Чим море нагодує?

Із вікна службового кабінету мого співрозмовника, либонь, без проблем можна було б полічити геть усі малі і великі танкери, суховантажі, сейнери, які з перебоями хіба що взимку, і то в аномально люті морози, курсують в Азовське море з Чорного і навпаки. Адже з цього місця Керченська протока добре проглядається «впоперек» аж до протилежного, російського, берега. Натомість усе своє свідоме життя, майже сорок років, господар кабінету безпосередньо переймається іншою не менш важливою справою. Його професійно цікавить усе, що живе і плаває у водах тутешньої протоки, двох з’єднаних нею морів і Світового океану загалом. Знайомтеся: завідувач відділу азово–чорноморських i океанічних морських живих ресурсів Південного науково–дослідного інституту рибного господарства й океанології (м. Керч), кандидат біологічних наук Владислав Шляхов.

Ловимо кликача, але не для себе

У сферу науково–прикладної діяльності найстарішого — з вісімдесятирічною історією — закладу в Україні (є ще подібний у Бердянську, але він зосереджений винятково на ресурсах Азова) заглиблюєшся відразу, тільки–но переступаєш поріг інституту. Просто у його вестибюлі розпочинається експозиція унікального музею. По обидва боки від входу на другий поверх вишикувались опудала гігантської акули–молота, кам’яного окуня, жовтоперого тунця, риби–пилки. На стендах за склом — видів риби менших розмірів ще більше. Важко сьогодні уявити, що колись ці екзотичні екземпляри сотнями і тисячами цілком законно потрапляли у сіті наших риболовецьких траулерів, відтак у тому чи іншому вигляді обумовлювали товарний асортимент вітчизняних гастрономів. Причому в щорічному обсязі не менше одного мільйона тонн. А ще, нагадаю, у нас, в Одесі, базувалась навіть китобійна флотилія, яка тісно співпрацювала з керченськими науковцями.

Нині ж, за словами пана Шляхова, океанські простори бороздять хіба що з десяток номінально українських суден. Одначе свій улов додому вони не привозять, а збувають на місці — так вигідніше. А ведуть такий промисел в Атлантиці й Тихому океані, поближче до берегів Нової Зеландії. Ловлять там здебільшого на замовлення корейців і китайців такий цінний промисловий вид, як кликач. Це велика, вагою до 30 кілограмів, жирна риба сімейства окуневих. Керченський інститут же забезпечує наших рибалок лише прогнозами щодо кликача. А ще, за рішенням міжнародної комісії з питань Антарктиди, направляє своїх спостерігачів на зарубіжні риболовецькі судна, що працюють у прибережних водах цього південнополярного континенту.

«Запаси хамси перевищили рівень радянських часів»

— За останні роки найближча в буквальному сенсі до вас Керченська протока завоювала недобру славу місця затяжної кораблетрощі. Які її наслідки для тутешньої морської фауни і флори? — цікавлюся у свого співрозмовника.

— Нині майже ніякої. Негативні наслідки були на початку, коли від мазуту, що розлився на поверхні, загинули птахи. Ще від певної кількості мазуту, що осів на дно, постраждали підводні рослини і молюски. Щодо сірки, то вона було кристалічною, інертною, тому не вступила у жодні реакції з водою. Більшу ж частину нафтопродуктів штормами викинуло на російський берег. Узагалі ж Керченська протока — це коридор, де риба дуже мало підгодовується. Місцева ж популяція бичків великого значення у промисловому рибальстві не мала.

— А хамса мала?

— Мала. Уже третій рік поспіль у хамси достатньо висока кормова база — через теплі зими, які сприяють розмноженню зоопланктону. За нашими оцінками, сьогоднішні запаси хамси перевищили рівень радянських часів і сягають півмільйона тонн. А норма її промислового вилову на 2012 рік встановлена на рівні 100 тисяч тонн.

— Ця норма якось ділиться між Україною і Росією?

— Національних квот щодо хамси не встановлено. За чинними правилами, два рази у місяць­ ми ділимось iз росіянами інформацією стосовно загального вилову. Якщо він досягає 80% встановленої норми, то щоденно. Але хочу сказати, що за всі ці роки 100 тисяч тонн хамси ніколи не ловили. Приміром, позаминулого року всі українські господарства в Азовському і Чорному морях виловили лише 17 тисяч тонн.

— Але ж хамса споконвіку вважалася стравою бідноти...

