Концерту «перців» в Україні чекали дуже давно. Натякати на візит до Києва музиканти почали ще восени: басист гурту Флі Бальзарі повідомив у своєму Твіттері про бажання виступити в Україні, а соліст Ентоні Кіддіс так взагалі намотав прапор України, який українські фани кинули йому під час одного з концертів у Роттердамі, на мікрофонну стійку. Отже, українцям залишалося лише затамувати подих і терпляче чекати офіційного повідомлення. Радісна звістка не забарилася — Red Hot Chili Peppers вписали Україну до списку країн світового туру, і 25 липня здійснилася мрія тисяч меломанів.
До концерту НСК «Олімпійський» підготувався сумлінно: на вході довелося пройти три етапи контролю, поле, розділене на першу та другу фан–зони, вкрили спеціальною платформою, аби захистити траву, трибуни поблизу сцени перекрили для входу.
Свідками «перцевого дійства» стали близько 40 тисяч людей. Ціна за квиток, яка становила від 420 до 750 грн., спершу викликала деякі сумніви у меломанів, натомість у день концерту нарікань не було. «Я прихильник Red Hot Chili Peppers із п’ятнадцятирічним стажем, — розповів рокер Петро, — і за улюблений гурт я віддав би і 1000». Заявлений на 19–ту годину концерт почався... о 18:30. Першими розігрівали публіку молоді британські музиканти The Vaccines. Більшість присутніх навіть не зрозуміла, що концерт уже триває, справедливо вважаючи, що музиканти просто налаштовуються. Британці зіграли 30–хвилинний сет і зникли так само непомітно, як і з’явились. Другими у компанії розігріву були рокери Kasabian. Останні вийшли на сцену у костюмах скелетів та зіграли 40 хвилин своїх найгучніших хітів. Було помітне очікування, з яким аудиторія зустрічала розігріваючі гурти, все ж таки більшість прийшли саме на «перців». «Я в очікуванні чогось більшого,— ділиться Катерина, — а ці гурти для мене далекі й не зовсім зрозумілі». Після шоу, що влаштували Kasabian, публіка вже розігрілась достатньо, аби вітати тріумфаторів вечора, проте RHCP довелося чекати ще близько години — саме стільки часу зайняли підготовка та налаштування апаратури після підтримуючих гуртів.
Близько 20–ї години залунали перші акорди Monarchy of Roses, синглу з нового альбому I’m with you. Музиканти виконували нові пісні, чергуючи їх зі старими хітами. Так, зі сцени прозвучали легендарні Californication, Can’t stop, Under the Bridge, By the Way, Оtherside. Світлове шоу та трансляція на екрани були на високому рiвнi, натомість звук залишав бажати кращого. З часом звукорежисери вирівняли звучання, та все ж специфіка стадіону й відповідна акустика створили ефект деякої розсіяності та нечіткості. Під час концерту «перці» не давали заспокоїтися слухачам ні на мить, демонструючи віртуозні переходи між піснями, а басист гурту Флі постійно спілкувався з фанами та розхвалював публіку. Під час виконання Californication меломани влаштували флеш–моб: усі присутні вимахували надувними кульками, а на приспіві випускали їх у небо.
Зігравши основну частину концерту, музиканти швидко покинули сцену, але лише для того, аби згодом вийти під шквал оплесків на «біс». Такого припрошування Київ не чув давно. Глядачі з трибун вилізли на стільці й щосили тупцювали, створюючи звук «пішого війська», а публіка у фан–зоні не припиняла кричати та аплодувати, доки на сцену не повернулися винуватці вечора. У свою чергу, «перці» підсолодили свій прощальний виступ тим, що вийшли на сцену в іменних футболках «Динамо», а Флі пройшовся на руках, викликавши ревiння та захоплення публіки. Відігравши дві години концерту, музиканти назвали українців найкращою публікою у світі та пообіцяли повернутися.
Після концерту станції метро «Олімпійська» та «Палац спорту» були перекриті для входу, натомість станція «Льва Толстого» пережила чи не найбільший затор — на платформу в підземці неможливо було потрапити. Фанати «перців» заполонили центральні вулиці міста біля стадіону та захоплено співали улюблених Red Hot Chili Peppers, прямуючи до власних домівок.
Флі, бас–гітарист RHCP:
— Київ, ви були чудовою аудиторією! Ви по–справжньому «зірвали мені дах» і піднесли звичайні речі до найвищих форм, це було довершене рок–шоу, закоханий у вас!
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
