Завтра на шкільних подвір’ях буде святково й урочисто. Білі бантики, різнобарвні айстри, душевні промови. Проте свято скінчиться і почнуться будні. Якими вони будуть на тлі оптимістичних рапортів влади про готовність шкіл до навчального року? Освітні експерти стверджують, що досить складними. Адже з’явилися новації для першокласників, певний сумбур в освітній процес вносить новий закон про мови, та й зі вступної кампанії треба зробити певні висновки.
Є бажання, нема пріоритетів
Як і раніше, цьогоріч не всім дітям вистачить місць у дитячих садочках, хоча, скасовуючи 12–річну освіту, саме на дошкільну підготовку малюків робило ставку МОНмолодьспорту. «У своїй недавній доповіді міністр зауважив, що близько 80 тисяч наших громадян очікує на влаштування дитини до дитячого садка, — каже координатор напряму «Суспільство знань» в Уряді змін Лілія Гриневич. — Вважаю, що ця цифра сильно занижена. Тому що, за даними Держкомстату, вона становить понад 150 тисяч. За словами міністра, найбільша проблема з садочками в Криму — там у черзі 14,5 тисячi батьків. Зауважу, що середня вартість ремонту або реконструкції дошкільного закладу становить десь 4 мільйони гривень, а будівництво — 10 мільйонів. Так от, влітку саме в Криму було виділено на ремонт двох дач Віктора Януковича 77 мільйонів гривень. Ці дачі до цього літнього періоду вже ремонтували на суму 254 тисячі грн. На ці кошти можна було б збудувати вісім дитячих садків! Тому всі ці розмови про покращення у сфері освіти виглядають смішно і брехливо, адже влада фінансує зовсім інші пріоритети».
Не нова проблема й закриття навчальних закладів. Скільки шкіл не дорахуємося нинішнього Першовересня? Наразі ця статистика ще уточнюється, але є підозри, що ці втрати будуть значними. «За даними Держкомстату, на початку 2009—2010 навчального року в Україні було 20600 загальноосвітніх шкіл, — каже директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук. — Беру саме цей період, тому що посеред нього відбулася зміна влади в Україні. А вже станом на початок минулого навчального року в країні було 19900 шкіл, тобто маємо мінус 700 навчальних закладів».
Але й у тих школах, які завтра гостинно відчинять двері дітям, не скрізь усе так добре, як бадьоро рапортує міністерство. Наприклад, свого часу Прем’єр Микола Азаров дав вказівку покінчити зі шкільними вбиральнями на вулиці, «щоб діти не бігали в туалет на вулицю в –36 градусів». Проте, за даними Лілії Гриневич, на Херсонщині станом на перше вересня таких шкіл буде 62, а на Львівщині 503! Ігор Лікарчук додає: «Наявність галочки у звіті, що в школі є туалет, ще не означає, що він справді є і що він працює. Це кажу як колишній директор школи і начальник обласного управління освіти. Внутрішньошкільний туалет вимагає централізованої каналізації або, щонайменше, каналізації, яку відкачують, а це кошти, бензин, спецтехніка. Словом, недешеве задоволення». Тож експерт припускає, що насправді реальна «туалетна» цифра значно більша. Звичайно, проблема шкільних вбиралень на вулиці з’явилася не вчора і не при цій владі. Але знову ж таки постає питання пріоритетів. Як наголошує Лілія Гриневич, якщо впродовж літніх місяців на підготовку шкіл до нового навчального року було виділено чверть мільйона гривень, то за цей же час на потреби будівель органів влади пішло 344 тисячi гривень, тобто більше третини мільйона.
Будуть діти розумні, як міністерські підручники
Нагадаємо, що нинішніх першокласникiв навчатимуть за новими типовими навчальними планами. Підручниками, як відрапортувало міністерство, діти будуть забезпечені вже з першого дня навчань. І це було б чудово, якби не одне але... «Мене і педагогічну громадськість надзвичайно турбує якість цих підручників, — каже Лілія Гриневич. — Дитина шестирічного віку, яка має певні фізіологічні і психологічні особливості, дуже відрізняється від дитини семирічного віку. І навчальні програми та підручники мають враховувати ці особливості. А ось що ми маємо. Беру підручник з математики і відкриваю його на сторінці 9. Наголошую, що цю сторінку дитина відкриє в перші тижні навчання, тобто тоді, коли ще вивчатиме буквар. Читаємо визначення: «Відсутність елементів у множині виражають числом нуль. Число нуль позначають цифрою 0». Нагадую, це вивчатимуть діти–шестирічки! Та це просто антипедагогічно! Такі підручники означають, що ми маємо проблеми з проведенням самого конкурсу посiбників і взагалі підходів до підручникотворення в Україні. Я вже не кажу про відверті помилки в цих підручниках!».