— Не знаю, але в Іспанії я бачив, що порція анчоусів — а це та ж сама хамса, приготовлена за спеціальним рецептом — з кількох рибин коштує 15—20 євро. Щоправда, тамтешня хамса трохи більша за нашу і не така жирна. Побував я також на консервному заводі у турецькому Трамбзоні, де готують анчоуси з нашої, чорноморської, хамси. Рибу півроку витримують у міцному розсолі під тиском. Далі вона потрапляє на конвеєр, де півсотні робітниць вручну відокремлюють у кожної рибини філейну частину від хребта. Все це акуратно викладають у банки і заливають оливковою олією. Продукція йде на експорт до тієї ж Іспанії, Франції. Щоправда, більшу частину виловленої хамси турки переробляють на рибне борошно.

«Не зник жоден вид риб»

— Окрім хамси, Владиславе Олексійовичу, чого ще побільшало у наших двох морях?

— Серед пелагічних (що живуть у верхніх шарах моря. — Авт.) риб побільшало шпротів, пеламіди, луфаря, керченського оселедця, тюльки. Лише запас ставриди залишається в депресивному стані, хоча спостерігаються певні ознаки розпочатого відновлення і в цього виду. З кожним роком збільшується також популяція кефалевих — це що стосується демерсальних (донних. — Авт.) видів. Провідну ж роль у чорноморському риболовстві відіграють саме пелагічні види. 83% їхнього вилову припадає на Туреччину, 10% — на Україну, 4% — Росію, решта країн виловлює тільки по 1%.

— Доводилось чути, що за останні півстоліття рибні запаси того ж Чорного моря зменшились у десятки разів, а деякі їхні види взагалі безповоротно щезли...

— Можу вас запевнити, що не зник жоден вид риб. Проте катастрофічно зменшилась їхня чисельність, скажімо, всіх трьох­ видів осетрових — російського осетра, білуги і севрюги. За останні п’ятнадцять років — iз 6,2 до 0,8 мільйона штук. Усі ці види занесені до Червоної книги. В Україні, Болгарії і Румунії запроваджено заборону на промисел осетрових. У 80–тi роки минулого століття, коли проводили облік у Каркінітській затоці, за один трал ми витягували декілька тонн осетра, нині ж — усього декілька особин. Аналогічна негативна тенденція за якихось п’ять років склалася в Азовському морі й iз судаком. Запаси азовського калкана і глоси (у Сиваші) залишаються у пригніченому стані через погані умови відновлення. Словом, ситуація погіршилась навколо тих видів морських живих ресурсів, що мають високу споживчу цінність.

«Браконьєрство спричиняють злидні»

— Невже все це — наслідки браконьєрства?

— Гадаю, так. Після розпаду Радянського Союзу розпочалося просто хижацьке знищення тих же осетрових. У басейні Азовського моря нашими і російськими браконьєрами, Чорного — винятково нашими. Тільки російських осетрів iз цих басейнів щороку вилучали від однієї до трьох тисяч тонн. У наступні роки молодняк цього виду просто гинув у дрібних сітях, які браконьєри ставили на судака і пеленгаса. Як на мене, браконьєрство спричинюють злидні. Поліпшиться соціально–економічна ситуація в країні — і це явище піде на спад. Хоча браконьєрство було і при Союзі, але все ж не в таких загрозливих масштабах.

— А хтось сьогодні займається відновленням тих видів, що зазнали таких відчутних втрат?

— Відновленням судака, як і осетрових, займаються переважно в Росії. Там для цього є природні умови — гирлові ділянки Дону, Кубані, Таганрозька затока. Саме там і розміщуються головні нерестові господарства. У нас же для Чорного моря працює Дніпровський завод у Херсонській області. У кращі роки там випускали близько чотирьох мільйонів штук мальків, нині — мільйон з гаком. А щоб осетр набув промислової зрілості, потрібно чекати щонайменше шість–сім років.

«Натикають там свердловин, як на Каспії»

— Уже котрий рік не припиняється «війна» між Євпаторійським морпортом і комерційними структурами за безроздільне видобування на унікальному озері Донузлав піску. Хоча у вашого іституту, як мені відомо, були свої види на використання цього водоймища...

— Ми вважаємо, що Донузлав потрібно зробити головною ділянкою морської екокультури, де було б налагоджено товарне виробництво мідій, риб, зокрема пеленгаса. У нас були також проекти щодо розведення там і морського лосося. Із ситуацією на Донузлаві, який, до слова, за гідрологією все ж є морською затокою, ще якось можна миритись. А от що буде з Азовським морем, де, як відомо, розвідано великі запаси вуглеводнів. Саме через це так складно йдуть перемовини з Росією з демілітації кордону в Азовському морі. У підсумку натикають там свердловин, як на Каспії...

— І всьому рибному світу тоді прийде гаплик?

— Дивлячись, як усе це будуть розробляти. Якщо розумно, то одна справа. Хоча згадайте аварію у Мексиканській затоці. Там начебто все робилося правильно, з великими витратами на екологічну безпеку. Але від збоїв не застрахована жодна сучасна техніка і технологія.