Посібник для медитацій

Тисячоліттями з поперемінним успіхом точиться запекла боротьба між знанням і вірою. Ідеї, базовані на racіо так само, як і на emocio, у різні часи змінювали життєвий простір людини, сенс її буття. Та їх поєднання має синергетичний ефект; і тоді, нібито нізвідки, постають нові народи і держави.

Український стипль–чез на довгій дистанції пострадянського переходу спіткнувся об чи не найвищий бар’єр — необхідність побудови нації. Сукупність радянських людей раптом опинилася у власній державі й постала перед необхідністю не лише творити її атрибути й органи управління, а й відповідати за наслідки рішень. Як з’ясувалося — це неабияка проблема: з радянського вийшли, а до свого, українського, не дійшли. Тож «совкові» легше пережити появу приватної власності, безробіття, навіть, релігії, ніж визнати свою українську ідентичність (відповідальність).

Плинуть у вічність роки незалежності, мерехтять калейдоскопи виборів і урядів, множаться армії депутатів і міністрів, колишніх і чинних, а якість життя в Україні лише погіршується. Цій деградації не видно кінця краю. Вочевидь, щось іде не так. Мимоволі згадуються слова видатного українського націоналіста–державника В.Липинського (поляка за походженням): «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути». Важко заперечити раціональність цієї думки, надто, коли йдеться про президентів. Адже вибирали в Україні перших осіб за принципом «аби не було гірше». Та революційний націоналізм найменше прагне збереження статус–кво. Суспільні перетворення й розвій нації — наріжний камінь цього філософського вчення й принципів діяльності плеяди класиків українського націоналізму.

Отже, не з молоком матері й її колисковою набуває постгеноцидне покоління осовковлених пострадянських українців любов до рідної землі, усвідомлення своєї національної ідентичності. Через розум, мізки прокладає шлях до сердець українців Сергій Жижко — раніше політик, парламентарій, а нині просвітник. Його книга «Перетворення» (К.: Просвіта) є узагальненням авторських роздумів щодо різноманітних аспектів націоґенезу, національної ідентичності, національно–визвольної боротьби, долі націй в інформаційну епоху ґлобалізму. Наріжний камінь і стрижень книги — величезна інтелектуальна спадщина філософів, письменників, культурологів як російського, так і українського націоналізму. Слова видатного російського мислителя Г.Федотова: «Ми, москвини, мусимо працювати щосили, щоб ця українська свідомість стала українською формою московської імперської свідомості» і прапора українського націоналізму С.Бандери: «Українська національна революція, як одностайний процес, складається з трьох фаз. Перша і друга — це фази боротьби, третя — державного будівництва», — потрібні авторові не для протиставлення, а задля інтелектуального діалогу–пошуку — рушія розвитку.

«Якою буде українська нація — залежить від кожного українця… Тому завдання кожного українця полягає в тому, щоб правдиво побачити політичну й національну істину, мобілізувати свої сили й будувати навколо себе «малу Україну»: в своїй родині, у трудовому колективі, в своєму населеному пункті», — наголошує автор. — Полуду радянського варто не тільки забути (бо така ідентичність не органічна), її слід усувати». Така копітка, непомітна, малорезультативна «муравлина праця» здатна призвести до революційного зриву, заміни віджилої «совкової системи» й створення України нової, здатної забезпечити високий розвиток, велич української нації й самої держави. Отже, як зазначав Олесь Гончар, «думаймо про велике! Це заклик до відходу від буденності, з тим, щоб не ставати її заложниками, усвідомлювати, що існує минуле, існує сьогоднішній коротенький час. Але й існує майбутнє. Майбутнє України. Майбутнє українського народу».

Костянтин ДИКАНЬ