Лілія Гриневич додає, що на нових посібниках хтось ще й непогано заробив: «Це був великий бізнес–проект, адже третина коштів, що були витрачені на підручники для першого класу, потрапили в приватне видавництво «Освіта». Із 63 назв підручників для «першачків» 11 назв друкувало приватне ТОВ «Видавничий дім «Освіта», у грошах це виглядає так: із 64 мільйонів гривень 21 мільйон пішов у це товариство «Освіта». Державне підприємство, що завжди друкувало підручники, отримало крихти від тієї суми». Як повідомляє «Освітній портал», видавничий дім «Освіта» очолює Тамара Ткаченко, яка до весни 2011 року була гендиректором Державного спеціалізованого видавництва «Освіта» (саме воно зазвичай друкувало підручники для школярів). Пані Ткаченко відома провалом друку посібників у 2010–му. Тоді МОН мало випустити нові книжки для десятикласників. Проте десятикласники вже перейшли в 11–й, а деяких підручників не завезли досі. Директорка тоді виправдовувалася, що у її видавництва просто закінчився папір. Мабуть, у приватному видавництві, яке нині вона очолює, з папером немає проблем, якщо йому доручають такі «жирні» замовлення.
Утім повернімося до «першачків», які цьогоріч почнуть вивчати іноземну мову. Рішення своєчасне й потрібне. Але Ігоря Лікарчука турбує, хто навчатиме шестирічок іноземній мові? «Я передивився практично всі матеріали, розміщені на сайтах обласних управлінь освіти та інститутів післядипломної освіти педпрацівників, і знайшов згадки лише в 14 регіонах про те, що проведена необхідна перепідготовка педагогічних кадрів, — каже Ігор Леонідович. — Уявіть собі, що в перший клас викладати іноземну мову прийде вчитель, який усе життя викладав у старших класах і не має належної психолого–педагогічної підготовки, знання фізіологічних особливостей молодших дітей. У нас лише 30 відсотків учителів молодших класів є фахівцями з іноземної мови». А й справді, наскільки якісно малюків навчатимуть «спікати»? Знайома вчителька з невеликої сільської школи на Житомирщині (у ній навчається менше півсотні дітей) розповіла, що вчителька, яка цьогоріч бере шестирічок, свого часу вивчала німецьку, отже, навіть ази англійської не зможе викладати дітям. Жінка каже, що іноземну малюкам читатиме «англійка», яка працює зі старшими школярами. Ніяку перепідготовку вона не проходила. Але «якось упорається, дітей же в першому класі буде лише п’ятеро». А там, може, і на перепідготовку покличуть...
Ми вас уМОВИмо
Й останнє, що хвилює освітніх експертів: уплив новоприйнятого мовного закону на сферу освіти. «У 1991 році в Україні 49% учнів навчалися українською мовою. У 2011–му таких було вже 82%, — каже Ігор Лікарчук. — І я не пригадую жодного факту за цей час, щоб була якась судова справа чи гучний скандал із приводу того, що хтось хотів, аби його дитина навчалася не українською, а іншою мовою. Я таких фактів не знайшов. Ми дуже плавно перешли від проблеми русифікації до навчання державною мовою. Тепер же право обирати мову навчання делегували місцевим органам влади. Але місцеві ради є виразниками думки влади, а не громади». Фахівці вже мають інформацію, як батьків переконують, а подекуди й примушують писати заяви на користь російської. «У Донецьку в гімназії «Гармонія» є єдиний клас з українською мовою навчання, і цей клас хочуть закрити, бо в ньому налічується лише 16 дітей, — каже Лілія Гриневич. — Але закон не передбачає закриття класу через кількість дітей. Ми вже підготували відповідні протести. Але це — яскравий приклад спонукання влади до русифікації шкіл».
Як наголошують фахівці, сьогодні у значній частині України, де люди в побуті послуговуються російською, важливою мотивацією до вивчення молоддю державної мови було здобуття вищої освіти. «Якщо ми заберемо українську мову з простору вищої освіти, цю мотивацію знищимо під корінь, — переконана пані Гриневич. — Російськомовне населення має розуміти, що в тих областях, де будуть практично всі школи і вища освіта теж російськомовними, створюється анклав для їхніх дітей. Бо якщо дитина вчилася тільки російською, вона не зможе на рівних вступати в університети, де навчають українською. А я сподіваюся, що в провідних вишах нам таки вдасться відстояти навчання державною мовою. Таким чином просто відсепаровується частина мешканців України. Складається враження, що владі вигідно тримати свого сконцентрованого виборця в гірших освітніх умовах, ніж він міг би бути»...