Прикладом оновленої Грузії, як на думку автора цих рядків, є не контраверсійний Батумі, не ефектні урбаністичні конструкції, що конкурують із традиційними сванськими вежами у Местії, не засилля скляних урядових будівель у Тбілісі й Кутаїсі, що мають символізувати відкритість та прозорість влади, а скромний — порівняно із вищеперерахованими об’єктами — маєток у Цинандалі. Тут не бравують відомими іменами європейських архітекторів, не тиражують політичні месиджі, але кожна деталь в оновленому домі–музеї Александра Чавчавадзе говорить про кропітку роботу реставраторів й небайдужість влади до національної культурної спадщини.

Минулого року молодий канадський актор Філіпп Ландрі написав п’єсу про Україну, і її поставив невеличкий театр в Оттаві. Назва спектаклю — «Retour a Prypiat» («Повернення до Прип’яті»). Дія відбувається у 1991–му, через п’ять років після чорнобильської катастрофи.

За сюжетом, у Прип’яті, в закинутому будинку, живе Володя, колишній ліквідатор–«чорнобилець». День у день він ходить по спорожнілих хатах і збирає старі фотографії. У його уяві світлини перетворюються на живих людей, яких він сприймає як родичів. Це триває, поки не приходить господар квартири — Василь. Катастрофа розбила його життя: дитина народилася мертвою, молода дружина загинула. Він не здатний це перейти — і вирішує нарешті повернутися додому. Серед Володиних «родичів» Василь бачить фотографію дружини...

П’єсу написано реалістично й динамічно, вона справді бере за душу. На останній сцені ледь не плачеш.

Із переїздом до Києва авторка цього роману остаточно відійшла від «народного сюрреалізму», яким були сповненні всі попередні збірки її прикарпатських оповідань, заповзявшись розробляти урбаністичну тему вже у новій жанровій якості. Роман «Біографія випадкового чуда» Тані Малярчук — це новомодна проза з–під пера наївної оповідачки, яка вперто дотримується кінематографічного образу Амелі.