Ребрендинг Цинандалі

Прикладом оновленої Грузії, як на думку автора цих рядків, є не контраверсійний Батумі, не ефектні урбаністичні конструкції, що конкурують із традиційними сванськими вежами у Местії, не засилля скляних урядових будівель у Тбілісі й Кутаїсі, що мають символізувати відкритість та прозорість влади, а скромний — порівняно із вищеперерахованими об’єктами — маєток у Цинандалі. Тут не бравують відомими іменами європейських архітекторів, не тиражують політичні месиджі, але кожна деталь в оновленому домі–музеї Александра Чавчавадзе говорить про кропітку роботу реставраторів й небайдужість влади до національної культурної спадщини.

Іміджевий проект iз перспективою на прибутки

«Оскільки маєток Александра Чавчавадзе був відомий як осередок інтелектуального життя — тут були, наприклад, Дюма–батько, Пушкін, — для нас метою є відновити давню традицію. Тепер ми влаштовуємо музичні вечори, арт–виставки закордонних та грузинських художників, найбільший резонанс викликала виставка робіт Сальвадора Далі. Тобто Цинандалі має стати важливим культурним центром у Грузії», — заступник директора музею Іраклій Піпіа окреслює стратегічне бачення роботи закладу. Після перших хвилин спілкування з ним починаєш сприймати його як частину програми ребрендингу: Іраклій вчився за кордоном, у 26 років займає серйозну посаду, надає перевагу спілкуванню англійською, хоча непогано володіє російською. Артикульована ним програма дій — результат співпраці LLC Tsinandali, що управляє маєтком сьогодні, та американської культурно–освітньої організації Smithsonian Institution.

Зміни у Цинандалі прийшли у травні 2007 року, коли міністерство культури й охорони пам’яток Грузії підписало контракт з інвестиційною компанією Silk Road Group про передачу їй в оренду на 49 років пам’яткоохоронного об’єкта, Будинку–музею Александра Чавчавадзе. «Документ містив значний список обов’язкових робіт з нашого боку, — розповідає Гіоргій Харабадзе, директор проекту LLC Tsinandali (це афільована компанія Silk Road Group, створена спеціально для даного проекту). — Зокрема, щороку ми сплачуємо 75 тис. дол. США в бюджет країни, крім того, платимо податки: наш штат — це понад 70 співробітників плюс охорона. Ще — реставрація будівлі музею, відновлення парку — процеси, що тривають й досі. І при цьому — жодних пільг для компанії». Гіоргій Харабадзе наголошує, що для Silk Road Group (у активах якої — відкриття готелів Radisson у Тбілісі та Батумі) Цинандалі — у першу чергу, іміджевий проект: «Якщо ми говоримо про європейську інтеграцію, то Цинандалі — це острівець Європи у Грузії».

Усе чесно: автентична підлога й гіпсокартонна стеля

Дійсно, маєток князів Чавчавадзе — це справжня легенда Грузії. Розквіт Цинандалі пов’язаний із поетом і політичним діячем Александром Чавчавадзе (1786–1846),сином посла Картлі–Кахетинського царства при російському імператорському дворі. Чавчавадзе користувалися приязним ставленням як з боку російської сторони (Александр був хрещеником Катерини ІІ), так і грузинської (кахетинські землі були подаровані сім’ї царем Іраклієм ІІ). Александр Чавчавадзе, вихований при російському дворі, що орієнтувався на європейську моду, задумав створити щось подібне і в межах своєї вотчини. Палац мав 22 кімнати (нижній поверх не рахується), тут з’явилося перше в Грузії піаніно, перша карета, перший більярд. Європеїзація заторкнула й найважливіше ремесло на цій землі — виробництво вина. «Чавчавадзе бажав налагодити європейський спосіб виробництва вина. Традиційно, в Грузії вино роблять у глиняних глеках квеврі, які тримають закопаними у землі, але таке вино найдовше зберігається шість—вісім років. Тому князь запросив у Цинандалі італійських та французьких виноробів», — проводить екскурс у минуле Іраклій Піпіа. Гордістю Цинандалі сьогодні є колекція, що налічує 16 тис. пляшок хмільних напоїв XIX—XX століть. Найстарший екземпляр — пляшка 1841 року врожаю Сапераві 1839 року, серед раритетів також польський мед 1814 року, залишений кимось із численних гостей у подарунок.

