Письменника і поета Павла Мовчана за останні десятиліття ми звикли більше сприймати як політика і народного депутата, а не автора поезій і прозових творів. Навіть українська «Вікіпедія» називає його в першу чергу громадським діячем, публіцистом, журналістом, головою товариства «Просвіта» та членом Центрального проводу УНП і лише наприкінці лаконічно згадує, що він ще й поет, перекладач, сценарист. Але незабаром творчості Павло Михайлович зможе приділяти більше часу. Він вирішив покинути політику, оскільки не бачить себе в парламенті, який приймає антиукраїнські закони і руйнує те, що Україна цеглина за цеглиною будувала впродовж двадцяти років. Одначе в майбутнє нашої держави він дивиться з оптимізмом. Бо все — в Божих руках. Про наші нинішні реалії та перспективи ми розмовляємо з Павлом Мовчаном в офісі Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.
— Павле Михайловичу, після ухвали мовного закону, нiби за принципом доміно, в регіонах почали надавати російській мові статус регіональної. Водночас не чути, щоб десь регіональною стала румунська, болгарська чи кримськотатарська. Прогнозоване зросійщення України йде повним ходом. А яких ще наслідків і небезпек ви очікуєте від цього закону?
— Очевидно, що цей законопроект розроблявся не в Україні. Коли я проаналізував його, то зрозумів: закон не можна відредагувати або внести поправки. Він дуже цілісний. Наприклад, змінимо ми пропорції — дозволимо надавати статус регіональної мови, якщо в регіоні живе не 10% нацменшини, а 30 чи 40% — це все одно нічого не дає. Тому що всі дев’ять суперечностей, які існують між Конституцією і цим законом, вивищують його над Основним законом. Отже, він — антиконституційний. Усвідомлюючи, що у Верховній Раді ніколи не буде 300 голосів, які б змінили Конституцію, вони свідомо обрали цей шлях — шлях фальшування. І тому я не випадково сказав, що Янукович до 8 серпня ще міг бути Президентом України, а не генерал–губернатором Малоросії, як це сталося після того, коли він завізував цей законопроект. Зустріч 7 серпня вселяла в мене якусь надію, що гарант усе ж вивищить Конституцію над політичними доцільностями (Павло Мовчан у складі групи української інтелігенції їздив у Крим до Віктора Янукович переконувати не підписувати законопроект. — Авт.). На жаль, обіцянки перед Москвою виявилися сильнішими. Цей закон — то вибух Чорнобиля в духовній ділянці. За своєю згубністю і радіоактивністю це значно серйозніше, ніж «харківські» чорноморські угоди. На мову ще ніхто ніколи так тотально не зазіхав, як зараз. Ніякі емські укази не можуть iз ним порівнюватися, бо тоді Україна була частиною імперії, а сьогодні вона — незалежна держава.
Перше, що дуже небезпечно, — вони пішли на порушення конституційного ладу України. Адже здійснено замах на основоположну статтю Конституції, яка є підвалиною держави. Тепер уже під це будуть підтягувати референдуми, результати їх будуть так само сфальшовані, як і вибори в жовтні. Ми вступили у дуже небезпечну фазу правового нігілізму, у фазу антиконституційних дій влади. Ось що мене найбільше тривожить. Конституцію відкинуто. Можна чинити з цією державою що завгодно.
Цей закон треба тільки скасувати. Змінити його не можна ніяк: одну ланку заміниш — з другого боку щось вилізе. У плані цілісності він зроблений дуже професійно. Для мене це підтвердження того, що над законом працювали не референти Колесніченка—Ківалова, а два аналітичні центри з Росії — Фонд Нарочніцкої та Інститут Затуліна.
— Це достовірна інформація?
— Я роблю такі висновки з того, як це все прописано. Як посол Росії Зурабов одразу ж запропонував свої послуги у фінансуванні російських програм iз русифікації України через освіту. Янукович не міг позбутися Табачника як людини за квотою Путіна в уряді України, хоча знаю: він мав серйозний намір це зробити. А не зміг! Тепер можу лише припускати, в якій залежності Президент України від Росії, які там зашморги, які пута!
