«Сильно, красно, обережно, бистро»

Святковий табір «Пласту», приурочений 100–річчю заснування, розпочався, як і належить, грандіозно. Більше тисячі пластунів пройшли маршем центральними вулицями Львова та зібралися поруч iз пам’ятником Тарасові Шевченку. Після офіційної частини відкриття та привітань з уст шанованих людей, українські скаути встановили рекорд — сплели найдовшу линву, що сягала 390 метрів і 20 сантиметрів. Цей рекорд був зафіксований представником Національного реєстру рекордів України Ланою Вєтровою. А вже наступного дня почалася насичена програма, яку, між іншим, готували дуже довго.

Родом зі Львова

Львів обрали для святкування ювілею не випадково. Адже «Пласт» родом зі Львова. Скаутський рух України було засновано століття тому при львівській Академічній гімназії Олександром Тисовським. Саме він переклав українською мовою книгу про скаутський рух авторства англійця Бейдена Пауела, засновника скаутського руху у світі.

Цьогоріч до Львова з’їхалися пластуни з усього світу. Півтори тисячі учасників живуть у наметовому містечку на території духовної семінарії. Аквітети (зони відпочинку) ж розшташувались і в парку «Погулянка», і в Шевченківському гаю, і в Золочівському замку. Кожен день у пластунів — насичений. Треба докласти чималих зусиль, аби встигнути побувати всюди. Тож нудьгувати не доводиться. Організатори продумали все до дрібниць.

«Підготовка до святкування тривала цілісінький рік, — розповідає «УМ» Тарас Зень, прес–секретар «Пласту». — До речі, ідею проведення табору саме в місті нам підказали польські пластуни. А якщо точніше, то наочно продемонстрували, адже своє 100–річчя харцери відсвяткували в місті. Наша делегація там також була. Спочатку ми вирішили, що проводити табір у місті — незвично. Але на прикладі харцерів змінили свою думку».

Отаборились у місті

І справді, спочатку трохи дивним виглядає наметове містечко на території Духовної семінарії, що по вулиці Хуторівка у Львові. Адже одразу навпроти — «краєвиди» великого сільськогосподарського ринку Шувар та багатоповерхівки Сихова. Але, потрапивши на територію ювілейної міжкрайової пластової зустрічі (ЮМПЗ), одразу розумієш: тут вирує своє унікальне життя...

Юнаки та дівчата в різноманітних пластунських формах переходять з одного аквітету на інший. Сеньйори та старші пластуни — або допомагають у проведенні ЮМПЗ, або розійшлися по екскурсіях Львовом. На одному з аквітетів, на озері неподалік наметового містечка, пластуни вдосконалюють своє вміння керування байдарками. Поруч, на зеленій галявині, сидять пластуни з «морського» табору й уважно слухають свого керівника. Після завершення всі встали та промовили коротку молитву.

Серед «морських» виявився і гість iз Нью–Йорка, Маркіян Кузьмович. Хлопець вступив до «Пласту» в 1992 році, коли йому виповнилось лише п’ять років, і з того часу не уявляє свого життя без нього. Але не лише це пов’язує юнака з українською скаутською організацією. Маркіян — виходець iз «пластової» родини, його батьки — члени організації, а бабця — легендарна пластунка. «У шістдесятих роках моя бабця Ольга очолювала пластунський курінь «Ті, що греблі рвуть» у США», — усміхаючись, розповідає Маркіян. Але на цьому історія його родини не завершується. Обидві сестри його прабабусі були заміжні за керівниками проводу ОУН. Перша стала дружиною Євгена Коновальця, друга — Андрія Мельника.

Маркіян Кузьмович в Україні вже не вперше, особливо юнакові подобається Львів. «Тут я відчуваю своє коріння, — задумливо каже пластун. — Крім того, це — хороша можливість повправлятися. Всі вишколи у Нью–Йорку проходять українською мовою (це — головна умова), а нам дуже часто важко до розуміння даються терміни українською. Тому тут я набираюсь теоретичного досвіду. Натомість у Сполучених Штатах більшість тренувань відбуваються на практиці».

«Легіон» — справа чоловіча

На другому березі озера пластуни проходять не менш цікаві аквітети. Тут грають у волейбол, а трохи далі — дітлахи бігають iз пейнтбольною зброєю. Територію між дерев, де пластуни можуть себе спробувати у стрільбі, обгороджено спеціальною сіткою, а всі охочі — в масках та камуфляжній формі.

«Увага, гру закінчено, складаємо зброю на місце», — гучно та впевнено каже керівник аквітету. Його звати Роман Лозинський, псевдо Кущ. У свої вісімнадцять років хлопець уже чотири рази був у пластунському таборі «Легіон». Табір цей — не для слабодухих, адже хлопців (і лише хлопців) там учать гартувати не лише свій дух, а й своє тіло. Два тижні табору проходять у горах, без наметів, лише спальники. І проходять вони у постійних тренуваннях.

