Євген Товстуха.
Уперше з Євгеном Товстухою я зустрiвся пiсля його повернення з Францiї. Керiвництво Сорбонського унiверситету запросило його прочитати курс лекцiй перед лiкарями i студентами Сорбони. Ще в радянську добу слава про знаменитого українського лiкаря–фiтотерапевта перейшла кордони багатьох європейських держав.
Понад 50 рокiв вiддав Євген Степанович українськiй народнiй медицинi та фiтотерапiї. Вiн надав допомогу сотням тисяч пацiєнтiв, повернувши їм здоров’я i врятувавши життя. У народнiй медицинi з її тисячолiтнiми традицiями i сучаснiй медицинi Євген Товстуха пiдкорив уже багато вершин, але, незважаючи на солiдний вiк, продовжує впевнено долати все новi й новi пiки.
Приїхавши до старовинного затишного Яготина, люди запитують: «Як знайти цiлителя Товстуху?». І кожний мешканець мiстечка радо допоможе вам знайти дорогу до свого уславленого земляка.
У фiтоцентрi Євгена Товстухи весь рiк панує чудовий аромат цiлющих рослин, на якi так багата наша українська природа.
— Євгене Степановичу, скiльки лiкарських рослин ви знаєте?
— Понад 2000. Але у своїй лiкарнянiй практицi використовую близько 400.
— У вас є якась своя, особлива лiкарська рослина?
— Дивосил. Прекрасне зiлля, немов прапор нашої знедоленої, могутньої i вiчної України. Коренi дивосилу йдуть глибоко в землю. І цi земнi соки використовують для цiлющих лiкiв. В Українi стiльки лiкарських рослин, багатющого рiзнотрав’я, що вистачило б для людей усiєї земної кулi. І як Україна з кожною епохою вiдроджується новими поколiннями, так i могутнiй дивосил, незважаючи на те, що висушили такi кориснi для природи болота (адже вони дають початок малим i великим рiкам) чiпляється за нашу рiдню землю, утворює своє насiння i розвiюється самосiвом. Розвиток будь–якого етносу i використання лiкарських рослин iде насамперед вiд чарiв, вiд магiї i прагматичного використання.
Протослов’яни використовували це зiлля для цiлющого чарiвного напою, присвяченого богам. У старовинних лiтописах, якi я ретельно вивчав, пишеться, що боги слов’ян використовували напої рiзнотрав’я, настояного на дивосилi. На моїй рiднiй Чернiгiвщинi, на Київщинi, Черкащинi цю рослину (вона нагадує мiкросоняшник) вирощують на своїх садибах i селяни, i мiщани. Вона водночас i декоративна, i лiкарська рослина.
— Євгене Степановичу, у своїх розповiдях ви часто використовуєте слова «чари», «магiя». Вам доводилося у своїй багаторiчнiй практицi лiкаря–фiтотерапевта зустрiчати ворожбитiв, знахарiв, чарiвникiв?
— Я отримав класичну медичну освiту, у мене були прекраснi навчителi ще старої доброї школи — професори вищого ґатунку. І я вдячний їм за свої знання медицини сучасної. Але я нiколи не вiдкидав народну мудрiсть, тисячолiтнiй досвiд народних цiлителiв. Мати була етнiчною цiлителькою, а я цiлитель дипломований. Я називаю себе лiкарем–селянином.
Коли в моєму рiдному селi хтось хворів, мама його вiдвiдувала, потiм приходила додому i казала: «Оцi цiлющi рослини вiднеси дiду Юхиму, а ось це — бабусi Марфi, це бачиш, якi гарненькi квiточки — дядьку Данилу. Вона радо допомагала людям. Та й узагалi, у нашому селi Макiївцi Носiвського району Чернiгiвської областi люди завжди радо допомагали один одному, i всi дуже багато працювали — з раннього–ранку до вечора. Така тисячолiтня доля українського селянина. І я добре засвоїв оцю школу життя — багато працювати i допомагати, допомагати i працювати.
У дитинствi я був дуже допитливий, та й усi дiти допитливi. Я все хотiв знати. Батьки менi багато пояснювали, але вони хотiли, щоб мене ще вчило оточення. Коли я ставив батьку чергове запитання, вiн iнодi казав: «Оце сiдай на коника вороного, їдь у сусiднє село до Сашi Яковцової — вона розкаже про те, що тебе цiкавить». І я їхав у сусiднє село. Розказував бабусi Сашi про батькiв, односельчан, читав їй колисковi пiснi.