На мою думку, кінцева мета того, що посіяв цей закон, — федералізація і розчленування України. Невипадково ж Крим уже хоче переглянути Конституцію. І мовне доміно, як ви кажете, це є політичне доміно по федералізації України, яке може призвести до серйозного протидійства. І не приведи Господи! Ось це і є найбільша небезпека цього закону.
— Ви — відомий дослідник природи мови. І в одній із праць висловили думку, що влада, яка зазіхнула на мову, приречена. На чому ґрунтується таке переконання?
— Моє глибоке переконання заґрунтоване в історію. Зразу вам моє контр–запитання: де латина? Де мова великої держави? Вона збережена сьогодні тільки як релікт у медицині. Чому Рим повинен був загинути? Він став наскрізь аморальним. От сьогоднішній стан нашої влади мені нагадує римські часи. Я не випадково простудіював цілий корпус літератури римської доби — все, що передувало появі Христа, його слову, божественній істині, все знищувалося. Якими жорстокими і розпусливими були останні імператори. І все, що зазіхало за часів Риму на інші мови, етноси, на їхню самобутність, все загинуло! Нема й сліду! Росіяни навіть не усвідомлюють, яку повинні понести плату за денаціоналізацію. Про це я у своїх статтях, зокрема в роботі «Мова — явище космічне», написав, посилаючись на вчення Потебні, Гумбольта і сучасних філологів–дослідників мови, — слово не можна знищити. Можна спалити книги, але не слово, бо воно всюди. Це така ефемерна субстанція, це щось і нічого водночас. Чужа мова мені ніколи не замінить моєї, бо вона глибинна, вона на рівні архетипу, це рівень ДНК. Мову дає Бог. І зазіхати на неї небезпечно. Ми не обираємо батьків, групу крові і не обираємо мову! Це їм здається, що вони можуть обирати мову своїми законами, вирішувати, як хто має говорити. А насправді це обирає Бог. І тут вони посягають на божественне!
Росія ще не усвідомлює, що на неї чекає. Бо не розуміє, що посіяла. Згадайте, як у радянські часи було знівельовано величезний відсоток українців — на Кубані, Слобожанщині, Курщині, Воронежчині. Але потім несподівано з’явився Горбачов, який зруйнував «нєрушиму» імперію. Це був Господній план.
Також свого часу Хрущов намагався влізти в російську мову: у 1964 році з його ініціативи змінили російський правопис, за яким почали писати і говорити «зайци», «огурци» замість «зайцы», «огурцы». В тому ж році доба Хрущова закінчилася... І таких прикладів в історії — безліч. Тому невідомо, які ще Господні сюжети чекають на Росію. Їм здається, що за короткий термін можна русифікувати Україну. Але ніхто не знає, як і коли з’явиться, умовно кажучи, новий горбачов і все полетить шкереберть! Один Господь відає!
Слово — це Господня сфера, воно Богом дане і сформоване. А ківалови та колесніченки зважилися зазіхнути на Господнє. І оце вони перемогли? Та нічого їм не допоможе, ні Афон, ні Кирил, доля буде та, якої вони заслуговують. А для нас — це чергове випробування. Треба все робити вчасно. Не зробили — платіть. Досі здавалося, що ми ніби все зробили для своєї незалежності. А коли у 2008 році запропонував прийняти закон про мови, автором якого я є, і другий закон про статус української мови як державної, мене не послухали. Той закон давав можливість уникнути того сюжету, що є зараз. Віктор Андрійович подумав, що йому треба перемагати на виборах, Юлія Володимирівна про свої інтереси дбала. І ви знаєте, чим це закінчилося. Я вмовляв: поставте на розгляд, 228 голосів було на той час у більшості, троє «регіоналів» — Тарас Чорновіл, Сергій Головатий і Ганна Герман — сказали, що будуть голосувати за ці закони, десять литвинівців дали згоду, в тому числі Володимир Михайлович. Я до кожного депутата підійшов, особисто переговорив. Ми мали 241 голос! А закон навіть не поставили на погоджувальну раду. Бо вибори!
— До речі, про вибори. Я не знайшла вашого прізвища на сайті ЦВК серед тих, хто балотується до Верховної Ради нового скликання...
— А я не йду!
