«Таке можливо тільки у нашій країні»

«Невидимі вбивці»

Ця історія сягає своїм корінням ще 2005 року, часів, коли в Україні різко зросли ціни на металобрухт. Отож мисливці за доволі легкою наживою стали копати глибше. У Калуші на Івано–Франківщині, відомому колись потужним хімічним виробництвом, це відбулося у прямому сенсі. Спритники спромоглися відкопати три теплообмінники загальною вагою 183 тонни на спеціальному полігоні міста, де зберігалися особливо небезпечні відходи. Теплообмінники опинилися тут з огляду на те, що в їхніх металевих конструкціях зашлакувалося до 50 відсотків гексахлорбензолу — стійкої органіки, яка входить до переліку 22 небезпечних речовин, визнаних у світі глобальною екологічною проблемою, їх iще називають «невидимими вбивцями».

Сама тема гексахлорбензолу в усій повноті на той час уже постала і на рівні Міністерства екології та природних ресурсів України, де, зрештою, знайшли шлях до вирішення гострої проблеми — утилізації на спеціалізованому заводі у Великобританії. Саме туди у 2010 році було відправлено перші 1,5 тисячі тонн «невидимого вбивці». Генеральний директор державного підприємства «Національний центр поводження з небезпечними відходами» Андрій Любимов тоді повідомляв про вжиті ними особливі заходи безпеки згідно з вимогами Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів. Зокрема, гексахлорбензол пакували у спеціальну герметичну тару, перевантажували у миколаївському порту відразу після прибуття вантажного поїзда без відстою вагонів, а самі роботи, що загалом зайняли 10 годин, суворо контролювали співробітники інспекції охорони навколишнього середовища Північно–Західного регіону Чорного моря, санепідемстанції та МНС. А до кінця нинішнього року очільники міністерства обіцяють вивезти гексахлорбензол з теренів Івано–Франківщини повністю.

На тлі таких найсерйозніших пересторог справді важко збагнути, як в умовах «суворої секретності» три теплообмінники з приблизно 90 тоннами шламу з вмістом гексахлорбензолу могли перекочувати до неблизького Кривого Рогу. І не кудись там, а до вітчизняного гірничо–металургійного гіганта «Арселор Міттал Кривий Ріг». Небезпечну речовину туди доставило одне з товариств з обмеженою відповідальністю, прописане на Хмельниччині.

І саме на «Арселор Міттал Кривий Ріг», як повідомляє голова дніпропетровської обласної організації «Громадський рух України «За право громадян на екологічну безпеку» Петро Пристромко, прозвучав перший тривожний дзвіночок. Після того як на підприємстві стали демонтувати зовнішні суцільні оболонки теплообмінників і робітники почали їх розрізати, шестеро з них серйозно отруїлися, а двоє потрапили до лікарні.

Таємне стає явним

Переполох зчинився неабиякий. І ТОВ з Хмельниччини, від гріха подалі, терміново забирає небезпечний вантаж зі всесвітньо відомого комбінату і перевозить на територію державного підприємства «Південвторметпром», яке, на щастя, на той час очолила своя людина — виходець саме з цієї комерційної структури, що доставила з Калуша до Кривого Рогу небезпечний вантаж. Причому це робиться без будь–яких документів. На території «Південвторметпрому» теж намагалися теплообмінники порізати, але знову робітники труїлися і не могли довести задумане до кінця.

Крига скресла тільки у 2010–му, після того як підприємство очолив Юрій Савицький. Коли один iз працівників без його відома знову намагався різати один iз теплообмінників і отруївся, новопризначений директор забив на сполох — звернувся до керівництва асоціації «Втормет». У відповідь Савицькому порекомендували набратися терпіння — мовляв, рано чи пізно власники дадуть про себе знати.

І тільки коли справа дійшла до суду, з’ясувалося, як ці теплообмінники потрапили до Кривого Рогу. Причому спершу фігурували сфальшовані документи на перевезення небезпечного вантажу автомобільним транспортом, а потім виявилося, що теплообмінники доставляли залізницею. Тільки у цьому випадку про жодні перестороги згідно з вищезгаданою Базельською конвенцією, як при відправці гексахлорбензолу до Великобританії, ніхто навіть не подумав.

«Сліпі»... ДАІ та МНС

Більше того, коли очевидне стало явним, теплообмінники поспіхом перевезли на територію колишнього карбідового заводу на вулиці Джаліля у Саксаганському районі Кривого Рогу. Активісти громадського об’єднання «За право громадян на екологічну безпеку», які цей процес контролювали, відразу проінформували про злі наміри обласну та міську Державтоінспекцію, зокрема, звернувши увагу на те, що перевізники не мають погодженого маршруту з дорожньою службою, необхідних дозвільних документів тощо. У відповідь не тільки не дочекалися жодної реакції, а й узагалі склалося враження, що зазвичай завзяті працівники ДАІ цього дня з Кривого Рогу щезли взагалі.

