До Данила–короля

Повідомлення інформагенцій про те, що Польща дозволила українським ученим досліджувати місце поховання засновника міста Холма, короля Данила Галицького, прозвучало наприкінці літа як буденна пересічна новина. Та мало хто знає, яка титанічна робота українських істориків і краєзнавців передувала тому, щоб польська сторона погодилася на те, аби допустити українців до святинь давньоруських. І скільки поколінь українців, особливо уродженців холмської землі, мріяли про те, що цей час колись настане.

«Мене дивує наш український фаталізм»

Як уже повідомляла «УМ», ще остаточно не узгоджено багато організаційних моментів, невідомо про джерела фінансування цього проекту, а також не вирішено питання із дозволом на розкопки місцевої католицької парафії, якій належить костел, де начебто має бути захоронення королівських останків. Є побоювання, що довгоочікувана справа може виявитися лише хорошими намірами або банальною піар–акцією. Мовляв, ми хотіли і все зробили для цього, а поляки, бачте, загальмували справу. На цю песимістичну думку наштовхують песимістичні коментарі деяких українських науковців про те, що «у релігійному аспекті могила Данила Галицького, в принципі, не має ніякого важливого значення». Є висновки й категоричніші, мовляв, це даремна трата часу й коштів, бо праху Данила Галицького там давно вже немає.

Прокоментувати останні події я попросила людину, яка теж доклала немало сил для того, щоб сусіди за Бугом почули українців і дозволили приступити до дослідження української святині. Сергій Годлевський, волинський історик, завідувач відділу охорони культурної спадщини Луцької міськради, сусідню Польщу об’їздив, як кажуть, уздовж і впоперек. Будучи членом міждержавної комісії з увіковічнення пам’яті жертв воєн і політичних репресій, він із волонтерами–студентами впорядкував уже 14 православних кладовищ на території нинішньої Холмщини й продовжує цю роботу нині. Він неодноразово звертався і до волинської, і до української влади із клопотаннями про необхідність розкопок у древньо­му Холмі й пошуку останків Данила Галицького. Зібрав для аргументації товсту теку історичних документів, підкріплену розповідями очевидців, уродженців Холмщини. Саме вони ще пам’ятають події часів Другої світової війни, коли людям дозволили спуститися у підземелля православного храму, у криптах якого покоїлися українські князі та церковні ієрархи. Ці документи пан Сергій під час поїздки до Польщі передав й українському консулу в Любліні Владиславові Каневському, сподіваючись, що дружні стосунки між Волинню і Люблінським воєводством посприяють справі спільного дослі­дження минувшини. Бо Данило Галицький — це надбання не лише українського народу. Це спільна європейська спадщина. І ось справа ніби зрушилася з мертвої точки.

— Мене знову дивує наш український фаталізм. Ще нічого не зробили — вже кричимо про невдачу. Ще не почали розкопок, а вже нічого не знайшли. Цей фаталізм не має під собою жодних наукових обґрунтувань. Але саме через цей фаталізм справа може бути похована, не розпочавшись. Я, звичайно, не великий археолог, але знаю, як можуть розкопки проводитися. Копнуть трохи, де скажуть поляки, нічого не знайдуть — і на тому все припиниться. До пошуків треба підійти дуже відповідально. Просто треба усвідомити сповна їх значимість, як археологічну, так і національну. Адже там були поховані наші князі (за деякими даними, брат та племінник Данила Галицького теж), єпископи православні й греко–католицькі, тобто духовна еліта нашого краю, нашої нації. І хоча б заради цього треба це робити, щоб їх належно пошанувати. Якщо знайшли останки Ярослава Мудрого чи Юрія Долгорукого в Москві, то чому, в принципі, не можна знайти прах Данила Галицького? Скептики кажуть, що поляки вже давно знищили все. Але чудотворна ікона Холмської Богородиці, яка є найдревнішою іконою на теренах України, теж вважалася безвісти зниклою, й мало хто вірив, що вона знайдеться. Утiм ця святиня повернулася із небуття і нині є безцінним експонатом музею Волинської ікони в Луцьку. (Король Данило, за переказами, привіз її орієнтовно в 1223—1237 роках iз Києва в заснований ним Холм. — Авт.). Прах Богдана Хмельницького розвіяли за вітром, і ми це точно знаємо з історичних джерел. Тому ніколи вже не відшукаємо останки славного гетьмана. А в Холмі не може бути такого, щоб нічого не знайшли! Зрештою, там може бути знайдено багато чого, що може стати сенсаційним, — переконаний пан Сергій.

