Церква Різдва Пресвятої Богородиці монастиря Бетаніа, де зберігається друга за популярністю фреска із зображенням Тамари.
«Цариця Тамара користується в Грузії незаперечною популярністю. Вона була сучасницею Людовика Святого і, як і він, але успішніше за нього, вела запеклу боротьбу з мусульманами, — пояснював французьким читачам у своєму подорожньому журналі «Кавказ» Александр Дюма–старший і провадив далі. — На кшталт того, як у Нормандії всі давні замки вважаються замками Роберта Диявола, у Грузії всі давні замки пов’язують із ім’ям цариці Тамари. Отже, в її володіннях, напевно, півтори сотні замків, що слугують сьогодні — якому би царю, цариці чи князю вони не належали до того — житлом для орлів та шакалів. Але варто відзначити, що всі вони стоять у мальовничих місцях й чудово розташовані. Я всюди шукав і в усіх випитував якусь історію про царицю Тамару, але нічого не зміг знайти, окрім нечітких переказів та одного вірша Лермонтова. А от замки цариці Тамари я знаходив на кожній версті».
Відомо, що за розум, витримку, успішну внутрішню та зовнішню політику правительку Грузії Тамару возвеличили титулом «мепе», тобто цар. Сучасного іноземного туриста такий гендерний розклад неймовірно бентежить, й англомовний переклад king Tamar вони сприймають за помилку. Конфузів, пов’язаних із житієм цариці, чимало, незважаючи на те, що сьогодні ми володіємо значно більшою кількістю джерел про легендарну грузинку, ніж цитований на початку статті Дюма під час своєї кавказької подорожі у 1858 році. У матеріалі про містечко Степанцмінда (Казбегі) — номер «УМ» за 13 червня — уже йшлося про те, що мало не кожен другий замок у Грузії народ пов’язує із Тамарою. Там же була коротка розвідка про джерела, що могли надихнути Лермонтова на написання вірша «Тамара», присвяченого фортеці в Дар’яльській ущелині. Як правило, у таких переказах вигадка надійно перекриває чи й взагалі заміняє вірогідність факту. Тому в даному матеріалі вирішено представити ті місця в Грузії, де точно ступала нога цариці, й відвідавши які, переконуєшся, що Тамара була цілком реальною людиною, а не ефемерною небожителькою, навіть якщо церква й канонізувала її.
До наших днів дійшло кілька портретів цариці, зроблених за її життя. Це ктиторські зображення, тобто ті, що вшановували жертводавця, який підтримував будівництво храму чи його розвиток. Напевно найвідомішим є фреска в Успенській церкві печерного монастиря Вардзія, що в однойменному селі на півдні Грузії. На ній зображена Тамара (ще до заміжжя) та її батько — цар Георгій ІІІ. У цьому монастирі цариця вимолила перемогу грузинського війська на чолі з її чоловіком осетинським князем Давидом Сосланом над румським султаном. Створення фрески датується ХІІ ст. (1184 рік), і як для такого терміну давності вона дуже добре збереглася. Заслуга в цьому — випадковості або Божої волі, кому яке пояснення більше до вподоби. Адже після того, як Вардзію, що була і монастирем, і оборонним пунктом, розграбували турки, пастухи часто тут знаходили притулок від негоди, а кіптява від їхніх багать стала природним захисним шаром для середньовічних фресок. Сьогодні масштабний комплекс, що складається з кількох сотень печер, й ніжні фрески кольору кобальту приваблюють багатьох відвідувачів. Ціна за таке задоволення — всього 3 ларі (15 грн.).
Інша фреска із зображенням Тамари є неподалік Тбілісі — у церкві Різдва Пресвятої Богородиці монастиря Бетаніа. Це вже зображення початку XIII ст., й на ньому компанію сонцеликій складають її батько Георгій ІІІ та її син Георгій IV Лаша. Зображення також добре збереглися, й на відміну від Вардзії їх можна краще роздивитися, оскільки в цей храм потрапляє більше світла. Проте у Бетанії заборонено фотографувати, тому якщо ви хочете «забрати Тамару» із собою, вам запропонують купити заламіноване фото.
Фреска Тамари та Лаші прикрашає також храм св. Миколи у Кінцвісі, східна Грузія. Щоправда, портрет цариці втратив кольори й видно лише контури, проте добре збереглося зображення знаменитого «Кінцвісійського янгола». Усі три фрески Тамари були скопійовані й зберігаються у фондах Музею мистецтв ім. Аміранашвілі (за браком часу й можливостей довгих подорожей, Тамару можна побачити тут). У тбіліському музеї також зберігається оригінал фрески з храму монастиря Бертубані (комплекс Давід Гареджі), знятої у 1970 році, нині — це територія Азербайджану. Встановлено, що у даному випадку Тамару малювали уже після її смерті. Колекція музею налічує ще один важливий артефакт — коштовний хрест Тамари, це єдина особиста річ цариці, що дійшла до наших днів.
