Що в Путiна в головi —

Екс–офiцер КДБ Путiн зайняв крiсло Єльцина пiд Новий, 1999–й, рiк. Може, й випадково, але рiзко посилилися розкольницькi дiї в українському Народному русi. 19 березня 2000 року В’ячеслав Кириленко i Вiталiй Шевченко винесли речi В’ячеслава Чорновола з офiсу «Руху». 25 березня Чорновiл загинув в автокатастрофi за сумнiвних обставин «по–машеровськi». А ще з «Руху» вийшли Тарасюк, Черноволенко, Коваль, Косiв, Давимуха, Шкiль, Стецькiв, Курпiль, Яворiвський, Стретович, Кармазiн. Мовчан... І всi «демократи»! Мабуть, не тiльки Тарасюк i Яворiвський мали прiзвиська в особових справах КДБ. 18 березня вийшла з «Громади» опального Прем’єра Лазаренка i «Батькiвщина» Юлiї Тимошенко.

22 грудня 1999 року Верховна Рада 296 голосами пiдтримала пропозицiю обраного на другий президентський термiн Леонiда Кучми призначити Прем’єром Вiктора Ющенка. При своїй iнавгурацiї Кучма запевнив, що «перед вами постане новий Президент» (так не сталось, як гадалось, чому?)... 13 сiчня до пропрезидентської бiльшостi примкнула «ВО Батькiвщина»... 21 сiчня 2000 року Ющенко вiдвiдав Москву, зустрiчався з Путiним, обговорили поставки газу... 1 лютого Головою Верховної Ради обрано Івана Плюща. На мою думку, у Верховнiй Радi всiх скликань було два депутати, якi нiколи не лукавили — це Михайло Сирота й Роман Безсмертний. Слова Безсмертного: «Я не знаю, чи буде ще в iсторiї України таке гармонiйне поєднання керiвникiв: Президент Кучма — спiкер Плющ — Прем’єр Ющенко»...

Тiльки Прем’єр Ющенко на мiжнародному форумi з питань Голокосту наприкiнцi сiчня порушив питання про Голодомор—геноцид в Українi, як 10 березня в Києвi вiдбулася акцiя проти Кучми, 16 вересня не повернувся додому Гонгадзе, тiло якого знайшли в листопадi в Таращанському лiсi; 28 листопада Олександр Мороз заявив про плiвки Мельниченка; наприкiнцi року з’явились намети — акцiя проти Кучми, пiк якої припав на 9 березня 2001 р.

Тiльки Ющенко провiв 14 квiтня 2001 року успiшнi переговори з головою уряду РФ Михайлом Касьяновим, як за кiлька днiв симоненкiвцi, морозiвцi, «регiонали», «яблучники» Бродського i медведчукiвцi — СДПУ(о) 266 голосами висловили Ющенку недовiру.

Не допомiг зберегти Прем’єра нi 20–тисячний мiтинг на його пiтримку пiд стiнами парламенту, нi З млн. 600 тисяч пiдписiв громадян України, зiбранi партiями НРУ, УНР, КУН, «Реформи i порядок» та занесені у примiщення Верховної Ради, нi спроба самоспалення на знак протесту в сесiйнiй залi депутата Лiлiї Григорович. Якого ще Прем’єра в iсторiї України громадяни так захищали?.. І коли агресивнi, пропутiнськi «пiдрахуї» восени 2004–го знову «кинули» Ющенка, цi самi громадяни вийшли на Майдан, бо апельсини їх­ньої довiри корумпованi олiгархи «накололи» ще в квiтнi 2001–го.

Звернiть увагу: «ВО «Батькiвщина», яка офiцiйно була «за» Прем’єра Ющенка, пiдписiв на його пiдтримку не збирала, та на другий день пiсля вiдставки голови уряду, Тимошенко, скориставшись ситуацiєю, очолила штаб «Україна без Кучми» — розпочалася акцiя за iмпiчмент Президенту. Безумовно, спецслужби Юлю на «опозицiонера» пiдготували: ще в сiчнi прокуратура звинуватила Тимошенко в контрабандi валюти, несплатi податкiв, пiдробцi документiв; 13 лютого її заарештували, а 2 квiтня Верховний Суд вiдмiнив вирок — вона стала «воїном свiтла». 10 липня Тимошенко очолила БЮТ («Батькiвщина», УСДЛ Онопенка, УРП Лук’яненка, «Собор» Матвiєнка) — шлях до парламенту був вiдкритий: «воїни свiтла» боролися з Кучмою — «захищали» Ющенка!

Тiльки Кучма почав повертати Україну обличчям до Європи, як «опозицiя» i закордоннi засоби ЗМІ перетворили його для Європи на iзгоя. Не допомогло затверджене указом травневе рiшення РНБО про початок процесу вступу України до НАТО (вибрали один вектор — Європейський), бо майор Мельниченко ще у квiтнi доповiв Великому журi Сан–Франциско деталi «спецоперацiї» щодо можливого продажу в Iрак чотирьох радарiв «Кольчуга». Звiсно, це була фальшивка спецслужб, ще й бездоказова, бо керiвник «Укрспецекспорту» Валерiй Малєв, чий голос нiби був на плiвках, загинув ще 6 березня в сумнiвнiй автокатастрофi.