Суперечки довкола того, чи є в Холмі останки Данила Галицького чи нема, точаться давно. І версій існує багато. Мовляв, храм багато разів перебудовували, тож прах королівський не міг уціліти. Інша версія — що син короля, Лев, забрав останки батька до Львова. Хоча, з огляду на християнські канони, це малоймовірно, бо християни тоді дуже відповідально ставилися до поховань і не розкопували могил без вагомих на те причин. Тим більше, Данило заповідав поховати його саме у цьому храмі, який він збудував.

Данило Галицький — спільна європейська спадщина

— Мені доводилося спілкуватися з багатьма цікавими людьми. Коли в 1940 році німецька влада віддала Пречистенський собор українцям, то холмщаки отримали доступ до печер, де були поховані князі. У крипті стояли гроби, саркофаги, накриті червоними китайками. Люди їхали возами, йшли пішки, щоб вклонитися своїм українським святиням. Поляки ж казали, що це були символічні гроби. Але їм так вигідно було говорити! Вони ніяким чином не хочуть розказувати, що Холм — це столиця Галицько–Волинського князівства, що це земля ратної руської слави і руських мечів, які й досі знаходять у цій землі археологи. Люди розповідали, що вхід до крипти був навіть із криниці Данила, яка існує донині. За іншими розповідями, вхід був і з самого собору через підземелля. Щоб починати пошуки, треба визначити точне місце, де була стара катедра.

— Холмщаки розповідали, що нібито вхід до підземелля зараз замурований. Ви бачили, де він розташований?

— Сьогодні там підсобне приміщення римо–католицької базиліки Різдва Пресвятої Діви Марії. І якісь люки, чи то вентиляційні, чи ще якісь. У 1947 році храм був переданий римо–католицькій громаді. З того часу тут усе змінилося. Замінено фасади, знято з оздоблень українські елементи. Та все одно собор ізсередини дихає українським духом, тобто стиль візантійський у деталях зберігся. Багато для збереження наших святинь та укріплення православної віри було зроблено за каденції митрополита Іларіона, в миру Івана Огієнка, в роки Другої світової війни. Тоді в Холмі було відкрито каплицю Даниїла, було розчищено Данилову криницю зi святою водою. Коли після війни храм передали римо–католицькій єпархії, то, кажуть, багато років його настоятелем був священик, який казав, що, поки він живий, то ноги жодного українця тут не буде.

Час змінює все. Сподіваємося, що і ставлення до Данила Галицького теж. І що буде він пошанований як засновник Холма так, як належить. Місць, пов’язаних із королем, у його місті чимало. Сьогодні польські археологи вже третій рік поспіль проводять розкопки на Даниловій горі, які мають бути закінчені у 2013 році. У ході робіт віднайдено збережені кам’яні стіни Данилового палацу та інших споруд, які можуть стати пам’ятником українському королю, який збудував у 1237—1240 роках на горі над річкою Угоркою місто, яке, як пише літопис, «татари не змогли взяти, коли Батий усю землю руську захопив». Архітектор–реставратор, доцент кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка» Василь Петрик, якого запросили взяти участь у проекті як наукового консультанта з української сторони, в інтерв’ю варшавському тижневику «Наше слово» (від 20 листопада 2011 року) так оцінював значимість археологічних робіт на Даниловій горі: «Я тішуся, що для польських дослідників ця програма є дуже важливою, бо вони розуміють, що сучасний Холм потребує уваги і в Польщі, і в Європі, і в Україні. Треба зробити його привабливим для туристів, відвідувачів, але також і для самих мешканців, щоб вони знали його історію. Дійсно, сьогодні у Холмі мало хто знає, хто такий король Данило і що він заснував Холм. Ці дослідження їм відкривають очі, там відбуваються екскурсії, приходять школярі та молодь. Приїжджають також гості з України. Я хотів би, щоб наступного року цих делегацій було більше. Це дуже цікаво — подивитися на мури XIII ст., які пам’ятають Данила Романовича, поки їх знову не засипали землею».

Хочеться сподіватися, що буде по­ставлено крапку і в пошуках праху Данила. Тоді збудеться заповітна мрія багатьох поколінь українців — вшанувати пам’ять короля у королівському місті. А тим ученим мужам, хто зі скепсисом поставився до новини про згоду польської сторони на пошуки княжого поховання, треба просто повчитися патріотизму в українців, які навіть у найважчі часи оберігали свої святині від забуття. У таких, як Іван Огієнко, він же єпископ Холмський і Підляський Іларіон, який 31 травня 1942 року звернувся з пастирським листом до всіх людей доброї волі: «Свята Данилова гора у стародавньому княжому місті Холмі — це національна українська святиня, мила й дорога кожному українцеві тими великими історичними подіями, що тут відбувалися. Висунена далеко на захід, оточена не все прихильним сусідом, свята Данилова гора часто бувала наражена на занедбання, а то й руйнацію. Належне утримання цієї великої нашої святині — це святий обов’язок оборони нашої народної чести».