Кишені суверенітету мовою цифр

Головною соціально–економічною зміною у житті українців за роки незалежності стало те, що в країні суттєво зріс рівень бідності. Середня українська сім’я понад 50% бюджету витрачає на харчування. В країні з’явилося нове явище — бідність працюючих.

У 1998 році людей, яким не вистачало грошей навіть на їжу, було 52%, — на 24% більше, ніж у 1994 році.

«На своїх кишенях українці відчули суттєве покращення в 2001—2002 роках. Це був ривок, якого не очікували економісти. У 2002 році почалося зниження рівня абсолютної бідності. Потім потихеньку відбувалося в чомусь покращення, в чомусь погіршення до 2008 року», — зазначила під час прес–конференції завідувач відділу дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних дослі­джень НАН України Людмила Черенько.

Криза 2008 року одразу вдарила по рівню життя українців. «Цього разу все відбулося миттєво. Восени — фінансова криза, яка потім переростає в економічну, і вже влітку 2009–го ми спостерігаємо зниження показників рівня життя населення, — відзначила пані Черенько. — До 2008 року за рівнем оплати праці, якщо її порівняти з початком 90–х, ми дотягли лише до рівня 1993 року. 94–й рік — це взагалі була яма. До 1996 року більшість населення України виживала за рахунок городини з присадибних ділянок. У 2008–му лишався рік–два до зростання економіки, але ми знову пішли вниз. Почала зростати тіньова економіка. Українці не встигають вийти з однієї кризи, як нас тут же занурюють в іншу», — констатує соціолог.

На сьогодні рівень бідності в країні стабілізувався. За цією межею живуть 16% населення, яким не вистачає грошей навіть на харчі. Середній клас, представники якого можуть дозволити собі не тільки їжу, а й одяг, житло, відпочинок і накопичення, у 2012 році становить усього 5% (у 2008–му було вдвічі більше). «Якщо понад 60% бюджету йде на харчі — сім’я може вважатися злиденною. А таких сімей в Україні понад 40%», — говорить Людмила Черенько.

Порівнюючи життя українців 20 років тому і зараз, пані Людмила відзначає, що найбільші зміни відбулися у споживанні. «Якщо раніше ми були орієнтовані на заощадження, то тепер, з об’єктивних та суб’єктивних причин, — на життя у кредит. Якщо не позичати, то більшу частину бюджету українці витрачають на харчування, при цьому принципових змін у самому харчуванні не відбулося. Медицина та освіта лише де–юре є безкоштовними, а де–факто — люди змушені витрачати на них власні гроші, і гроші чималі. Змінилися і витрати на придбання та утримання житла. В результаті коштів на розвиток, на культурне дозвілля залишається дуже мало», — підсумовує соціолог.

Утім, чи це реальна картина? Адже наші люди схильні до приховування своїх доходів. Ще у 1995–му соціологи виявили, що витрати українців були вдвічі більшими, аніж заявлені доходи. Навіть іноземці дивуються кількості дорогих автівок на наших дорогах.

І ще цікавий статистичний нюанс. Понад половина українців, не рахуючи пенсіонерів, отримують від держави ті чи інші пільги. При цьому, за словами Людмили Черенько, система соціальних виплат та пільг є вкрай неефективною, адже 10% найбідніших отримують 2% пільг, тоді як 10% найбагатших — 22%.

УТОЧНЕННЯ

Коментатор інформації «Із владою вже домовлено» з «УМ» від 23 серпня Георгій Манчуленко просить змінити останній абзац на таку редакцію: «У 1994 році, працюючи головним спеціалістом відділу освіти Заставнівської райдержадміністрації, Василь Мельник діяв на боці антикучмівської опозиції. Протягом свого політичного життя Василь Миколайович виявив себе відданим українській справі освітянином і управлінцем».