Делі славиться своїми величними храмами. Фото з сайту siesta.kiev.ua.
Коли йдеться про Індiю, у нашiй уявi постають тисячолiття, якi промайнули над цiєю древньою країною Пiвденної Азiї. І це дiйсно так: iсторiя Індiї сягає таких глибин давноминулих епох, що її можна порiвняти хiба що з Вавилоном, Ассирiєю чи сивим Єгиптом. Індiя мала багато столиць, серед них — Агра, Калькутта i лише в 1911 році волею британської колонiальної адмiнiстрацiї столицею стало мiсто Делi.
Сьогоднi це велетенський мегаполiс площею понад 1500 кв. км, де мешкає понад 17 млн. людей. І як це не дивно, але Делi — одна з наймолодших столиць у свiтi.
Делi розташоване приблизно на однаковiй вiдстанi вiд трьох iнших найбiльших мiст екзотичної Індiї — Мадраса, Калькутти та Мумбая. Саме в цих мегаполiсах i сконцентрована наукова та промислова база величезної країни, яка стрiмко увiрвалася у XXI столiття. Сьогоднi Індiя складає балiстичнi ракети i виводить на орбiту супутники. Мине не так багато часу, й Індiя пошле в космос власних космонавтiв. Як це вже зробив Китай — суперник Індiї в цьому перспективному регiонi планети. Не забуваймо i про те, що Індiя вже понад 20 рокiв володiє ядерною зброєю.
У Делi розвинута текстильна, взуттєва, хiмiчна, полiграфiчна, металургійна, радiоелектронна промисловостi i, як i по всiй Індiї, надзвичайно розвинутi художнi ремесла: вироби зi слонової кiстки й дорогоцiнних або напiвдорогоцiнних каменiв.
Мiжнародний аеропорт Делi працює надзвичайно напружено, вiн чи не найбiльш завантажений у Пiвденнiй Азiї. Пiд час мого перебування у столицi Індiї саме тут приземлився могутнiй український «Руслан». За дорученням ООН вiн мав перекинути в гарячу точку планети контингент iндiйських вiйськ i бойову технiку.
Центральна частина мiста має респектабельний, цiлком європейський вигляд, тут розташовані офiси вiдомих у свiтi фiрм, урядовi споруди, зведенi ще за часiв англiйської колонiальної iмперiї. Цi будівлі надають центру мiста особливої урочистостi, величностi.
Дуже красива площа Перемоги, в глибинi якої — резиденцiя президента Індiї. У Делi багато красивих паркiв i колориту. Ось iндус ритмiчно вистукує на маленькому барабанi, i пiд цi бадьорi звуки бiля нього витанцьовує мавпочка у яскравій спiдничці. Це одразу ж викликає посмiшку, i ви простягаєте iндусу рупiю: мавпочка годує i господаря, i себе. Та це ще неповна картина. У солом’яному кошику бiля нiг людини «вiльної професiї» мирно спочиває... кобра. Індус збирався пограти на дудочцi, щоб продемонструвати танок змiюки, але я його зупинив. Чомусь тривожно стало за мавпочку, хоча вона й поводилася цiлком спокiйно.
У Делі багато, як i в iнших великих мiстах Індiї, красивих храмiв. Тут мирно спiвiснують рiзнi конфесiї: мусульмани, сикхи, джайнисти, буддисти, християни, iудеї. Цiкава така течiя, як сикхiзм. Прихильники сикхiзму в XVI столiттi об’єдналися у релiгiйну вiйськову органiзацiю. На правiй руцi у сикха — залiзний браслет, це символ вiйськової дисциплiни та єдностi. Сикхи — традицiйно гарнi воїни, вони не визнають каст. Пiд час колонiальної експансiї англiйцi широко використовували сикхiв у бойових операцiях. Сикхи вiдмiнно себе зарекомендували у Другiй свiтовiй вiйнi. Для сикхiв обов’язковi п’ять речей i ознак: довге волосся, гребiнь, короткi штани, зброя i браслет, про який ми вже згадували.
У сикхiв суворi звичаї: не можна їсти м’ясо дикого птаха чи звiра, не вбитого з першого пострiлу. Вони не палять i засуджують подружню невiрнiсть.
А ще в Делi дуже дбайливе ставлення до зелених насаджень. Деревце ще зовсiм крихiтне — якихось 20—30 см, але навколо нього сталева пiрамiдка. Зварна. Багато тут і гарних паркiв. В одному з них стоїть велична статуя iндійської богинi Мангал Махадеви. Зроблена з бронзи, богиня нiби дивиться просто на вас, у якiй би точцi парку ви не були. Її оголенi плечi та шию обвиває кобра, у руцi богинi виблискує тризуб. Взагалi кобра — один iз старовинних символiв Індiї. Ця священна змiя — персонаж багатьох iндійських казок i легенд. Недарма вона є героєм численних казок видатного англiйського письменника Кiплiнга, який провiв у Індiї кiлька рокiв. Ця країна справила на письменника неповторне враження. Та хiба тiльки на нього? Багато європейських лiтераторiв присвятили свої твори цiй прекраснiй країнi.
Бiля паркового фонтана зiбралася галаслива черга дiтлахiв зi шкiльної екскурсiї, щоб випити прохолодної води. Адже влiтку спека в Індiї сягає 40 i бiльше градусiв, i вода в багатьох регiонах — вельми дефiцитна рiч.