Отож громадським активістам не залишалося нічого іншого, як весь процес сфотографувати, зокрема й зафіксувати державні номери задіяних автомобілів та автокранів. Певна річ, вони дотепер контролюють і місцезнаходження теплообмінників.

«Отруйні відходи, негабаритні та важковагові, спокійно, без всяких дозвільних документів, у тридцятиградусну спеку транспортували Кривим Рогом. При цьому з необладнаного для перевезення транспорту на асфальтне покриття витрушувалися відходи гексахлорбензолу. Саме асфальтне покриття руйнувалося, оскільки транспорт рухався вулицями, де висіли знаки обмеження до 10 тонн (теплообмінники важили понад 50 тонн)», — це тільки один абзац iз листа–тривоги, якого Петро Пристромко надіслав у всі можливi інстанції — від міського голови Кривого Рогу до голови Дніпропетровської облдержадміністрації, прокурора області, міністра внутрішніх справ України.

Нині вже надійшли відповіді від заступника міністра надзвичайних ситуацій України Капшука та керівника Головного управління цього відомства у Дніпропетровській області Бутковського, зміст яких справді для здорового глузду незбагненні — «слідів зберігання, вивозу металоконструкцій немає».

Тобто, «не побачили» того, чого неможливо не побачити навіть теоретично. Справді це зовсім не голка в сіні, коли вищезгадуваний директор «Південвторметпрому» Савицький в офіційному листі на ім’я державного виконавця Саксаганського відділу Державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Ткаченка пише про те, що на «Міттал Стіл Кривий Ріг» у квітні 2006 року з багатостраждальних теплообмінників ще й зняли верхню оболонку та оголили трубки, внаслідок чого при їх завантаженні–вивантаженні висипається шлам гексахлорбензолу. «Робітники ДП «Південвторметпром» зібрали частину шламу, що висипався на території підприємства, вагою 3620 кг. Якщо тільки пiд час завантаження висипалося стільки шламу, то невідомо, скільки його висипалося пiд час транспортування на необладнаному причепі по розбитій дорозі до місця зважування», — пише приголомшений Юрій Савицький, але в Міністерстві надзвичайних ситуацій, де мали б першими забити на сполох, цього вперто «не бачать».

«Таке може бути тільки у нашій країні», — заявив на спеціально скликаній з цього приводу голова Всеукраїнської організації «Громадський рух України «За право громадян на екологічну безпеку» Володимир Гончаренко, продемонструвавши журналістам численні фото автомобілів iз теплообмінниками, наявність яких очільники МНС заперечують, і висловив припущення, що такі незбагненні для всього цивілізованого світу речі кояться тому, що за оцим ТОВ — постачальником, прописаним на Хмельниччині, стоять «великі люди».

Тому екологи не бачать іншого виходу, як привернути увагу до цієї справді детективної і трагікомічної історії світове співтовариство. Бо й справді не збагнути, чому до Великобританії гексахлорбензол відправляють з усіма пересторогами, згідно з Базельською конвенцією, а, транспортуючи з Калуша до Кривого Рогу і зберiгаючи незаконно, в місті гірників про це навіть ніхто не задумується. Як не задумується і про будь–який закон, бо ми вже звикли, що в нинішніх українських реаліях усе вирішують тiльки «понятія».

ДОВІДКА «УМ»

Гексахлорбензол — хлорорганічна сполука, не розчиняється у воді, не димить, не горить і не вибухає. Належить до категорії стійких органічних забруднювачів iз токсичними властивостями. У поєднанні з іншими препаратами застосовувався для протруювання насіння зернових культур. Стосовно гексахлорбензолу діє Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі.

ДО РЕЧІ

«В Україні під Калушем є великий полігон iз небезпечними відходами гексахлорбензолу, які накопичувалися в результаті діяльності Калуського хімічно–металургійного комбінату за часів Радянського Союзу. Урядом Азарова це місце було оголошено зоною надзвичайної екологічної ситуації, і в умовах жорсткого дефіциту фінансів уряд не пошкодував розписати 1 мільярд гривень на роботи з утилізації відходів ГХБ з 2010 по 2012 рік.

Утiм є надто багато приводів сумніватися, що бюджетні кошти чесно йдуть на справу. Схоже, утилізація ГХБ — це суцільна афера під «дахом» Мінекології. Адже чесні шляхи — прямі, а от утилізація відбувається покрученими дорогами» (Тетяна Чорновол, «Українська правда», 30 січня 2012 року).