Народжені революцією

Із 9 по 26 серпня у Малій галереї Мистецького арсеналу триватиме виставка фоторобіт легендарного подружжя митців «Співпричетність. Дієго і Фріда». До експозиції увійшли раритетні фотопортрети мексиканської художниці Фріди Кало та її чоловіка, живописця–монументаліста Дієго Рівери періоду від 1910 до 1957 року. Ініціатором заходу виступило посольство Мексики до 20–ї річниці встановлення дипломатичних відносин з Україною.

Виставка з 35 фоторобіт мандрує світом з 2008 року, коли її ініціювала директор музею Дієго Рівери Магдалена Савала на честь 100–річчя від дня народження Фріди та 50–річчя від дня смерті її чоловіка. Після Києва раритетні фото поїдуть у Берлін.

Експозицію відкривають фо­то, датовані 1910—1917 роками — часом мексиканської революції, на яких, на подив, немає ні Кало, ні Рівери. Втім, з огляду на концепцію виставки, нічого дивного в цьому немає: укладачі прагнули занурити відвідувачів у той світ, в якому відбувалося становлення таланту героїв, а не просто показати їх портрети. «Всі звикли дивитися на Фріду та Дієго зсередини, на їхні бурхливі стосунки, сварки, адже Фрідина творчість підживлювалася союзом з Дієго. Але ця експозиція — не порпання у брудній білизні, а погляд на їхнє життя з точки зору епохи, відображення часу бурхливих змін у Мексиці, які впливали на союз митців Кало—Рівера. А вони, у свою чергу, впливали на епоху», — пояснює куратор експозиції в Україні Надя Перевізник. Тож у першій залі представлено атмосферу громадянської війни. 20 листопада 1910 року, коли в Мексиці офіційно розпочався озброєний рух, Рівера відкрив свою першу виставку. А Фріда, якій на той час було три роки, згодом називатиме 1910–й своїм роком народження, адже вважатиме, що народилася разом із революцією.

У наступній залі — підбірка фотографій самих митців: заро­дження їхніх стосунків, укладання шлюбу в 1929 році, початок 1930–х — період життя у США, розлучення та повторний шлюб у 1940–му. На знімках є і Лев Троцький, який у 1937 році, тікаючи від сталінських переслідувань, ненадовго знайшов прихисток у будинку Дієго та Фріди, ставши йому другом, а їй — коханцем.

Період після 1940–х був найменш політичним у житті митців: більшість своїх картин художниця малювала вже в ліжку, куди вклали її наслідки тяжкої аварії 1925 року. Завершується виставка фотопортретом Фріди за 11 днів до смерті: 47–річна художниця виглядає змученою, на голові замість звичних яскравих стрічок має звичайну хустку. Біля останнього портрету Фріди — одна з останніх світлин хворого Дієго Рівери, що пережив дружину лише на два роки.

Більшість із представлених на виставці фотографій не мають авторства. «У Мехіко є фонд Касасола, більшість фотографій саме звідти, — пояснює Надя Перевізник. — Це легендарна династія фотографів, їхня фототека представляє майже сто років історії Мексики».

На відкриття експозиції 9 серпня завітало багато художників, мистецтвознавців, також представників дипломатичного корпусу з Мексики, Португалії, Аргентини, Іспанії тощо. «Ці художники є культовими у нашій країні, — розповідає посол Мексики в Україні Беренісе Рендон Талавера, — роботи Рівери, скажімо, висять у кількох державних установах».

Серед поціновувачів творчості Фріди «УМ» зустріла й заслужену артистку України Ларису Руснак. Уже більше чотирьох років акторка виконує роль Фріди на сцені Театру Івана Франка у виставі «Дві квітки кольору індиго». «Вона була людиною неабиякою, жінка–ураган. Звичайно, психологічно та емоційно надзвичайно важко втілювати такий образ на сцені. Проте хто знає, якою була б її творчість, якби не ті життєві випробування, які вона пережила», — каже актриса.

Із появою у київській галереї оригінальних фотопортретів легендарної мексиканки, шанувальники її таланту вголос заговорили про ймовірність нареш­ті побачити в Києві самі роботи Кало. За словами директора «Мистецького арсеналу» Наталі Заболотної, нині тривають переговори про те, аби у 2016 році влаштувати повноцінну експозицію Фріди. Але цей процес є дуже тривалим: «Фріда зараз практично вся у приватних колекціях, і навіть не на батьківщині. У Мексиці зберігаються всього п’ять картин художниці. Це титанічна праця — зібрати її картини у приватних колекціонерів. Фріду Кало собі можна дозволити лише за великого фінансування».