Вага атрактора в історії

Сьогодні часто доводиться чути запитання: куди ми йдемо? що з нами буде далі? чи збереже Україна європейський вибір, демократію та незалежність? У цій статті — спроба дати наукову, філософську відповідь на ці питання, які турбують багатьох українців.

Трохи теорії: що таке атрактор, біфуркація та «ефект метелика»

Більшість людей, думаючи про життя, вважає, що в майбутньому воно буде таким самим, але з поступовою зміною на краще. Людське сприйняття навколишнього світу є лінійним, із незмінним порядком і структурою. Люди хочуть покращення, але без змін.

Насправді розвиток суспільства відбувається інакше, нелінійно. Відносно стабільне існування змінюється потрясіннями, після яких настають новий порядок і стабільність. Ми живемо у світі відкритих систем: економічних, технологічних, соціальних, екологічних, фізичних. Теорія катастроф є наукою, яка вивчає динаміку таких систем або траєкторію їх руху — від виникнення до руйнування. Її основними поняттями є атрактор, біфуркація, хаотичний стан, малий вплив.

Атрактор (від англ. attract — притягувати, залучати) — це динамічна система, область, до якої притягуються всі можливі відхилення траєкторії системи на стабільній ділянці її руху. Для маятника атрактором є точка рівноваги. Образно кажучи, атрактор можна уявити як швидку річку з крутими берегами. Човен може рухатися на річці по будь–якій траєкторії, але покинути її не зможе. Потік завжди буде тягнути його.

Будь–яка відкрита система може покинути атрактор тільки в точці біфуркації. Якщо продовжити порівняння з річкою, то це — бурхливе місце, де річка ділиться на кілька нових потоків. І невідомо куди потрапить човен, в яке з нових русел? У цій точці під впливом зовсім малих дій відкрита система переходить на один із декількох нових атракторів.

Для ілюстрації цих впливів математики використовують метафору «ефект метелика». У Бразилії метелик змахнув крилами — і цей найменший повітряний потік через серію наступних впливів породив тайфун у штаті Техас.

Важливою особливістю відкритих систем є те, що заздалегідь невідомо ні розташування точки біфуркації, ні на який новий атрактор перейде система. Це — як пливти перший раз по швидкій річці без карти.

Кожному з нас доводилося в житті робити свій вибір, наприклад, професії або спеціальності. Хтось зі знайомих нам сказав, що це — гарна спеціальність. І ми обрали її, і наполегливо вчилися, а потім багато працювали. Це рішення визначило все наше життя. Минули роки. І лише тоді стало зрозуміло, що сталася помилка. Але змінити вже нічого не можна — без потрясінь та нового вибору.

Точка біфуркації — це точка вибо­ру. Атрактор — це життєвий шлях. Малий вплив — це була та, зовсім непотрібна, порада.

На початку ХХ століття вважалося, що настав «золотий вік» цивілізації. Але в серпні 1914 року все круто змінилося. Світ увійшов у точку біфуркації, настала епоха хаосу і глобальних потрясінь.

Або 1991 рік, коли СРСР потрапив в точку біфуркації і розпався. Адже тоді ніхто з аналітиків ЦРУ не міг і припустити, що таке станеться.

У соціально–економічних системах у точці біфуркації роль невеликих впливів, що визначають перехід на новий атрактор, дуже часто належить «історичній постаті». І міць цієї людини зовсім не обов’язково полягає в її фізичній силі, геніальності, у знищенні своїх супротивників, але — в силі духу, у вірі в правильність вибору і цілеспрямованості. Приклад — Махатма Ганді, який без насильства привів Індію до незалежності й демократії.

Радянська епоха та точки її біфуркації

1917 рік. Становище Російської імперії — дуже нестійке. Зміни давно назріли, плюс до них додалися лиха війни. Як написав історик О. Яковлєв у своїй книжці «1 серпня 1914 року», у лютому 1917–го на підступах до Петрограда з незрозумілої причини або за чиєюсь злою волею сталася затримка потягів із хлібом, що прямували до столиці. І обурені жінки, яким нічим було годувати свої сім’ї, вийшли на вулицю. Це й стало тим малим впливом. Відбулася Лютнева революція.

До цього було декілька альтернатив розвитку подій у Росії. Збереження самодержавства; перехід до конституційної монархії; створення буржуазної республіки; утворення соціал–демократичної республіки есерів і меншовиків; перехід влади до більшовиків. Остання альтернатива здавалася малоймовірною навіть самим більшовикам. Але жоден з атракторів, крім більшовицького, не мав сильної особи для реалізації переходу до нього. Ленін виявився тією темною потужною силою, яка визначила розвиток Росії на наступні десятиліття.

1921 рік. Більшовики перемогли, але країна була зруйнована. Мало місце дві альтернативи подальшого існування: продовження політики військового комунізму або його послаблення шляхом часткового відновлення ринку. На боці другої стратегії були Ленін і Сталін. Ці дві сильні постаті і визначили перехід до НЕПу. Але це було тимчасове відхилення траєкторії від комуністичного атрактора.