Тому 6 липня на засiданнi в Києвi комiсiї «Україна—НАТО» заявку вiд України на вступ до Пiвнiчно–Атлантичного альянсу не розглядали. Україна опинилася вiд дверей НАТО ще далi, нiж була... 16 вересня, на другу рiчницю вбивства Гонгадзе, почалася акцiя «Повстань, Україно!». Найактивнiшi — КПУ, СПУ, «Батькiвщина» i майбутнi «тушки» з «НУНС». Вимога до Кучми — скласти повноваження i провести загальнонароднi збори про вiдставку. Кучму обложили з усiх сторiн. Вихiд один — в лоно «старшого брата»...

Тож у сiчнi 2003–го на самiтi СНД, що вiдбувся у Києвi, Кучму обрали головою Ради голiв держав–членiв Спiвдружностi, а 23 лютого в Москвi Росiя, Казахстан, Бiлорусь та Україна заявили про намiр створити СЕП... Уже наприкiнцi вересня Москва спровокувала Тузлу, чим грубо порушила договiр про державний кордон, пiдписаний у цьому ж роцi в Києвi. Тiльки 23 жовтня зупинилася ця вакханалiя Росії пiсля твердої позицiї Президента, принципових заяв Верховної Ради i патрiотичного ставлення українцiв на дiї агресора...

У подальшому Путiн за допомогою пiдконтрольної п’ятої колони i за пiдтримки «керованої опозицiї» витирав об Кучму ноги, бо «помiчник», який переконався, що «Україна не Росiя», йому не потрiбний... Принциповий Ющенко, рейтинг якого стрiмко зростав, був ще бiльш небажаний. «Ющенко нiколи не стане Президентом», — оприлюднив Медведчук потаємнi надiї свого кума. Мабуть, щось знав!.. Може, про дiоксин, та, вiрогiднiше, знав пiдспiдок усiх перевертнiв, якi з корисливих чи проiмперських цiлей пристосувалися до Ющенка, щоб прийти до влади та «кинути» його за подачки з Бiлокам’яної.

Тiльки Путiн 19 березня 2005 р. переговорив вiч–на–вiч iз Тимошенко, як «воїни свiтла» в момент розгледiли корупцiю в оточеннi Президента. А в нiч 7–8 вересня «артистка–аферистка» Тимошенко зiбрала «опозицiонерiв» (Турчинов, Томенко, Зiнченко, Гриценко, Пiскун, Бродський) на чорну раду: «Ющенка — геть!».

Тiльки Ющенко–Президент не пiддався й не продався Москвi, як Путiн, пiд хiхiкання Тимошенко, став його зневажати (хамити), а БЮТiвцi в упряжцi з комунiстами й «тушками» з «НУНС» та за сприяння опозицiонерiв–«регiоналiв» продовжили полiтично доотруювати Президента, ще й накинули Українi ганебнi газовi угоди, за якi й сьогоднi не покаялися...

Тiльки Ющенко заявив про намiр приєднатися до НАТО, як опозицiонери (комунiсти з регiоналами) при пасивнiй позицiї «Батькiвщини» почали догоджати Путiну: безперешкодно надувати у Верховнiй Радi антинатовськi кульки, заважати проведенню спiльних вiйськових навчань, чим надихнули «лєпших корешiв» Путiна (Берлусконi, Меркель, Саркозi) заблокувати край потрiбне Українi наближення до оборонного союзу... «Верховна зрада» ще й ратифікувала не менш ганебнi Харкiвськi угоди, вигiднi Москвi...

Тiльки Янукович, злегка протверезiвши вiд облудної ейфорiї Харкiвських угод i позаблокового статусу, продовжив процес зближення з Європою та почав вимагати перегляду газової змови Тимошенко — Путiна, як заохоченi «Газпромом» європейськi полiтики повернулися до України спиною i в унiсон з опозицiєю почали «товкти» його за полiтичнi переслiдування провладних чиновникiв, проте на європейських порушникiв закону ярлик «полiтичний в’язень» вони не вiшають (чому?)... І знову, як при Кучмi, штовхають Україну в митно–союзне ярмо.

Тiльки Путiн, незважаючи на всi лакейськi поступки правлячої бiльшостi Москвi, зухвало принизив Україну хамським ставленням на Ялтинськiй зустрiчi до Президента за його проукраїнську позицiю в переговорному процесi щодо цiни на газ, як опозиційний КОД почав збирати провокативнi пiдписи за iмпiчмент Януковичу.

А що далi? Тiльки Москва забажає «повернути» Крим, як комунiсти й активна опозицiя за пiдтримки «тушок» з усiх пасивних фракций... Не важко здогадатися, що «тузлового варiанта» може не бути — хамелеонна опозицiя своїми дiями зневiрила людей, а у «Газпромi» грошей вистачить, тих грошей, що безсоромно вигрiбають iз наших кишень змовницькими угодами. «Есть вещи, на которые родина денег не жалеет», — згадався вислiв бувалого опера ФСБ Росiї («Итоги недели». №28).

До речi, коли пройшов вулицею крiзь стрiй бiлбордiв iз портретами Медведчука i повз базар «королевських наметiв», то остаточно переконався, що «тузлового варiанта» не буде.

Микола МИХНИК