— Колисковi пiснi?!
— Так. У десять рокiв я вже написав багато колискових. Чув вiд мами, коли був ще зовсiм маленьким. Бабуся Саша слухала з доброю посмiшкою, а потiм пояснювала менi, розказувала про те i про це. Село дуже хотiло, щоб я був обов’язково письменником, художником i лiкарем. Із часом так i сталося.
А щодо знахарiв, чаклунiв, ворожбитiв. Я зустрiчався з ними в життi. З вiдьмами i вiдьмаками, знахарями. Це надзвичайно таємничий i глибокий пласт нашого древнього українського буття. Я сам вважаю себе знахарем. Колись, будучи молодим, неодруженим, я працював у Рiвненськiй областi, у районнiй лiкарнi. Інколи випадала нагода їздити у вiдрядження в далекi глухi села. Там я зустрiч понад 50 вiдьом i вiдьмакiв. Це були старi люди. Жiнки були колись дуже красивими. Ось чому я, як художник, дивлячись на риси згаслої краси, не однiй казав: «То яка ви вiдьма?!» Адже у вашому розумiннi повсякденному вiдьма — людина злих намiрiв. Мене ж цiкавили методи, якими вони впливають на природу, людину, тварин. Якими цiлющими рослинами користуються. Як вони зупиняють i напускають дощ.
Одну з таких чарiвниць я лiкував вiд ядухи — бронхiальної астми. То була бабуся Докiя. Людина високоосвiчена, знала українську, росiйську, польську та нiмецьку мови. Вона вiдчувала себе частинкою Космосу, вiдчувала космiчнi ритми. Була зв’язана з Космосом невидимими нитками–променями. Я був свiдком, як вона одного разу зупинила дощ: зосередилася, пiдняла вгору руки, щось шепотiла про себе... i сталося!
Бабуся Докiя вiдкрила менi цiлющу силу багатьох трав, живої, джерельної води. Джерельна вода — це своєрiдний настiй iз солей, мiнералiв, мiкроелементiв, геологiчних нашарувань. Народна емпiрика в тому й полягає, щоб вдало використовувати цiлющу силу такої води. Вона лiкує рiзнi шкiрнi захворювання, дерматити. Звичайно, i я користуюсь досвiдом цих талановитих людей.
Коли я десятилiття тому працював у Рiвненськiй областi, народна медицина багато менi допомогла. В аптеках було мало лiкiв, якщо й були, то досить простенькi. Що вони могли? Хiрургiя дiяла, застосовували оперативну гiнекологiю. А як було лiкувати хронiчнi пневмонiти чи бронхiти? Нiчим було лiкувати печiнку. Давали глюкозу, вiтамiни. Розумiєте? І я вiдразу пiшов у народну медицину. Оця скрута з ефективними лiками стала для мене першопоштовхом. Я вивчив багато книжок, були багаторiчнi спостереження. А коли переїхав до Чернiгiвської областi, а потiм у Яготин, усе тут розвинув, удосконалив. Тисячолiтня народна медицина — дуже могутня, треба лише вмiти нею користуватися.
— Я знаю, у вас лiкувалося багато вiдомих людей.
— Так, серед них i мiнiстр охорони здоров’я, iншi поважнi особи. Не хочу називати їхнi iмена. Не гречно. Приїжджають iз Заходу, зi Сходу. З багатьох країн СНД.
— Борис Олiйник — ваш побратим?
— Нас поєднує багаторiчна дружба. Взагалi я дружу з багатьма творчими людьми: композиторами, акторами, письменниками. Я тут радо вiтав Івана Дзюбу i Вадима Крищенка.
— Про що ви звичайно розмовляєте?
— Про долю України, її майбутнє. Непростi процеси, що розгортаються у нас.
