Рецепт донецької сталі

Поїздка глави уряду до Запоріжжя наприкінці минулого тижня чимось нагадувала популярне шоу «Що? Де? Коли?». У сенсі утаємничності програми відвідин міста, індустрія якого завше була для олігархів «яблуком розбрату»: незвично мовчазною була прес–служба, нуль інформації на офіційному сайті обласної держадміністрації, чого вже давно не траплялося. Журналісти були певні, що пан Азаров летить, зокрема, і задля того, аби «звірити годинники» (вибори!) з новим керівництвом ПАТ «Запоріжсталь», процес «переприхватизації» якого завершився 30 липня. На чию користь? Питання риторичне: «донецькі» при владі — їм, ясна річ, і дістався такий ласий шматок, як гігант металургії: 50–відсотковий пакет акцій ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» у бізнес–групи «Індустріал» викупила компанія Metinvest B.V., яка є материнською компанією міжнародної вертикально інтегрованої гірничо–металургійної групи «Метінвест». З огляду на те, що на попередньому етапі (у липні 2011–року) компанія вже придбала 49,032 вдсотка (ще один відсоток акцій тоді викупила група зацікавлених інвесторів), то наразі Меtinvtst В.V., реалізувавши на другому етапі свій опціон на викуп, де–факто і де–юре став монопольним власником комбінату.

Микола Азаров: «Мені соромно...»

Генеральний директор «Метінвесту» Ігор Сирий обіцяв «довготермінову стратегію розвитку сучасної вертикально–інтегрованої компанії світового класу з сильними позиціями у кожній ланці виробничого ланцюжка». Результат — нарощування обсягів виробництва в Україні металопрокату високої якості. Задля цього «Метінвест» і завершив консолідацію акцій «Запоріжсталі» у своїх руках (згоду на це Антимонопольний комітет України дав), аби комбінат став грізним конкурентом на ринках як Європи, так і решти світу. Наразі фахі­вці «Метінвесту» мають намір детально проаналізувати ситуацію на металургійному гіганті й намітити стратегію його розвитку.

Незалежні ж експерти акцентують на проблемах власне компанії–покупця (її 71,25 відсотка акцій належить СКМ Рiната Ахметова). Адже за підсумками, скажімо, першого півріччя 2012–го, українська гірничо–металургійна група «Метінвест» виробництво сталі скоротила на більш як вісім відсотків — до 6 млн. 747 тисяч тонн («завдяки» передовсім маріупольським підприємствам ім. Ілліча та «Азовсталь»); менше вироблено й чавуну, труб, слябів та інших товарних напівфабрикатів.

Не кращі часи настали і для «Запоріжсталі»: після майже чвертьмільярдного прибутку у 2010 році — майже 125 мільйонів «збиткових» гривень у році минулому. Попри те, що на ринках Європи й Азії комбінат визнаний не тільки як активний продавець слябів, прокату і чавуну, а й як монополіст збуту «сріблянки», холодної катанки, тонколистового прокату, гнутих стальних і замкнутих холоднокатаних профілів...

Узвичаєний для українських реалій механізм «прихватизації» перспективних підприємств із ліквідною продукцією: придбати контрольний пакет акцій, довести до банкрутства і тим самим штучно знецінити його фонди, аби купити за безцінь. А вже по цьому, на правах власника–монополіста, налагодити свідомо розлагоджене виробництво і качати прибутки.

«Мені соромно...» , — сказав 2 серпня журналістам у Запоріжжі Прем’єр–міністр Микола Азаров. Мав на увазі те, що уряд свого часу з фонду держмайна віддав на відкуп олігархам такий ласий шматок, як «Запоріжсталь», і та «майже збанкрутувала»? Логічно було очікувати, що відвідини «переприватизованого» підприємства будуть передбачені програмою перебування можновладця в індустріальному місті, І це, за неофіційною інформацією, таки сталося — доки мас–медійники, марнуючи час під палючим сонцем, губилися у здогадках, де ж це пан Азаров. А той, з’ясувалося, вирішив зосередитися на проблемних лише мостах–довгобудах і «Водоканалі» обласного центру та на безпроблемному «Запоріжтрансформаторі». Пообіцяв (вибори ж на носі!), що краяни скоро забудуть, що таке неякісна привозна вода, похвалив ініціативи виробників трансформаторів і зізнався: «Мені соромно перед запоріжцями...» Акцентуючи лише на проблемі фінансування будівництва нових мостів через Дніпро.