1928 рік. НЕП не приніс очікуваних результатів. У таборі більшовицької партії назрівало невдоволення. Ситуація була нестійка. Існувало дві альтернативи: продовження НЕПу й демократизація влади; ліквідація НЕПу й посилення комуністичної диктатури. На боці першої — неорганізовані селянські маси, втомлені після громадянської війни та без сильних лідерів. На іншій стороні — вся сила державної машини і мільйонна Компартія. Сталін відмовився від продовження НЕПу на користь насильницької колективізації та індустріалізації.

1934—1936 роки. Читаючи комуністичні газети цих років, не можна було не впіймати себе на думці, що вони нагадують газети періоду горбачовської перебудови. Дискусії на різні теми, критика недоліків на промислових підприємствах і в колгоспах, масові викриття зловживань і розкрадань радянськими керівниками. Країна жила очікуванням змін. Були дві альтернативи: демократизація радянської влади і ринкові реформи; планова економіка та посилення боротьби з недоліками із «закручуванням гайок».

Саме тоді Сталін висунув гасло про посилення класової боротьби в країні. Багатьом воно було незрозумілим. Яка класова боротьба в країні соціалізму, що переміг? Але вождь не помилявся, він дуже точно вловив цю ситуацію. Сталін не став чекати. У 1937 році він здійснив превентивну масову зачистку супротивників та невдоволених комунізмом. Було фізично знищено близько мільйона людей (і це вже після «зачистки» Голодомором в Україні). Атрактор комуністичної диктатури був збережений.

Показовими є газети, починаючи з 1937–го і протягом усіх наступних років, аж до смерті Сталіна. Читати в них уже було нічого. Це був набір гасел, лестощів Сталіну і рапортів про досягнення Країни Рад.

1945 рік. Народ переміг у страшній війні. Солдати та офіцери Червоної армії побачили, як живуть прості люди в Європі. Для них це був шок. Сполучені Штати за планом Маршалла запропонували Союзу РСР велику фінансову допомогу для відновлення зруйнованої країни за умови демократизації радянського режиму. Люди чекали змін, яких вони заслужили, які завоювали. Але Сталін вчинив інакше. Він знову вдався до перевіреного методу масових репресій і затягування пасків. Атрактор диктатури був знову збережений.

1953 рік. Смерть Сталіна. Країна знову перед вибором. Продовження політики сталінізму. Демократизація радянської влади і ринкові реформи. Очищення соціалізму від сталінізму. Друга альтернатива була малоймовірною, оскільки вже не було тих, хто міг би її реалізувати. Микита Хрущов виявився хитрішим за всіх. Діючи методом «розділяй і володарюй», він прибрав спочатку Берію, а потім Молотова, Булганіна та інших зі сталінської гвардії.

Хрущов був один із небагатьох, хто вірив у комунізм та обіцяв його побудувати в СРСР до 1980 року. Пом’якшення режиму сталося, але стратегія розвитку країни не змінилася. Прихід до влади Леоніда Брежнєва також не змінив вектор розвитку. Спроби поліпшити життя в країні робилися, але без проведення назрілих реформ їх ефект був незначний. Це була епоха застою.

1985 рік. Усі чекали, що зміни принесе Михайло Горбачов. Він зробив спробу провести нову індустріалізацію країни на старій системній основі. Але влити молоде вино в старі міхи та поліпшити його якість ще нікому не вдавалося. Спроба проведення політичної реформи шляхом децентралізації влади тільки посилила нестійкість системи.

1990—1991 роки. Комуністична система підійшла до точки біфуркації. Існувало кілька атракторів для подальшого розвитку СРСР. Перший — проведення реформ за китайським зразком, шляхом збереження радянської влади в політиці і перехід до капіталізму в економіці. Другий — вдосконалення планової економіки та радянської влади без зміни їх основ, яку невдало намагався здійснити Горбачов. Третій — проведення ринкових ліберальних реформ і розвиток демократії, за західною моделлю. Четвертий — збереження статусу–кво, як планував ГКЧП, що надалі неминуче призвело б до північнокорейської або кубинської моделі. П’ятий — крах радянської влади і розпад СРСР.

Останнє вважалося зовсім маловірогідним. Але, як і в 1917 році Російська імперія, у 1991 році радянська комуністична система перейшла на цей останній атрактор. У СРСР не виявилося історичної постаті, яка спромоглася б спрямувати країну на іншу стратегію розвитку.

Шлях Росії: атрактор авторитаризму

У 1991 році російський народ зробив політичний вибір на користь демократії. Набагато важче виявилося з економічним вибором. Ринковій економіці альтернативи не було, але до питання реформування власності існували різні підходи. У 1993 році навколо цієї проблеми розгорілася боротьба. Перемогли Борис Єльцин та його прихильники. Згодом, по суті, відбувся конституційний переворот. Повноваження президента Єльцина стали царськими. Росія стала на шлях авторитаризму в політиці й олігархії — в економіці. Реалізованою виявилася найгірша стратегія її розвитку.