«Табір «Легіон» — це два тижні в лісі, горах, досить екстремальних умовах, і два тижні величезної насолоди, — коментує «УМ» Роман Лозинський. — Перший мій табір я проходив у 14 років звичайним учасником (стрільцем), наступний табір і другий рівень проходив старшим стрільцем. Тобто вже був провідником. Щороку табір відбувається в різних місцинах: Волинь, Рівненщина, Львівщина. За ті два тижні у таборі пластуни мають змогу зміцнитися духовно, морально та фізично. Головна мета — виховати доброго громадянина.

Весь час «Легіон» — це місце гри, де за першість змагаються різні рої. Крім того, вправи зі стрільби, рукопашного бою, самозахисту, бойового гопака, безліч фізичних вправ, допомагають триматися в тонусі і краще сприймати ідеологічні гутірки. Програма чергується так, щоб між військовими вправами були ще й ідеологічні та пізнавальні. До прикладу, цьогоріч пластунам iз «Легіону» проводили гутірки на теми образотворчого мистецтва, кінематографа та художньої літератури».

Уже традиційними та обов’язковими для «легіонерів» є походи у військові частини, де юнаки на власні очі бачать усе життя та побут військовослужбовців. «Таким чином ми сподіваємось спонукати юнаків до правильного вибору щодо виконання обов’язку перед Батьківщиною, — пояснює Кущ. — До прикладу, цього року ми завітали на військові навчання до кінологів. Наш табір розташовувався за кілометр від їхньої дислокації. Було неймовірно цікаво, адже разом зі службовцями жили більше ста службових вівчарок».

До речі, щоб потрапити в «Легіон», треба бути загартованим. «Жовторотикам», що лише вступили в організацію, до військового табору — зась. Бувалі пластуни за півроку до табору починають підготовку. Шість гуртків, на які зазвичай поділені учасники, організовують заздалегідь. Кожен везе iз собою певний реманент: сокиру, мотузку, лопату чи казанок. На два тижні в горах ці речі ой як знадобляться. Ще один невід’ємний елемент — брезентовий тент, який натягують на спеціальні опори та укріплюють його. Саме під ним і живуть пластуни. Навіть негода не може зупинити проведення табору.

У справі майстрування малих архітектурних форм пластуни — неперевершені. Усе дерев’яне на ЮМПЗ зроблено руками учасників і без жодного цвяха. «Ворота, інформаційні таблички чи навіть стилізовані вітряки при вході виготовлені з дерев’яних колод за допомогою мотузок, — пояснює Тарас Зень. — Є більше 100 видів вузлів, якими ми користуємося для зведення споруд, тож цвяхи тут — не потрібні».

«Пласт» — велика гра

На цьому аквітети, певна річ, не завершуються, адже по іншу сторону наметового містечка можна побавитись у настільні ігри чи дізнатися про те, як iз лимонів отримати електрику.

«УМ» саме втрапила на невеличку перерву між групами в науковому аквітеті й мала нагоду спостерігати, як пластуни вітаються між собою. Юнак подає ліву руку і промовляє: «СКОБ». Це традиційне привітання, що розшифровується: «сильно, красно, обережно, бистро». Це вітання заснувалося разом iз «Пластом» і його досі дотримуються.

Доки казан не закипить…

Крім духовної семінарії, команди пластунів мають змогу відвідати аквітети у Шевченківському гаю та парку «Погулянка». На «Погулянці» для них облаштували більше тридцяти різноманітних ігрових майданчиків. Одразу при вході пластуни на велосипедах проходять смугу перешкод, на іншій точці група дітей займається фізичними вправами. А на озері чергова команда на катамарані пропливає під воротами, які висять над водою. Головна умова — не зачепити воріт.

«Протягом трьох днів пластуни мають змогу тут розважатися, — розповідає «УМ» Марко Романів (псевдо Риба), керівник команди в парку на «Погулянці». — Щодня участь беруть по 25 команд. Завдання, як бачите, найрізноманітніші. До прикладу, на одній iз точок пластуни можуть перевірити свою кмітливість. Завдання — закип’ятити воду у казані. Сірники є, але треба знайти хмиз для багаття та підтримувати вогонь доти, поки вода не закипить».

На одній iз точок між деревами натягнута мотузка на висоті кількох сантиметрів від землі. Молода пластунка, втримуючи рівновагу, намагається по ній пройти. «Завдання — не з легких, особливо якщо зважити на те, що команді дається близько 10 хвилин на проходження однієї точки, — коментує «УМ» пластунка Олександра Черняхівська. — Ми наразі пройшли чотири точки, але до вечора ще далеко...»