Чи втримає Донбас планку?

Кажуть, що найкраще залишати будь–яку посаду чи роботу на піку слави та популярності. Григорій Суркіс, який на посту президента ФФУ провів дванадцять плідних років, для прощання з Будинком футболу — штаб–квартирою національної Федерації — обрав оптимальний час. Україна чудово впоралася з проведенням Євро–2012, а світ високо оцінив старання Суркіса і Ко. Відтак Григорій Михайлович із високо піднятою головою передав управління вітчизняним футболом узгодженій кандидатурі — Анатолію Конькову. Позавчора на XIV звітно–виборчому конгресі ФФУ нового президента підтримала абсолютна більшість делегатів (132 із 133), і тепер у найближчі чотири роки колишній гравець київського «Динамо» та донецького «Шахтаря» впроваджуватиме в життя власну стратегію розвитку «гри номер один», роблячи акцент на відродженні масового футболу.

Іще за місяць до конгресу стало відомо, що вибори матимуть безальтернативний характер, оскільки на посаду президента колективні члени Федерації висунули лише одну кандидатуру. Не секрет, що український футбол уже давно поділений на два табори із центрами впливу в Києві та Донецьку. 62–річного ж донбасівця Конькова називають начебто рівновіддаленим від обох полюсів. Чи буде так насправді, покаже час.

Хай там як, але в чотирирічну путь новий президент ФФУ вийшов з абсолютною підтримкою. «Докладу максимум зусиль, щоб не розчарувати футбольну громадськість нашої країни. Упевнений, що зможу створити колектив однодумців, аби об’єднати всіх, хто готовий і надалі працювати на благо улюбленої гри», — сказав Анатолій Дмитрович.

На відміну від зборів дворічної давнини, коли Суркіса намагалися усунути з посади силою, XIV конгрес пройшов у спокійній і доброзичливій обстановці. Навіть відомі своєю опозиційністю до динамівця Суркіса–старшого функціонери демонстрували толерантність та навіть виявляли стриману люб’язність. Спочатку вони запропонували визнати роботу ФФУ за останні п’ять років задовільною, а згодом довго вмов­ляли Григорія Михайловича стати почесним президентом ФФУ. Той погодився.

Думається, всім зрозуміло, що за роки роботи в національній Федерації Суркіс, попри лобіювання інтересів київського «Динамо» (за що його, власне, й критикували опоненти), здобув чималий авторитет у європейському та світовому футболі. Тож руйнувати мости, наведені через Суркіса з УЄФА та ФІФА, було б недоречно й неефективно. «У своїй роботі ми будемо орієнтуватися на передовий міжнародний досвід. ФФУ й надалі активно підтримуватиме ініціативи ФІФА та УЄФА, спрямовані на подальший прогрес футболу», — заявив Анатолій Коньков. А хто ж, як не екс–очільник Федерації — член виконкому УЄФА зможе допомогти в цьому питанні? Тим паче, подейкують, в УЄФА Суркіс може отримати й вищу посаду.

Як відзначив сам пан Суркіс, після себе він залишає добре налагоджену систему та бездоганну репутацію в континентальному футболі. «Була виконана величезна робота. Бажаю, щоб ті, хто прийде після нас, перевершили ці результати», — сказав Г.М.С. До здобутків своєї команди він відніс не лише успішне проведення чемпіонату Європи, а й ідеально вибудувану систему організації підготовки національних збірних, за що ФФУ отримала від УЄФА високу відзнаку — шість зірок. Також Суркіс відзначив позитивні кроки в боротьбі з договірними матчами в українському футболі.

Позитивні зрушення, на думку екс–президента, відбуваються й у вітчизняному суддівстві, яким опікується П’єр–Луїджі Колліна.

Сам італієць, підбиваючи проміжний підсумок своєї роботи, відзначив, що за час його роботи суттєво поліпшилася фізична готовність українських арбітрів, адже коли він приїхав в Україну, окремі судді мали надлишкову вагу та поганий зір.

Попри все, надалі — як і керівництво більшості вітчизняних «хлібних» структур, верхівка ФФУ буде відчутно донецька. До команди Конькова ввійшли перші віце–президенти Анатолій Попов та Сергій Стороженко, віце–президенти Віталій Данилов, Андрій Павелко та Володимир Малиновський. Завдання перед ними стоїть непросте. Як сказав в інтерв’ю «УМ» президент ПФЛ Мілетій Бальчос, новообраному керівництву ФФУ доведеться тримати на високому рівні планку, встановлену попередниками.

ДОСЬЄ «УМ»

Коньков Анатолій Дмитрович

Народився 19 вересня 1949 р. у Красному Лучі на Луганщині.

Український і радянський футболіст, тренер. Ігрове амплуа — захисник і півзахисник.

У 1968—1974 рр. виступав за донецький «Шахтар», у 1975—1981 рр. — за київське «Динамо», грав за збірну СРСР.

Срібний призер чемпіонату Єв­ропи 1972 р., бронзовий призер Олімпіади–1976. Чотириразовий чемпіон СРСР, володар Кубка СРСР, Кубка володарів кубків та Суперкубка УЄФА 1975 р. Заслужений майстер спорту СРСР (1982).

Із 2006 р. президент дитячого ФК «Старт» ім. Конькова, з 2008 р. — спортивний директор ФК «Сталь» (Алчевськ). Із вересня 2012 р. — президент Федерації футболу України.

ОЦІНКА

Андрій Шевченко,
колишній капітан збірної України:

— Я грав під керівництвом Анатолія Дмитровича і в юнацькій, і в національній збірних України. Він — людина футболу. Коньков проявив себе як тренер, має досвід роботи на клубному рівні. На мій погляд, він гідний бути кандидатом на пост президента ФФУ.