Але ми знаємо зi свого iсторичного шляху, як би нам не було тяжко, здавалося, вже немає України, немає етносу, а вона все одно вiдновлюється. Інша справа, що тепер так треба працювати, щоб пiр’я з нас летiло! І треба нарештi забути цю стару кляту формулу: два українцi, два начальники — три гетьмани. Досить уже чубитися. Столiття цим займаємося. Треба працювати на народ, на свiй етнос, на свою науку. Шкода, що мiльйони українцiв, iнтелектуалiв i звичайних людей виїхали за кордон. Доглядають там немiчних старих.
— А як вам сучасне телебачення?
— Телебачення — це насамперед iнформацiя. Але яка вона в нас? Чорна в основному. Розбився, зґвалтували, застрелили чергового бiзнесмена чи пахана. А цi так званi шоу. Примiтив i несмак. Як лiкар кажу: хто має тиск, депресiю — Боже борони вiд такого екрана! Бо тiльки згуба для здоров’я. На екранi повинна бути Лiна Костенко, iншi генiальнi люди. Совiсть i гордiсть українського етносу. Треба пропагувати наше мистецтво — минуле i нинiшнє. Скiльки у нас талантiв!
— Ви сказали, що таке телебачення може спричинити наше нездоров’я. А як тi вiщуни, що ми їх часто бачимо на екранi, провидцi, знахарi, що вилiкують вiд будь–якого захворювання? Це саме можна побачити на сторiнках рiзноманiтних видань.
— Пам’ятаєте, я розповiдав про цiлительку бабусю Докiю з Рiвненської областi? Це совiсть народу, його древнiй цiлющий талант. Я багато що взяв вiд неї. А показують нам так званих «цiлителiв–рятiвникiв» iншого плану. Вони не знають святої формули — не зашкодь здоров’ю людини!
— Ось ми з вами знову повернулися до теми здоров’я. Ви, як бачу, людина мiцна. Не зважаєте на роки. Який розпорядок дня цiлителя Товстухи, режим його харчування? Зараз багато кажуть, що й сало шкiдливе, i м’ясо, i жири.
— У їжi, як i в багатьох iнших речах, потрiбна гармонiя, вiдчуття мiри. Те, що кажуть шкiдливе, дуже часто не шкiдливе. І жири треба вживати, i свiже сало. Бо важлива для нас архедонова кислота є у звичайному свiжому салi. І присолити його трохи можна — для покращення смаку.
Для того, щоб ми жили, потрiбнi жири, бiлки, вуглеводи, мiкро– i макроелементи, вiтамiни i полiвiтамiни. Якщо ви харчуєтеся тiльки рослинними продуктами, соєю та найрiзноманiтнiшими бобовими, у вас не буде восьми незамiнних амiнокислот. А для дитини потрiбно дев’ять незамiнних амiнокислот. Вони є тiльки у харчових продуктах тваринного походження. У тому числi у яйцях, м’ясi, кисломолочних продуктах, рибi. Я вживаю все вищеназване. Лише повторю — гармонiя i вiдчуття мiри. Нашi дiди–прадiди нiколи не мали роздiльного харчування. Багато працювали i жили до 80—90 i бiльше рокiв. Це ж було на моїх очах — у рiднiй Макiївцi. Чи пили вони, чи не пили? Не смалили цигарок — бiльшiсть. Були п’яницi, зрозумiло. Нормальнi люди пили тiльки на храмовi свята. Такого, як у роки застою, не було. Розумiєте, пити чи не пити — це є схильнiсть людини. Однi можуть пити все життя i не стануть алкоголiком. Мiру знають. Іншого як поведе, i нiхто його вже не врятує. Що однозначно — треба ставитися дуже обережно до пропаганди «змiя» i палiння.
На цих словах довелося припинити розмову з видатним цiлителем: до нього приїхали пацiєнти з Грецiї i далекої Киргизiї. У мене був час познайомитися ще з однiєю стороною життя багатогранного Євгена Товстухи. У будинку, де вiн мешкає, я побачив прекрасний вернiсаж. На стiнах кiмнат висiли картини лiкаря–селянина Товстухи. На них — Україна з її неповторними барвами, з її розкiшною природою. За спогляданням картин i застав мене Євген Степанович.
— Євгене Степановичу, хто навчив вас малювати?