«На той час царі Грузії уже сиділи в Тбілісі, тому логічно припустити, що Тамара, яка народилася 1160 року, з’явилася на світ тут, хоча точних відомостей немає», — розповідає Елене Кавлелашвілі, куратор скарбниці Музею мистецтв. Царське обійстя — палац Ісані — було там, де зараз вивищується церква Метехі. Для з’ясування подальших фактів життя легендарної грузинки звертаємося до монографії «Цариця Тамара» (1991) авторитетного дослідника цієї теми академіка Роіна Метревелі.
Політичні обставини зумовили те, що Тамара була коронована на престол ще за життя батька. Уперше — 1179 року в палаці Чівчаві (сьогодні це село в Квемо Картлі): «Поклав цар золотий вінець на її голову й правили вони разом». Другий раз — у 1184 році, після смерті Георгія ІІІ, і, як пише Метревелі, сталося це у царському палаці у Тбілісі.
Кутаїсі ми згадуємо у зв’язку зі смертю цариці, що стало підставою для найбільших містифікацій, адже ні могили, ні залишків Тамари археологи не знайшли. З історичного збірника «Картліс Цховреба» відомо, що правителька, яка стала втіленням «золотої ери» Грузії, померла у 1213 році від довгої й важкої хвороби, й поховали її у монастирі Гелаті, неподалік Кутаїсі. «Вони перенесли її й поховали у місці, що належало їм (сім’ї Багратіоні —. Ред.), у Гелаті, й поховали у склепі великих людей», — цитує Роін Метревелі «Картліс Цховреба». На початку ХХ ст. відомий грузинський історик та археолог Еквтіме Такаішвілі провів у Гелаті розкопки, але залишків поховання Тамари не знайшов. Єдина могила, що зберегла напис, належала її діду Давиду Будівельнику, але й вона виявилася пустою. Сьогодні дослідники реально розглядають версію, що труну з тілом Тамари перепоховали в Єрусалимі у монастирі Св. Хреста, що на той час належав грузинам (до речі, там жив і закінчив життя монахом придворний поет і казначей Шота Руставелі). На початку ХХ ст. історик і дипломат Зураб Авалішвілі оприлюднив один документ. Це був лист, написаний рицарем де Буа, де йдеться про похід Лаші на Єрусалим: «Веде їх (грузинські війська. — Ред.)16–річний цар, схожий на Александра. І цей юнак несе прах своєї матері, найсильнішої цариці Тамари, згідно з її заповітом, у Єрусалим, ближче до Гробу Господнього». Не так давно там знайшла залишки двох жіночих скелетів. Але на цьому грузинський слід життя цієї цікавої історичної особи закінчується.
Попри славу святої цариці, як виявилося, її ім’я не є найпопулярнішим у Грузії. Релігійні грузини найчастіше називають своїх дівчаток Ніно, на честь кападокійської діви, яка на поч. IV ст. проповідувала на грузинських землях християнство. За інформацією міністерства юстиції Грузії, тут на сьогодні проживає 131 тис. 950 жінок з іменем Ніно. У «топ–20» найпопулярніших жіночих імен Тамара — на другому місці, після нього іде Маріне (Марина). До слова, перелік чоловічих імен очолює Гіоргій.
День пам’яті святої і благовірної цариці Тамари церква відзначає двічі — у Неділю Жінок–мироносиць та 14 травня. У Грузії це ціле свято — Тамароба, яке починається зі літургії у храмі й закінчується народними гуляннями. Спеціальне служіння на 14 травня проводять і в Гелаті.
Незважаючи на велич цієї історичної особи, образ цариці Тамари у мистецькій царині представлений слабо. Найвідомішим є твір Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», та й то про грузинку там йдеться метафорично.
За благодатну, здавалося б, тему брався і нобелівський лауреат норвежець Кнут Гамсун, який у 1899 році подорожував Кавказом разом із першою дружиною Бергліот Бек. Плодом романтичної поїздки стали дві роботи — «У чарівній країні: враження й мрії на Кавказі» та триактова п’єса «Цариця Тамара». Професор Тбіліського державного університету Кахабер Лорія пояснює, що в обох роботах Гамсун «відкрито представив своє позитивне ставлення й навіть захоплення» Кавказом та Грузією. Опубліковану в 1903 році «Тамару» спершу поставили у Норвегії, потім виставу показали у Німеччині. Щоправда, відгуки були не захопливі: критики не побачили у п’єсі нічого більше за «сучасну жінку, одягнуту в середньовічний костюм» й оцінили роботу як «репліку на образ нової жінки 1890–х».
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
