Ватра, що не згасає

В організований Молодіжним націоналістичним конгресом літній табір «Відвага» імені Івана Гавдиди, що розташувався на лісовій галявині поблизу села Ковалівка Полтавського району, ми приїхали, коли вже стемніло. Тож близько півсотні мешканців тамтешнього наметового містечка віком від 14 до 27 років, які прибули сюди переважно з Київщини, Полтавщини, Харківщини, Сумщини та Дніпропетровщини, готувалися до традиційної ватри. Запалюють її тут щовечора, та саме тепер вона особливо доречна. Треба ж підсушити взуття, яке буквально годину тому пройшло випробування зливою з градом. Як пережили такий екстрім власники вишикуваних біля багаття кедів і кросівок? Хлопці та дівчата (останніх у таборі — третина) піднімають великі пальці догори й відбуваються жартами. Мовляв, того дощу навіть не помітили, бо ... грали в регбі. Цю гру вони шанують навіть більше, ніж футбол, оскільки для гартування волі й командного духу силова руханка з овальним м’ячем фактично незамінна. Мужність, характер і відвагу (ці три слова стали девізом їхніх таборувань) одними лише шахами чи комп’ютерними «стрілялками» не виховаєш...

Для тих, хто не лежать на дивані

Щоранку тут піднімають два стяги — Державний синьо–жовтий і червоно–чорний «бандерівський». При цьому «конгресівці» підкреслюють: вони не є молодіжним крилом жодної з патріотичних партій — навіть тих, які співзвучні за назвами. Тож і на таких таборових вишколах про політику говорять тільки в загальнодержавному контексті виховання національної свідомості та громадянської активності. Причому фізичний та ідейний гарт вважають рівноцінними «паралелями». Прокидаються о сьомій ранку й одразу біжать майже три кілометри на «водні процедури» до найближчої річки. Далі — традиційні заняття з техніки пішохідного туризму, марш–кидки, рухливі ігри, спортивні змагання... І водночас — лекції, тренінги, гутірки, на які запрошують фахівців із Полтави та Києва. Скажімо, колишній військовий офіцер Віктор Стеблянко знайомив з основами топографії та орієнтування на місцевості. Священник Української греко–католицької церкви отець Юрій провів бесіду на тему «Віра і служіння». Нікого не залишила байдужим і «похідна» фотовиставка, присвячена Українській повстанській армії...

А треба ще ж тричі на день приготувати їжу для себе й товаришів, причому з обов’язковою рідкою й гарячою стравою. І, власне, 12 днів жити, порядкувати на ввіреній території, по краплі вичавлюючи з себе звички «диванної» людини. Витримують такі умови не всі. Скажімо, за перші три дні їхній табір під Ковалівкою залишили п’ятеро хлопців (дівчата виявилися набагато витривалішими). Хтось робив це з об’єктивних причин, пов’язаних із вступною кампанією до вишів, але дехто просто надто швидко скучив за теплим домашнім ліжком. Зрештою, їхні місця заповнюють нові прибульці. Для них наймолодший побратим — 14–річний сумчанин Григорій — уже табірний «дід». Адже нинішнім літом він з’їв свій «пуд солі» в аналогічному таборі «конгресівців» під рідними Сумами, після чого зголосився увійти навіть до бригади «квартир’єрів», які готували це лісове містечко неподалік Полтави. Щоправда, як зізналися «УМ» керівники табору, на такій «подвійній порції» польових умов для підлітка наполягли батьки хлопця — аби він тільки не вештався влітку без діла...

У розмові з власкором «УМ» голова Всеукраїнської громадської організації «Молодіжний націоналістичний конгрес» Сергій Кузан пригадав, що й він, колишній харків’янин, а тепер мешканець столиці, вперше заночував у лісі саме під час таких таборувань. Влаштовують їх «конгресівці» не перший рік. Нинішнього літа вже провели подібні вишколи на Львівщині, Тернопільщині та Сумщині. На Полтавщину приїхали вперше. Причому за не зовсім звичних обставин. Адже спочатку хотіли продовжити таборування у «насидженому» ще з 2008 року місці під Сумами. Але там після зміни влади відчули до себе, м’яко кажучи, упереджене ставлення. Минулого року їх, ніби небезпечних злочинців, цілий день знімали на відеокамеру й фотографували з десяток міліціонерів. Цього разу «височайше» невдоволення з приводу «окупації» своєї «вотчини» молодими українськими націоналістами висловив тамтешній заступник голови облдержадміністрації. «Конгресівцям», як кажуть, без недомовок дали зрозуміти: вони — гості на Сумщині небажані...

Антивірус проти «синдрому хохляцтва»

Причому якщо в 90–х роках минулого століття подібні літні молодіжні патріотичні табори на теренах Центральної та Східної України безцеремонно «пасли» вчорашні «кадебісти» й розганяли за допомогою міліцейського спецназу, то сьогоднішня влада діє набагато хитріше та підступніше, напускаючи на них представників санепідемстанції, лісівників, пожежників тощо. «Попри те, що ніякої «крамоли» в нас не знаходили, ми в таборі хочемо займатися виконанням своєї програми, а не гаяти час, витрачати нерви та зусилля на безкінечні пояснення чиновникам і контролерам, — зазначив Сергій Кузан. — Тому й змінили місце дислокації. Особливо вдячні за теплий прийом і підтримку Ковалівському сільському голові, «свободівцю» Юрію Бублику».

Останній пригадав майже аналогічну минулорічну ситуацію, коли йому довелося прихистити під Ковалівкою ще бiльший літній табір «пластунів». Організатори спершу планували розмістити його в сусідньому Диканському районі, але тамтешня влада буквально ополчилася проти таких намірів. При цьому чи не найголовнішим для неї «відмовним» аргументом стала звістка про те, що опікуватимуться духовним вихованням у таборі священики Київського, а не Московського патріархату... Тож одразу «в бій» кинули тих же таки контролерів і правоохоронців. «А для нас то була велика честь — прийняти на березі Коломака 160 дітей з усієї України, — говорить Юрій Бублик. — Упевнений, що більшість із них запам’ятали Ковалівку та її гостинних господарів, а значить, приїдуть до нас іще не раз».

А що думатимуть вони про тих владних «хазяїв», які поставили перед ними «шлагбаум»? Надто за умов, коли в тій же Диканьці не втомлюються повторювати про необхідність розвивати зелений туризм та підвищувати привабливість свого історичного краю. Зрештою, як мусимо ставитися до тих повпредів нібито української влади, котрі ж не з власних вотчин, а з нашої української землі женуть справжніх українських патріотів? І хіба можемо уявити, щоб на таке були здатні ті, хто гартувався у подібних таборах? До речі, про сумнозвісний «синдром хохляцтва» того вечора у «Відвазі» біля ватри співав знаний полтавський бард, соліст гурту «Дельтора» Євген Янкевич. Хлопці та дівчата аплодували йому, підспівували й обіцяли зробити все для того, щоб манкуртів і «хохлів» в Україні ставало все менше. Принаймні серед представників їхнього покоління.