка нависала над ними, наче Дамоклів меч... Але трагедії не трапилося. Бо у фіналі фанат цього шедевра Серж дозволив другу розписати полотно фломастером (щоправда, знаючи, що потім його можна буде відтерти), а запеклий критик білого полотна Марк після того, як творові було повернуто первинний вигляд, зміг побачити там людину, яка зникає у білій хурделиці... Цю непросту для сценічного вирішення п’єсу — дії як такої немає, є лише словесні баталії — режисер вибудував за принципом синусоїди, вміло оперуючи її підйомами та спадами. На піку підйомів майже завжди був герой Юрія Хвостенка, а саме тому його монологи і репліки запам’ятовувалися особливо. («Не для того ти шість місяців відвідуєш психоаналітика, щоб убити свого кращого друга»).

Ще одна вистава, що була представлена увазі київських глядачів, в афіші Театру імені Заньковецької — з 1999 року. Незважаючи на такий поважний вік, «Загадкові варіації» мають велику популярність у львівської публіки, виставу грають як благодійну, підтримуючи онкохворих дітей, вона — багаторазова учасниця «Французької весни» у Львові. «Мої герої говорять багато, але вони рідко говорять правду. В іншому разі не було б гри на публіку», — так відгукувався про своїх персонажів автор «Загадкових варіацій» Ерік–Еммануель Шмітт, який свою п’єсу писав спеціально для Алена Делона. Тринадцять років тому український театр лише починав відкривати для себе цього французького драматурга, сьогодні його афішу без Шмітта уявити неможливо. «Загадкові варіації» — бенефіс народного артиста України Богдана Козака, партнером якого у цій історії про людину, яка може пізнати себе лише через іншу людину, є актор Театру імені Леся Курбаса Олег Стефан.

Гастролі Театру імені Заньковецької пройшли на Камерній сцені імені Данченка Української драми і були присвячені пам’яті Богдана Ступки. І режисер Сергій Данченко, і актор Богдан Ступка багато років служили цьому театру зі Львова.