Михайло Барбара.
Ватажок Мертвого Півня Михайло Барбара невпинно нарощує свій театральний репертуар, і подібно до акції минулого року «Зона зради», його шлях частково знову проляже через «в'язничні клуби». Тож з 1 по 5 липня Барбара як актор харківського театру-студії «Арабески» відіграє у виставі шведського режисера, письменника та актора Йона Йонсона «Миті реальності (Дещо по-справжньому...)». За цей тиждень співак-актор разом з рештою трупи поставив виставу в Харкові, Києві та у Львові, в тому числі у Харківській чоловічій колонії та чоловічій колонії в містечку Буча, що біля столиці.
Як повідомляє радіо «Львівська хвиля», незабаром розпочнеться чин «Українська дискотека». Суть її в тому, що протягом кількох місяців буде виготовлено на касетах та дисках збірки з українськими піснями, після чого їх почнуть безкоштовно розповсюджувати в пивницях, кав'ярнях та маршрутках по всій Україні, щоправда, в обмін на російськомовні носії. Усі отримані касети та диски з російською музикою планується привезти до Києва і привселюдно знищити на майдані Незалежності.
Подібна акція вже проходила у Львові та Львівській області ще весною: тоді в бари та кав'ярні було безкоштовно роздано близько 200 примірників збірок з піснями львівських та столичних виконавців, таких, приміром, як Вася Клаб «Чорна Гора», Оксана Пекун «Гори, гори ясно», Віктор Павлік «Тарам-там нема з ким», Заліско і Захар «Їхали козаки», Піккардійська Терція «Берег ріки», Тарас Курчик «Більше ніхто» тощо. За словами укладача збірника Захара, співця та звукотворця зі Львова, жодного обуреного відгуку на плити не надходило, більше того власники кав'ярень приїжджали з подяками, ласощами та іншими дарами. «Чи звучать в барах ті диски? — ділиться спостереженнями Захар. — Не можу сказати за всі крапки, але принаймні в тих п'ятьох львівських барах, де я зазвичай відпочиваю, чую збірки постійно».
Ірена Карпа, співачка з гурту «Фактично самі» та водночас модернова письменниця, уклала угоду на три роки з відомими харківським видавництвом «Фоліо» на випуск своїх творів. Тож першою вийде її книжка, яка міститиме вже видавані деінде «50 хвилин трави», «Полювання в Гельсінкі» та цілком нову новелу «Ганеша і Синкопа». Іншою книжкою має стати «Фройд би заплакав». Цими виданнями «Фоліо» збирається започаткувати ряд «Молодіжний урбаністичний роман», який хоче представити у вересні на щорічному книжковому форумі. Обидві книжки загадується видати накладом по 5000 примірників, що послугувало головною причиною зміни Іреною Карпою видавця: раніше видавництво «Кальварія» випустило її «50 хвилин трави» лише тисячним накладом. Водночас для «Фоліо» співачка-письменниця-подорожниця працює над перекладом доробку Альбера Камю.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
