Фортеця на березі Дністровського лиману.
Яскравими, багатими на сюрпризи стали минулі вихідні для мешканців міста Білгород- Дністровський, що на Одещині: там відкрився перший Всеукраїнський пісенний фестиваль «Фортеця», який першого ж дня зібрав майже шеститисячну аудиторію. Протягом трьох днів старовинна фортеця на березі Дністровського лиману була епіцентром справжнього суперзвуку — від якісної попси до наймодніших клубних ритмів, відгуки яких лунали далеко за межами кам'яних стін. А на додачу до цього широкого асортименту — веселі конкурси та дотепні жарти від діджея АВТО-FM Олександра Вєтрова. Ведучий фестивальної програми старався як міг, аби публіка не нудьгувала між виступами музичних колективів. Чого лише вартий танцювальний калейдоскоп переважно одностатевих пар, які змагалися в хореографічній майстерності! Комусь із конкурсантів доводилось артистично надувати живіт та щоки, комусь — вишукано цілувати дівчат. Щоразу підступний Вєтров давав каверзні завдання конкурсантам, а глядачі просто качалися від сміху.
Утім фестиваль мав за мету не лише підняття настрою гостей фортеці. Як зауважив один із організаторів акції, прем'єр-міністр молодіжного уряду України Костянтин Захаренко, молодь повинна знати історію своєї країни, цікавитись архітектурними пам'ятками на її території. А виходить, що про Бiлгород-Днiстровську старовинну фортецю — один із найцінніших історичних об'єктів України — знає хіба що місцеве населення. Та й то переважно завдяки введеної до шкільного курсу історії рідного краю. Фестиваль здатний привернути увагу туристів до цього міста. Молодь отримує нові враження, а міський бюджет — кошти, необхідні для збереження пам'ятки. Залучення інвестицій значно покращило б ситуацію. Нещодавно Білгород-Дністровський відзначив солідний ювілей — місту виповнилося 2,5 тисячі років. Святкування тричі переносилося через нестачу коштів у міському бюджеті.
Як зазначила голова обласного управління у справах сім'ї та молоді Людмила Акімова, форум підтримує молоді таланти, які не мають грошей на розкрутку, але прагнуть дарувати свої пісні людям.
Перший день фестивалю тішив переважно поціновувачів популярної музики. На сцену, затиснуту між двома величезними баштами, виходили дніпропетровські гості «Вертеп», одеська команда «Продакшен», група «Алібі», яка презентувала свою нову пісню «С чистого листа», й гурт «Табула Раса», котрий не потребує додаткового представлення. Як зауважив вокаліст цього колективу, фортеця, як і будь-яке історичне місце, наштовхує на філософські роздуми і схиляє до самоспоглядання. І це набагато краще, аніж сидіти в бетонній коробці і споглядати «красу» телевізора.
Реггі-марафон, який відкрив другий день фестивалю, знайшов мало справжніх поціновувачів цього напрямку музики. Коли «Врачи из Алма-Аты» вдесяте кричали зі сцени «раста давай», виражаючи любов до конопляного кайфу, публіка потроху почала тікати з фортеці. Не знайшло відгуку в слов'янських душах і татарське реггі у виконанні хлопця з IZZET. Рок-частина виявилася більш вдалою — зокрема, поява на сцені Альони Вінницької викликала справжню бурю овацій. Співачка зізналася, що так щиро її зустрічають не в кожному місті.
Але найбільшу аудиторію зібрав третій день, присвячений клубній музиці. Молодь веселилася під модні ритми, аж до самого святкового салюту. Фестиваль закінчився. Розійшлися глядачі, артисти поїхали додому, а на широкому подвір'ї фортеці залишилися купи пластмасового сміття та кольорові листівки, які зникли до ранку. Організатори сподіваються, що слід, залишений святом у серцях людей, мав інше забарвлення і призначення.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