— У тi далекi сороковi роки я придивлявся, як мати пряла коноплi та вовну, фарбувала i ткала з сусiдками рушники, скатертини, рядна. Мене захоплювали лiнiї малюнкiв, геометричнi орнаменти, химернi вигаданi фiгури, що тепер їх називають Берегинями. Сестра Галя малювала квiтки, сестра Софiя вишивала рушники, блузки i мереживом скрашувала наволочки, простирадла. Батько малював лелек, зайцiв, степових орлiв i всiляко заохочував десятирiчку, учитель фiзики, закiнчив три курси Київського художнього iнституту. Вiн навчав малюнку, початкiв композицiї. А вже в Києвi я вивчав медицину i паралельно — у студiях народного художника України Василя Івановича Забашти — малярство. Поринувши до цiлющого свiту лiкарських рослин, я обходив майже всi регiони України. Завжди мав при собi заґрунтований картон i фарби. Сучаснi зустрiчi з сивим i мудрим метром Василем Забаштою, митцями Нацiональної академiї мистецтв i моїми щирими друзями та однодумцями Кузнєцовою, Крижанiвським та Спiваком додали менi нових наснаг для працi на нивi улюбленого малярства. Воно — невiд’ємний оптимiстичний промiнь мого життя i працi на нивi тривалих дослiджень української народної медицини i слова.
До речі, про слова. Це ще один талант великого Майстра Товстухи. Вiн — член Нацiональної спiлки письменникiв України. У доробку Товстухи — художнi твори про видатних українських композиторiв Кирила Стеценка та Миколу Лисенка, кiлька поетичних збiрок, понад два десятки монографiй з української народної медицини, фiтоетнологiї та фiтотерапiї. Євген Товстуха — лауреат премiї iменi Володимира Винниченка. На знак визнання видатного внеску в прогрес XX столiття йому вручено «Почесний диплом», який засвiдчує, що Євген Товстуха є серед осiб, чию бiографiю включено до серiї «Життя славетних» та видань Американського бiографiчного iнституту.
«На дiтях генiїв природа вiдпочиває», — писав Еразм Ротердамський. Це, мабуть, не стосується сiм’ї Євгена Степановича Товстухи. Один його син — Василь Баша — вiдомий український актор, працює в Театрi iменi Івана Франка. Вiн — народний артист України. Син Петро — професiйний диригент, iде композиторським шляхом. Вiн опанував класику i модернове мистецтво. Диригував в Українi, США i Канадi. Улюблений онук — Костянтин Товстуха — скоро закiнчить уславлену Московську консерваторiю, клас фортепіано. Вiн — лауреат мiжнародних музичних конкурсiв. Ось такi багатющi таланти народжує земля українська!
Герой України,
письменник Борис Олійник:
«Коли нація, здається, уже входить у темінь згасання, за невивченими і не пізнаними законами Космосу, народ вмикає якісь особливі резерви, — і тоді являються світові Особистості, завдяки яким починається відродження етносу. Згадаємо Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Миколу Гоголя... А перед цим пошлемося на француза Боплана, котрий із подивом і захопленням зазначив, що всі українці — характерники. Саме до цього крила характерників, будителів національної свідомості належить і мій давній побратим Євген Товстуха».
А ще — психологiчно не пiддавайтеся хворобам. Вiрте, що ви їх переможете! Прокидайтеся i намагайтеся звiльнитися вiд неприємних емоцiй.
Найскладніше для журналістів, що замірилися на інтерв’ю з чільником Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова, академіком Василем Лазоришинцем, — застати директора в кабінеті: він переважно в операційній або в місті в справах Інституту чи Академії медичних наук України. >>
Зміни в режимі сну з віком, як з’ясували вчені, пов'язані з меншими шансами на якісне старіння. >>
юдський мозок, як загалом й інші органи, старішає поступово, але цей процес часто залежить від генетики та способу життя. >>
Порівняно з одруженими – неодружені люди мають на 80% вищий ризик розвитку депресії. >>
Відтепер у Полтавській обласній клінічній лікарні ім. М. В. Скліфосовського пацієнти з гострим мозковим інсультом та іншими патологіями судинної системи зможуть отримувати набагато якіснішу, ніж раніше, медичну допомогу. >>
Прокурори Тернопільської обласної прокуратури скерували до суду обвинувальні акти у кримінальних провадженнях стосовно трьох лікарів та завідувача офтальмологічного відділення районної лікарні. >>
