Косий погляд на вугілля

Оптимізм чи дилетантство?

Програма передбачає перевести на водовугільне паливо котли ТЕЦ, збудувати 2–3 заводи газифікації кам’яного та бурого вугілля. Верховна Рада погодилася зі слушністю ідеї та надала кредиту держгарантії. Утiм громадськості показали суто фінансовий документ, ні про економічні, ні тим більш технічні аспекти громадськості невідомо.

Назагал, стратегія уряду заміни газу вугіллям є правильною: в енергобалансі України газ становить 40%, а у світі 23%. До того ж, нині російська ціна за газ для нас непідйомна, у далекостроковій перспективі газ вичерпається. Технологію спалювання вугілля вибрано сучасну, як варіант міг би бути «киплячий шар», але якщо китайці, що зацікавлені у продажу своєї технології, дають кредит, то треба брати і технологію, і кредит.

Водовугільне паливо (ВВП, CWS, «рідке вугілля») — це суміш: 70% вугілля (часточки 0,2 мм), 29% води, 1% пластифікатора. Порівняно з вугільним пилом, який нині спалюється у великих котлоагрегатах, ВВП має низку переваг: воно вибухо– та пожежобезпечне; може транспортуватися трубопроводами і в цистернах, як мазут; у ньому краще вигорає органічна складова.

Утiм iз тексту угоди не зрозуміло, на скількох і яких об’єктах впроваджуватиметься проект. У січні профільний міністр Юрій Бойко озвучив плани уряду щодо приватизації 12 ТЕЦ, у перелік увійшли: Дніпродзержинська, Криворізька, Сєверодонецька, Лисичанська, Харківська ТЕЦ–5, «Есхар», Сімферопольська, Камишбурунська (також Сакське ТКЕ), Севастопольська, Миколаївська, Одеська, Херсонська. Їх передадуть у приватні руки за умови, що власники переведуть їх на ВВП. Тоді ж Бойко заявив про економію 6 млрд. м куб. газу та пообіцяв перевести всі ТЕЦ (всі в Україні чи всі з цього переліку? — Авт.) на ВВП за рік. Заява навіть не оптимістична, а дилетантська. Вже через кілька місяців Мінпаливенерго уточнило щорічну економію: 3 млрд. м куб. газу. За оцінками Інституту енергетичних досліджень, на передбачену модернізацію ТЕЦ потрібно 5 років і 10 млрд. дол.

Міністр не уявляє масштабу

Про можливості китайської сторони можна скласти уявлення з рекламної інформації в iнтернеті ТОВ «ВВТ», представника китайської корпорації XIA NENG New Energy Group. Китайці пропонують поставку технологій і обладнання для виробництва ВВП і реконструкцію котлів під цю технологію. Китай досяг світового рівня у технологіях виробництва ВВП, отже, можна бути спокійними за роботу відповідної техніки. Щодо успіхів китайців у переобладнанні саме газомазутних котлів нічого певного сказати не можна. А стосовно китайських систем очистки димових газів є відгуки, що вони низької якості. Крім того, реконструкції вимагатиме не тільки котлоагрегат, потрібні масштабні роботи на всій станції, котрi можна виконати i власними силами.

Оцінимо масштаби модернізації теплоелектроцентралей. До ТЕЦ мають бути проведені під’їзні залізничні колiї з можливістю розвантаження вугілля. Необхідно мати місце і спорудити вугільні склади. Треба збудувати цех підготовки палива, встановити китайське обладнання. Потрібна реконструкція котла з урахуванням того, що при переході на ВВП його парогенерація впаде до 70%. Щоб мати паропродуктивність, необхідну для збереження потужності енергоблоку, треба прибудувати передтопку з перерозподілом трубних поверхонь нагріву; треба збільшити потужність димососів. Треба буде встановити горілки та форсунки під ВВП, системи очистки газів (фільтри), спорудити системи золо– та шлаковидалення, поблизу станції влаштувати золо– та шлаковідвали. Схоже, що Бойко, який збирається за один рік перевести всі ТЕЦ на ВВП, не уявляє собі обсягу робіт. Практичні роботи можна буде починати після виконання ТЕО, технічного та робочого проектів. До того ж Верховна Рада має узаконити приватизацію, час піде й на те, щоб залучити зацікавлених покупців, продати ТЕЦ на тендерах.

Спорудження заводів для газифікації вугілля теж не швидка справа; поки що тільки розробляється ТЕО. Вартість аналогічного заводу — газифікація 6 млн. т вугілля з виходом 4 млрд. м куб. газу — становить приблизно 8 млрд. дол.

Очевидно, що кредиту 3,66 млрд. дол. на все не вистачить, i він піде на закупівлю китайського обладнання та оплату ­фахівців. Але при цьому неясно, чи передбачені в ньому витрати на обладнання для газифікації, чи входить у кошторис обладнання для реконструкції всіх ТЕЦ. Окрім кредиту, майбутнім власникам ТЕЦ доведеться вкласти чималі власні кошти, капвитрат вимагатимуть роботи, означені вище. Реконструйована­ ТЕЦ споживатиме більше води: витрати — на приготування ВВП і на гідрошлаковидалення. Від державної залізниці потрібно буде збільшення парку вагонів–платформ для вугілля або цистерн для ВВП. Щоб зекономити 3 млрд. м куб. газу, треба видобувати додатково 4,5 млн. т вугілля щорічно. За нього ТЕЦ платитимуть 4 млрд. грн., але якщо вугілля видобуто на державних шахтах (прибуткові шахти вже приватизовано), то держава змушена буде давати шахтам дотацію ще близько 3 млрд. грн. (650 грн. на 1 т).

І не забувати про наслідки!

Будемо сподіватися, що на переговорах із зарубіжними партнерами щодо процентної ставки уряд зуміє захистити фінансові інтереси України, керуючись хоча б тим, що право «випасатися» на полях української держави мають українські чиновники. У нашому випадку такими полями є приватизація ТЕЦ, розподіл китайського кредиту між ТЕЦ. Ой, як тут потрібен контроль! Що–що, а розподіляти кошти нинішні урядовці вміють, у технологіях і техніці, правда, не розбираються. На зустрічі з представником китайського банку 7 серпня Прем’єр–міністр Микола Азаров заявив: «Ми зацікавлені у китайських технологіях газифікації вугілля у водовугільне паливо». Яка нісенітниця! Прем’єр сплутав дві абсолютно різні технології. Додамо до цього «соцзобов’язання» Юрія Бойка — завершити переоснащення ТЕЦ за один рік — матимемо уявлення про кваліфікацію «проaффесіоналів». Слава Богу, що впроваджуватимуть проекти справжні фахівці. Якщо, звичайно, на них ще залишаться китайські гроші.

Підтримуючи політику уряду на зменшення залежності від російського газу, заміщення його водовугільне пальне, треба зробити застереження щодо правильності вибору об’єктів застосування ВВП. Ідеться про екологічні чинники. Великі ТЕЦ розміщені у великих містах, а нова технологія порівняно з газом дає більше шкідливих викидів у атмосферу, що, звичайно ж, небажано, особливо для курортного Криму. Не в усіх містах вдасться знайти місця для золошлаковідвалів. Багато ТЕЦ розмiщено в регіонах, де відчувається нестача води. Варто було б зробити розрахунки щодо доцільності заміни кількох ТЕЦ зі списку на промислові ТЕЦ і котельні з невеликими котлами (до 35 т/год.) типу ДКВР, де використання ВВП є виправданим.