Інтелiгентного вигляду iндус виявився авiацiйним iнженером, вiн попросив мене сфотографувати його з маленькою дочкою в мальовничому куточку парка. Зав’язалася розмова. Вiн приїхав iз Калькутти, щоб показати доньцi столицю Індiї. Сам вiн не раз бував тут у справах i порадив менi подивитися на одне з древнiх чудес — залiзний стовп. Я вже чув про це диво i поїхав до Кутб–Мiнару. Це старовинний комплекс будiвель, який звели давнi iндуси ще в XII столiттi. Вiн отримав свою назву вiд мiнарету Кутб–Мiнар, побудованого мусульманами на честь їхньої перемоги над iндуїстським королiвством у 1193 роцi. Неподалiк мiнарету височiє славнозвiсний залiзний стовп. Вiн i зараз залишається загадкою для вчених. Створений (iншого слова тут i не пiдбереш) ще в V столiттi на честь iмператора, який правив Індiєю у 375—413 роках н. е. А таємниця цього стовпа в тому, що вiн зроблений iз чистiсiнького залiза i не покривається iржею до цього часу... Зварити залiзо такої чистоти надзвичайно важко навiть використовуючи суперсучаснi технологiї, а як це зробили давнi iндуси?! Як багато ще таємниць ховається у пiтьмi тисячолiть... Та не лише це притягує до стовпа тисячi людей щоденно. За давнiм повiр’ям, щоб знайти щастя в життi, треба стати впритул до стовпа спиною i спробувати обiйняти його, щоб зiмкнулися пальцi. І тодi справдяться вашi надiї.
Є що подивитися в Делi, щоб вiдчути подих сивої давнини. Наприклад, фортеця Лял–Кiла з її палацами i мечеттю. Форт називають червоним — його збудовано з пiщаника червоного кольору. Збудував форт шах Джахан у 1638 роцi. Це символ могутностi династiї Великих Моголiв.
Ви довго стоятимете перед мечетями Мотi–масджид i Джама–мастжид — Перлиновою i Соборною — зачарованi неповторним мистецтвом древнiх зодчих. Цiкава деталь: якщо ви робите фото– чи кiнозйомку в Червоному Фортi або в Кутб–Мiнарi, де знаходиться Залiзний стовп, i користуєтеся при цьому штативом, з вас адмiнiстрацiя вимагатиме платню. Бо зйомку вважають професiйною. А це значна сума. Зате можна залишити штатив полiцiї i спокiйнiсiнько провести зйомку «з рук». Бiля входу нам повернули штатив без усiлякої мороки.
У Делi — два унiверситети, i звичайна картина, коли з їхнiх ворiт виїжджають на сучасних скутерах студентки, одягненi в колоритнi нацiональнi сарi, включаючись у досить напружений рух на вулицях мiста. Ще за часiв президентства Раджива Гандi, який трагiчно загинув вiд рук терористiв, було прийнято державну програму розширення системи освiти. Право на середню i вищу освiту мають не лише юнаки, а й дiвчата. Ранiше це був майже виняток. Вузи Індiї готують високоосвiчених фахівців: випускники користуються широким попитом у Європi, США та iнших країнах свiту. Тож не дивно, що iндiйськi спецiалiсти досить багато будують в iнших країнах цементних заводiв, гребль, електростанцiй, аеропортiв, особливо в Лiвiї, Таїландi, Кувейтi, державах Африки. Тут уже давно встановлено мiнiмум зарплати — iндус обов’язково отримує кiлькасот рупiй.
І все ж Індiя залишається країною контрастiв, що помiтно i в її столицi Делi. Особливо це вiдчувається на периферії міста — ближче до його околиць. Тут безлiч злиденних халуп, безробiтних, дрiбних ремiсникiв, торговцiв. Вулицями блукають корови, собаки... i почувається як риба у водi незчисленне плем’я мавп. Мавпа пильно дивиться тобi в очi, простягаючи лапу. Дай щось! А за нею вже черга дрiбнiших мавпочок. Бережись, торговцю! Тiльки втратив пильнiсть — нахабне створiння миттєво поцупить якийсь фрукт або овоч. Може, й печеню, яку смажать на вогнi. Якщо операцiю проведено вдало, мавпяче плем’я радiсно верещить... Задоволено посмiхаються й конкуренти продавця. Життя вирує, торжествує. Це Індiя!
Вiд нескінченних халуп прокопанi вузенькi рiвчачки, якими стiкають нечистоти пiд дорогу. Атмосфера, звичайно, не з приємних... Так, мабуть, було й сотнi рокiв тому.
Та давайте про щось веселiше. Базари Делi надзвичайно колоритнi. Вiд рiзного краму — одягу, взуття, гарних шкiряних курток i пасків, майстерно створених ювелiрних прикрас, маленьких фiгурок iз сонму, iндiйських богiв, зроблених зi слонової кiстки, незнайомих фруктiв i овочiв, якi дарує розкiшна природа цiєї древньої країни — розбiгаються очi. Особливо популярний у Делi Тiбетський базар. Тут є усе! А чого немає, ви нiколи не дiзнаєтеся.
Сутiнки приходять сюди миттєво, темна нiч огорнула велетенський мегаполiс. Але й зараз життя б’є фонтаном. Ось мiсто вже пiд крилами лiтака. Делi й з висоти десяти тисяч метрiв має феєричний вигляд. Нiби величезна, яскраво iлюмiнована новорiчна ялинка. Прощавай, Делi. А краще до нового побачення. Хiба пiзнаєш тебе з одного разу?
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