Героя України замінив 28–річний «топ»

Чи соромно главі уряду за втрату Україною такого потужного і в усі часи фінансово спроможного виробника металу, як «Запоріжсталь»? Можливо, лише перед командою своїх «біло–синіх» однопартійців. Що «надто довго» відбирали комбінат у колись «помаранчевого» Віталія Сацького (81–річний генеральний директор, як і вся його команда управлінців, написав заяву про звільнення). За 26 років керівництва комбінатом Віталій Антонович вивів його на світові ринки, забезпечив імідж українського виробника, за що став Героєм України.

Хто замінив досвідченого Віталія Сацького? 28–річний Ростислав Шурма, син екс–нардепа–«регіонала» Ігоря Шурми (цей багач — за версією журналу «Фокус» — 83–й у списку найзаможніших українців — нині займає посаду заступника голови Харківської ОДА). Шурма–молодший — заступник директора металургійного дивізіону групи «Метінвест», є членом наглядової ради Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, членом ради директорів «Метінвест–Траметал» (Італія), а також депутатом Донецької обласної ради (входить, звісно ж, до фракції ПР).

«Метінвест» повністю змінив менеджмент комбінату, аби молодий керівник зміг якомога швидше зреалізувати «амбітний проект виведення «Запоріжсталі» на якісно новий рівень розвитку», — зауважив Ростислав Шурма, недавній випускник Київського національного економічного університету й Національного університету «Києво–Могилянська академія». Допомагатимуть йому в цьому топ–менеджери Олександр Третяков, Андрій Лученко й Олег Адаманов, котрі перебралися з комбінату «Азов­сталь», Володимир Коломієць, Руслан Бойчук, Володимир Байда, Руслан Божко та інші фахівці «Метінвесту».

Спочатку спростовували, потім наполягали

Те, що українську металургію остаточно «злили» у донецькі форми, велика група фахівців вважає позитивом передовсім для «Запоріжсталі». З огляду на те, що на комбінаті років щонайменше з десяток не надто активно вкладали кошти у модернізацію виробництва. А упродовж останніх трьох років тривали судові розборки і навіть політичні інтриги — у сенсі, якій з політичних партій підставляти фінансове плече у чергових виборчих перегонах. Доля комбінату — приклад того, до чого може призвести хаос у приватизації, спричинений повним дистанціюванням держави від доленосних для економіки щойно народженої України незалежних процесів. Затим була світова економічна криза 2008 року, коли безсировинні металургійні підприємства опинилися на межі зупинки своїх виробництв. Цим у січні 2010 року скористалася група російських бізнесменів на чолі з Олександром Катуніним, вигідно придбавши контрольний пакет акцій ІСД. Ситуація із власниками корпорації донині не остаточно з’ясована, позаяк тоді угоду укладали не без контролю особисто Володимира Путіна.

Приблизно тоді ж про наміри продати свої пакети акцій «Запоріжсталі» заявляли співвласники комбінату Едуард Шифрін й Алекс Шнайдер (другий за величиною пакет акцій належав Ігорю Дворецькому і Віталію Сацькому). 12 травня 2010 року тодішній запорізький «губернатор» Борис Петров на прес–конференції підтвердив, що група «Метінвест», підконтрольна Рiнату Ахметову, придбала 50–відсотковий пакет акцій «Запоріжсталі», що відразу ж почав спростовувати СКМ, до складу якого входив покупець. Та минуло всього–нічого, і той же СКМ почав діяти з точністю до навпаки — доводив своє право власності власникам іншої половини акцій «Запоріжсталі». Дійшов аж до лондонського суду, що підтвердив у червні 2010 року Президент України Віктор Янукович: на акції комбінату, мовляв, накладено арешт — до розгляду справи по суті, «і приблизно рік цей пакет продаватися не буде». Перебіг подій спростував прогноз–запевнення глави держави, позаяк «Метінвест» таки став власником бажаного пакета акцій. А власне власник «Метінвесту» Рiнат Ахметов, що є симптоматично, досі не значиться у списках кандидатів у недоторканні нардепи від Партії регіонів. Так що далі буде: перемовини вочевидь тривають, і хтозна за ким буде останнє слово — можновладцями столичного олімпу чи найбагатшою людиною України.

Власне «Запоріжсталь» завше буде одним із потужних споживачів залізорудної сировини, яку виробляє його власник–холдинг. І саме ця обставина гарантує перспективу злиття інтересів покупця і проданого комбінату, вважає аналітик ІК Concorde Capital Роман Тополюк. Хоча багато залежить ще й від того, наскільки швидко «Метінвест» подолає наслідки придбання у 2010 році не менш проблемного ММК імені Ілліча...