Ті, хто відвідував маєток Чавчавадзе до реставрації у 2008 році, сьогодні будуть вражені змінами. Замість сірого, пропахлого безгрошів’ям провінційного музею, на них чекає візит у справжній княжий маєток: світлий, просторий, iз меблями, обтягнутими новою оббивкою, начищеним до блиску обіднім посудом, милими дрібничками на столах — як то газета, фотоальбом чи віяло, що створюють атмосферу «живого» будинку. «Ми відкрили й залишили оригінальну дерев’яну підлогу замість радянського паркету. В одній iз кімнат змінили планування. Знайшли й відкрили стіну періоду Александра Чавчавадзе, зараз там простір для арт–виставок», — звітує Іраклій. А я в той час критично дивлюся на фігурну гіпсокартонну стелю, Іраклій перехоплює мій погляд: «Ми вирішили зробити сучасну стелю, щоб не створювати «підробку», а показати, що не збереглося».

Радує око і парк, помережаний доріжками, викладеними з білого щебеню, а також дворик кафе у прованському стилі. Гіоргій Харабадзе стверджує, що за п’ять років роботи у Цинандалі було вкладено до 10 млн. ларі.

Radisson і виноробство як способи повернення інвестицій

«А прибутки?» — запитую про віддачу спадщини Чавчавадзе. Сьогодні це сума, виручена за вхідні квитки у музей та дегустацію вин, які сюди постачають грузинські виробники, серед яких є вино і від відомого кінорежисера Гіоргія Шенгелая під маркою «Нато Вачнадзе» (квиток у музей — 5 ларі, музей+бокал вина — 7 ларі, музей+20 бокалів — 20 ларі). А також — надходження від роботи двох готелів, що розташованi на території парку: один iз них — колишня літня резиденція Шеварднадзе, де найдешевший номер (двомісний зі сніданком) коштує 200 ларі (тобто 1000 грн.). Основні гості тут — учасники бізнес–конференцій і весільні групи; особливий гість — католікос Ілія ІІ.

Але ці джерела не роблять Цинандалі прибутковим об’єктом, стверджує Гіоргій Харабадзе: «У світі немає музею, який є прибутковим. Ми вирішили, що можна відреставрувати музей, сад, але добре, коли починається якась прибуткова діяльність. Тому будуємо готель Radisson — на 104 кімнати, з конференц–залом. Відновлюємо старий завод, зараз закритий: у підвалі, як і до цього, буде винотека, а на другому поверсі — зали для дегустації вина, маленький музей». Модерна будівля не дисонуватиме з ансамблем садиби, запевняють у компанії, оскільки розташована за межами охоронної території й буде прикрита стіною дерев (принаймні так воно є на початковій стадії будівництва). Radisson, що відкриє свої двері через рік, за попередніми підрахунками, обійдеться у 20 млн. дол. Про реальні прибутки можна буде говорити через 4—5 років, уточнює батоно Харабадзе, коли водночас із новим готелем почне працювати ще одне джерело доходу — виноробство. Минулого року в Цинандалі відкрили Інститут грузинського вина — це дослідницький та освітній центр (з 2014 року тут планують готувати магістрів). Уже наступної весни посадять виноградники.

На тлі невтішних музейних новин з України досягнення Цинандалі здаються ще яскравішими. Хоча насправді такий проект не є непідйомною працею. Його три основні складові — здоровий націоналізм, ділове бачення й іноземний досвід — представляють різні сторони й дають надію на можливість розумного квотування інтересів.

З ІСТОРІЇ

— Александр Чавчавадзе мав чотирьох дітей. Найвідоміша — найстарша дочка Ніно, яка в 15–річному віці стала дружиною поета Олександра Грибоєдова. Їхня історія кохання закінчилася трагічно: після кількох місяців подружнього життя Грибоєдов став жертвою антиросійських виступів у Тегерані. Шокована смертю чоловіка, Ніно народила сина, який прожив усього кілька годин. До кінця життя вона залишилася невтішною вдовою.

Друга дочка Чавчавадзе — Катерина — дружина мегрельського князя Давида Дадіані, певний час була відомою світською левицею у Петербурзі. Її донька — Саломея — вийшла заміж за принца Мюрата.

Третя дитина Александра Чавчавадзе — син Давид, він намагався підтримувати традиції батька в Цинандалі, проте після спустошливого нападу лезгинів на маєток був змушений продати його царській сім’ї.

— 1854 рік був переломним в історії Цинандалі. Коли Давид Чавчавадзе перебував у відрядженні, садибу захопили загони імама Шаміля і взяли в заручники його 28–річну дружину, шістьох дітей й кількох інших членів великої княжої родини. Після дев’яти місяців переговорів Чавчавадзе були звільнені в обмін на сина Шаміля, якого утримували в Росії, та 35 тис. срібних й 5 тис. золотих злитків. Гроші взяли у борг у царської сім’ї, неможливість виплати його стала причиною продажу Цинандалі.

— Знамените вино «Цинандалі» — це купаж винограду сортів ркацителі й мцвані. Співвідношення 70 відсотків до 30. Існує припущення, що особливий смак «Цинандалі» забезпечували кілька відсотків винограду мускат.