Рух по цьому шляху призвів до зростання соціального невдоволення і сепаратистських тенденцій. До 2000 року соціально–економічне становище в Росії стало вкрай нестійким. Країна знову опинилася на роздоріжжі. Гасла демократії та лібералізму, якими влада тільки прикривалася, дискредитували себе в очах народу. Цим скористалися прихильники «сильної руки». Вибір було зроблено на користь посилення авторитаризму та створення контрольованої олігархії. Володимир Путін виявився тією самою сильною постаттю, яка повела Росію по атрактору авторитаризму.

Шлях України: атрактор демократії

Уніслідок розпаду СРСР у 1991 році Україна здобула політичну незалежність, але постала перед викликом складних економічних проблем, головною з яких став вибір економічної стратегії розвитку країни. Економіка рухалася за інерцією. Підприємства формально залишилися у держвласності, але їх управління було вкрай неефективним. Та власність вакууму не терпить. Велика частина підприємств стала вотчиною їхніх керівників, а потім і кримінальних структур. Це призвело до розвалу економіки країни.

Усі 90–ті роки українська влада копіювала Росію і в політиці, і в економіці. За російським зразком Президент Леонід Кучма провів приватизацію. Її підсумком стало утворення великих олігархічних капіталів. Приватизація в Україні виявилася вкрай неефективною.

У 1996 році Кучма, аналогічно Єльцину, чинячи тиск на Верховну Раду, «протягнув» нову Конституцію, яка наділяла його авторитарними повноваженнями. І несправедлива приватизація, і встановлення авторитаризму породили величезну кількість проблем у політичному устрої держави, в соціальному становищі громадян, у культурному розвитку української нації.

У 2000 році почалося пробу­дження самосвідомості українського народу. Люди зрозуміли, що влада їх «кинула». Вони вже не хотіли миритися зі своїм жалюгідним становищем. Після вбивства журналіста Гонгадзе почалася акція «Україна без Кучми». І з кожним роком цей процес набирав усе більшої сили.

Хоча Україна була політично незалежною, вона так і не змогла визначитися зі стратегією свого розвитку. У 2004 році цій невизначеності настав край. Україна опинилася в точці біфуркації. Перед нею було два атрактори: перший — перехід під владу Росії і втрата незалежності; другий — європейський та демо­кратичний шлях розвитку.

Про те, що стояло питання «бути чи не бути незалежній Україні», свідчить хоча б контракт 2004 року на поставку Росією природного газу Україні за дуже низькою ціною. Але дешевий газ, як і безкоштовний сир, може бути тільки в мишоловці. Якщо це була добра воля, а не пастка, тоді чому Росія в 2010 році не знизила величезну ціну на газ, яка була значно вища за європейську? Відповідь очевидна: за дешевий газ у 2004 році Україна повинна була розплатитися своїм суверенітетом.

Український народ упорався з викликом історії. Він остаточно став на шлях незалежності і демократії. Важливу роль у виборі атрактора відіграла людина, яка виявилася в потрібному місці у потрібний час. У 2004 році цей вибір упав на Віктора Ющенка. Його воля йти до кінця, віра в український народ і цілеспрямованість в європейському, демократичному шляху розвитку вирішили долю України. Ющенко ви­тримав усі випробування, що випали на його долю: загрози йому та його родині, замахи на життя, моральний тиск, пекельні фізичні муки, спокусу піти від усього цього. Ющенко вивів Україну на атрактор свободи й демократії. І утримував її на ньому всі п’ять років свого президентства, незважаючи на удари з усіх боків.

Звернути Україну з європейського шляху тепер не вдасться жодному політику. На спроби нинішньої влади виникає реакція: громадські протести, «податковий майдан», виступи «чорнобильців», «афганців» тощо. У цій ситуації будь–якій владі, щоб утриматися, нічого не залишається, як очолити рух України по шляху свободи і демократії.

Цю істину добре розумів Сталін: або він очолить рух по комуністичному атрактору, або цей потік змете його. У 1928 році він зрозумів, куди мчить цей потік, і кардинально поміняв свою позицію. Хоча в жовтні 1917 року на пленумі ЦК партії Сталін був проти захоплення влади більшовиками, а в 1921 році Сталін був за НЕП...

Юрій ПОЛУДЬОННИЙ

ВИСНОВКИ

Дуже часто доводиться чути — «мій голос нічого не вирішує», «я маленька людина — що я можу зробити проти системи?» Це не так. Малий шанс може виявитися вирішальним. Ми заздалегідь не знаємо, де буде наступна точка біфуркації. Неспроста писав Тарас Шевченко: «Борітеся — поборете».

На новий атрактор можна потрапити легко, але зійти з нього дуже важко. Народи Росії та України в 1917 році випадково потрапили на комуністичний атрактор, а потім 75 років не могли покинути його.

Україна в 2004 році вступила на демократичний атрактор. В цьому є значення Майдану. Він пробудив енергію народу. Спочатку на Заході, а тепер і на Сході. І повернути Україну з нього не вдасться жодному політику. Хоча такі спроби були, є й будуть.

Шляхи Росії та України розійшлися. У 2000 році Росія остаточно вступила на авторитарний атрактор. І невідомо, куди він її заведе. Але весь світ переходить на демократичний шлях розвитку. Україна, як і весь світ, обрала рух до демократії, і це є гарантія її успіху.