Перемогло співчуття

Цьогорічна Мостра («народне» ім’я кінофестивалю) вінчала тріумфом корейського режисера Кім Кі Дука. Його драма «П’єта» взяла Золотого лева. П’єта (з італ. — жалість, співчуття) — це іконографія оплакування Христа Дівою Марією. За задумом, художник зображував вмираючого Христа на колінах у матері. Найвідомішою, проте далеко не єдиною, є П’єта Мікеланджело Буонарроті, яка зараз знаходиться в соборі Святого Петра у Римі. Саме ця скульптура стала джерелом натхнення для Кім Кі Дука. Сам режисер настільки розчулився, отримуючи нагороду, що заспівав зі сцени корейський гімн «Арірінг». До слова, свою попередню роботу, названу на честь корейського гімну, Кім Кі Дук представляв у Каннах в 2011 році, де також не залишився без нагороди. У секції «Особливий погляд» картина, в якій режисер сам у себе бере інтерв’ю, плаче, співає та живе в наметі посеред вітальні, отримала головний приз. Тоді «Аріранг» був таким собі зізнанням режисера у тривалій творчій кризі, з якої Кім Кі Дук не міг вийти. Натомість прем’єра «П’єти», що завершилась оваціями, показала, що творчу кризу режисер подолав, або ж взагалі лукавив перед глядачами.

І хоч кореєць вважається улюбленцем на Мострі (режисер навідується на фестиваль з новими роботами з 2000 року), та фаворитом у «левових» перегонах він не був. Перші позиції у трійці лідерів кінокритики та преса віддали фільмам «Щось у повітрі» Олів’є Ассаяса та «Майстер» Пола Томаса Андерсона. Перша стрічка розповідає про нелегкі часи 1968 року, коли студентські заворушення буквально підняли всю Францію. Головні герої, троє підлітків, намагаються віднайти себе у бурхливі часи змін, вони закохуються, ностальгують та беруть участь у протестних акціях. «Щось у повітрі», попри думку критиків, отримав лише нагороду за сценарій. Натомість стрічка Андерсона не залишилась непоміченою. Ще на прем’єрі преса відзначила теплий прийом глядацької аудиторії. Історія про релігійний культ (і хоч режисер не говорить про це напряму, але алюзії на саєнтологічну церкву та її лідера Рона Хаббарда очевидні) прийшлась до вподоби як глядачам, так і журі. Андерсона нагородили Срібним левом за режисуру, а актори стрічки Хоакін Фенікс та Філіп Сеймур Хоффман розділили між собою нагороду за найкращу чоловічу роль.

Окрім «Майстра», проблема сприйняття релігії стала ключовою у премійованому фільмі братів Бурштейн «Заповнити порожнечу». Приз за найкращу жіночу роль відхопила молода ізраїльська акторка Хадас Харон. Стрічка розповідає про юну хасидку, котра одружується із чоловіком покійної сестри та страждає від докорів сумління.

Спеціального призу журі було удостоєно Ульриха Зайдля за скандальний фільм «Рай: Віра». Стрічка викликала бурхливу реакцію у всій Європі, а один з представників італійської релігійної громади подав до суду на режисера за радикальний підхід до католицизму. Остання робота Ульріха гідна порівнянь із класичним шокуючим твором Ларса Фон Трієра «Антихрист». Головна героїня у виконанні Марії Хофштеттер у одній зі сцен задовольняє себе хрестом, знятим зі стіни. Протести католиків на острові Лідо проте не завадили Зайдлю отримати нагороду на закритті 69–го кінофестивалю.

Найкращою операторською роботою визнано зйомки у фільмі «Спляча красуня» Марко Беллоккьо. Тема евтаназії, що її порушив режисер, хоч і вийшла у розпал парламентських дебатів у Італії на цю тему, здається, майже не зачепила суддівство. Як результат — технічна нагорода.

Найкращим акторським дебютом назвали роботу Фабріціо Фалько, що зіграв невдаху–сина, який спричинив трагічний фінал у стрічці з промовистою назвою «Це був син».