— Чому? Ви ж були депутатом п’яти із шести скликань...
— Я не бачу доцільності. Цей склад Верховної Ради довго не протримається.
— Звідки така переконаність?
— Знаєте, в політиці такого немає, але в людей творчих завжди є таке передчуття — чуйка називається. Я не містик, я реаліст. І якщо людина не наділена провіденційністю, то нема чого займатися політикою. Тому я, власне, і запропонував прийняти ті закони в 2008 році. Бо знав, що може бути. І от моє теперішнє передчуття свідчить, що ця Рада довго не протримається. Не хочу вдаватися в аналітику, бо аналітика — це не завжди обґрунтування того, що ти передчуваєш. По–друге, там нічого зробити неможливо. Де мені там бути, з ким? Якщо туди пройде з десяток чесних, високопорядних людей, з якими колись починали творити незалежну Україну, то добре. Маю на увазі Степана Хмару, Івана Зайця та ще кількох безсеребреників. Критикувати опозицію не хотів би, адже вони все ж протидіють тому сатанинському племені, яке нині при владі, й хотів би, щоб успіх їм сприяв. Але, якщо розібратися, то це ж вони не хотіли мого закону, вони не зупинили цю навалу. Вони могли зірвати голосування, але їх не було в залі. Їх виводили! А тим, хто виводив, я ціну знаю. То що, мені з ними бути? Ну, дай Боже, щоб «Свобода» пройшла. Але не для того вони пропорції складу окружних виборчих комісій порушили, щоб їх пустити.
— Але ж на вибори голосувати ви підете?
— Безперечно, піду. Ви вже могли вирахувати мої політичні симпатії, за кого голосуватиму. На жаль, оця сіра зона, в яку ввійшла Україна, буде ще кілька років. Але це — наші випробування, через які треба пройти. Повірте, ситуація переміниться. В Господа Бога немає нічого неможливого.
— Чим плануєте займатися, коли підете з парламенту?
— А тим, чим і займався (сміється). От «Просвіта» знімає багатосерійний пізнавальний фільм «Логос», автором якого я є. За десять років вдалося зробити тільки 68 серій із 365. Це фільм, присвячений національному календарю, цікавим місцям в Україні, нашим рідним символам, знакам, звичаям, обрядам. Їх ми досліджуємо в своєму фільмі. У цьому році, якщо подужаємо, хочемо встигнути зробити ще 14 серій. Одна з них, наприклад, буде присвячена Кам’яній Могилі, дивовижну енергетику якої ми намагаємося розгадати. А скільки ще задумів та ідей письменницьких, які я відклав через роботу в парламенті, чекають! От до них нарешті я й повернуся...
— ...І не тільки...
— Тоді ж ви поділилися ідеєю створити мультфільм про Тараса Бульбу. Яка доля цього проекту?
— Цей проект не став загальнонаціональним. Ми зробили першу пілотну серію, художник, який працював над «Лисом Микитою», Едуард Кирич створив прекрасні образи героїв. Ми хотіли презентувати стрічку до 200–річчя Гоголя. Ну хай би був український варіант Тараса Бульби! Хай Бортко робить своє, а ми своє. Але фінансування так і не отримали. Самі ж не могли потягнути такий проект. Високоякісна мультиплікація зараз дуже дорога, недешево коштують відповідні технології, комп’ютерна робота. З кінокомпанією «Фрески», що співпрацює з телеканалом «Малятко», єдиним україномовним, ми спільно розробили цілу низку мультиків. І це, зауважу, було в чотири рази дешевше, ніж та продукція, яку роблять на державне замовлення державні компанії. Але вони виготовляють не український продукт... Ще на презентації «Лиса Микити» ми оголосили, що маємо в планах зробити мультик «Котигорошко». Я й сценарій написав. І от з’ясовується, що хтось такий мульфільм уже клепає в російському варіанті. Я знаю, скільки скачано копій «Лиса Микити». Спочатку хотіли протидіяти цьому, але потім вирішили — хай уже, аби тільки дивилися українське! І його дивляться в зросійщених Криму, Одесі, Миколаєві. А якби був хоч маленький відсоток державної підтримки цих проектів! Та ніякі табачники нам були б не страшні.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
