Музей Лесі Українки в Сурамі грузини відвідують сім’ями.
«Добрий день! Підкажіть, де гора Лесі?» — саме так грузинською кілька разів питав у мешканців курортного Сурамі наш водій Алеко. У відповідь перехожі лише вказували рукою напрямок — у бік гори Зіндісі, яку грузини часто називають ще й Лесиною горою. Сама гора невеличка, але з неї відкривається гарний вид на Сурамі, та й дихається тут дуже легко. Воно й не дивно, адже цілющі властивості тутешнього повітря, просякнутого хвоєю, відомі далеко за межами Грузії. Саме цей кліматичний курорт свого часу лікарі рекомендували й авторці «Лісової пісні». Утім, 1 серпня 1913 року за новим стилем з першими променями сонця серце видатної доньки українського народу перестало битися...
Нині в житловому будинку, де кілька останніх років (а також десять днів до смерті) мешкала Леся Українка із чоловіком Климентом Квіткою, створено музей та бібліотеку. Поруч встановлено погруддя поетеси, створене заслуженим діячем мистецтв Грузії Тамарою Абакелія. Неподалік знаходиться звичайна грузинська школа, яка носить ім’я Лесі Українки. Минулий 2011 рік цей навчальний заклад оголосив роком української поетеси з нагоди 140–річчя від її дня народження. За участі місцевої української громади та за підтримки посольства України в Грузії щороку (переважно восени) у Сурамі відбувається свято українсько–грузинської дружби «Лесіаоба».
Зауважу, що в Сурамі ми заїхали випадково. Ми — це нечисельна делегація Української всесвітньої координаційної ради (УВКР) на чолі з її головою Михайлом Ратушним. Селища Сурамі не було в програмі перебування, найближчий пункт призначення — Кутаїсі, де мала відбутися зустріч із співвітчизниками. Але коли наш бус проїжджав повз Сурамі, Леся немов би покликала...
«Здається, її ім’я ніби супроводжує мене протягом життя, — зізнається голова УВКР Михайло Ратушний. — Свого часу я вчився у Волинському національному університеті ім. Л. Українки та винаймав житло у Луцьку поруч із будинком, де мешкала велика поетеса. А нині живу в Києві, знову ж таки на бульварі Лесі Українки».
Біля погруддя поетеси у Сурамі — свіжі квіти, зрозуміло, що місцева громада не забула про роковини. Утім невдовзі тут відзначатимуть іншу, радіснішу дату — саме у серпні 1952 року за сприяння грузинського письменника Георгія Леоніде тут відкрито музей–бібліотеку Лесі Українки.
«Ми вже готуємося святкувати 60–річчя музею у Сурамі та очікуємо на численних гостей з України. Тим більше що відповідний досвід проведення подібних заходів уже маємо», — зазначив «УМ» Надзвичайний та Повноважний посол України в Грузії Василь Цибенко.
Загальновідомо, що останні десять років свого життя (з 1903 до 1913 рр.) із невеликими перервами Леся Українка творила саме у Грузії. За словами пана посла, у 2011 році вітчизняна амбасада спільно з українською громадою та владою Грузії «провели великий комплекс цікавих, неформальних заходів iз відзначення 140–річчя з дня народження Лесі Українки». Грузинські ЗМІ виявили до цих заходів неабиякий інтерес.
«Ми також планували провести телеміст Тбілісі — Київ, але нам виставили суму із багатьма нулями. Та ми не розгубилися і провели скайп–конференцію, об’єднали Тбілісі та Київ, а також Новоград–Волинський, де народилася Леся, та Сурамі, де вона відійшла. Замість запланованої години учасники проговорили майже три! Такий був інтерес до цієї постаті в обох країнах», — каже пан Цибенко.
І ось ми в Кутаїсі. Одна з давніх столиць Грузії часів Давида Будівельника відома перш за все завдяки міфу про Аргонавтів, тож тут серйозно зазначають, що місту не менше 3500 років. Цими міфами та легендами вочевидь живилася й уява української поетеси під час перебування тут.
«Тепер я буду в самій Колхіді жити, бо саме Кутаїсі і є те саме місце, де аргонавти золоте руно здобували на річці Ріоні, що в давнину носила назву «золота», бо в ті часи був там золотий пісок...», — писала Леся у листі матері у вересні 1910 року.
Саме в Кутаїсі у 1911 році натхнена поетеса у дуже короткий термін (менш ніж за два тижні) написала свою безсмертну «Лісову пісню». А через кілька місяців ще й «Камінного господаря». Саме тут вона познайомилася з багатьма представниками грузинської інтелігенції. А особливо здружилася із сім’єю видатного громадського діяча та письменника Симона Хундодзе, який допомагав їй вчити грузинську мову, захоплено розповідав про схожі історичні долі українського та грузинського народів.
Натомість краєвиди Грузії часто нагадували Лесі українські пейзажі: «Прекрасна Кахетія! Коли я дивлюся на Алазанську долину, згадую береги нашого Дніпра». Але більш відомі інші слова Лесі Українки, сказані після ознайомлення із шедевром грузинської літератури «Витязем у тигровій шкурі» Шота Руставелі: «Який цікавий, чудовий куточок — Грузія! Скільки мужності і доблесті повинен мати народ, щоб уціліти і вберегти себе від усіх напастей і знегод, які випали на його долю! Якби я не була українкою, я хотіла б бути грузинкою...».
На ці її слова грузини до сьогодні реагують украй приязно. Чимало з них добре знають, в якому грузинському місті чи селищі «шановна Леся» проживала в останні роки свого життя — чи то у Тбілісі, чи в Телаві, а також у Батумі, Кутаїсі, Хоні й Сурамі. Не дивно, що грузини навіть розробили туристичний маршрут «У Грузію слідами Лесі Українки», який пропонує одна з місцевих туристичних компаній. Подорож розрахована на вісім днів і включає прогулянку вулицею Лесі Українки в Тбілісі (де зупинялася поетеса і де вона написала «Осінню казку»), поїздку в Телаві (де вона прожила зиму 1908 року), відвідування музею в Сурамі, будинку поетеси в Кутаїсі, а також Батумі. Окрім місць, пов’язаних з однією з найяскравіших фігур в історії української літератури, туристам пропонують відвідати протягом туру ще й давні пам’ятки Грузії, якими захоплювалася Леся.
 |
На знак поваги до великої українки віце–мер Кутаїсі Ніколоз Качкачішвілі разом із головою УВКР Михайлом Ратушним вшанували її пам’ять у дні роковин — поклали квіти до її меморіальної дошки на будинку, в якому Леся мешкала і написала «Лісову пісню» більше ста років тому. Затишна вуличка у цьому старому районі Кутаїсі також носить Лесине ім’я.
Перед цим, зустрічаючись із нашою делегацією, пан Качкачішвілі, який свого часу навіть працював у Бучі, неподалік Києва, сказав: «У нас — грузинів і українців — схожі етапи розвитку, сподіваюсь, що й спільне майбутнє. Вважаю невипадковим і глибоко символічним той факт, що видатна українська поетеса Леся Українка та видатний грузинський поет Давид Гурамішвілі померли в один день — 1 серпня, хоча і в різні століття. До того ж, Леся відійшла у кращі світи в грузинському Сурамі, а Давид — в українському Миргороді, який нині також є курортом. Життя і діяльність Лесі Українки нерозривно пов’язані з Грузією, як і життя та творчість Давида Гурамішвілі — з Україною».
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
