Натопимо печі... цифрами

У червні Кабмін оприлюднив оновлену Енергетичну стратегію України до 2030 року, її обговорюють. Зміни до Стратегії, затвердженої у 2006 році, стали необхідними, бо цю програму було провалено. Показники 2010 року виявилися суттєво меншими за заплановані: видобуток вугілля 55 (у планах — 90,9) млн. т, нафти — 2,57 (передбачалося — 5,1) млн. т, газу — 9,7 ( розраховували на 23,2) млрд. куб. м, виробництво електроенергії становило 189, хоча сподівалися отримати 210 млрд. кВт/год. Не було збудовано чи модернізовано низку енергооб’єктів, не реалізовано видобуток енергоносіїв поза Україною. Державні програми не виконуються так само, як передвиборчі обіцянки, всю вину ж перекинути на «попєрєдніков» нинішньому керівництву не вдається.

Бюджет трiщить i трiщатиме

Новій Стратегії загрожує така сама доля, причин (основних) дві: неправильний (завищений) прогноз розвитку економіки та брак коштів на реалізацію непоганих, досить амбітних, планів. У основу Стратегії покладено щорічне зростання ВВП на 5%. Це менше, ніж треба, щоб за 7,5 року, як обіцяв Янукович, Україна ввійшла до двадцятки потужних економік світу (нині ми на 52–му місці, а наш ВВП становить 30% ВВП Польщі, яка посідає 20–те місце). Але прогноз зростання навіть на 5%, на жаль, не до снаги Україні у найближчі кризові роки; ЄБРР прогнозує уповільнення зростання у 2012 році до 3,5%, а МВФ — до 3%, зростання дефіциту бюджету до 3,5% замість запланованих 1,8%. Це значить, що не буде значного зростання споживання електроенергії, інших енергоресурсів. Тобто не варто заморожувати кошти, не треба поспiшати вводити 18 ГВт генеруючих потужностей. Коефіцієнт використання встановлених потужностей (КВВП) українських АЕС — 70% (у Європі 90%).

Стратегія потребує 1,7 трлн. грн., тобто 4,7 річного бюджету. Навантажувати власне бюджет неможливо: він і так тріщить, єдина надія — приватний інвестор. Вітчизняні олігархи не переймаються енергоефективністю навіть власних підприємств, скуплених за безцінь, вибивають все, що можна, зі старого обладнання. Вони переводять гроші в офшори, витрачають на розкіш, інвестують у бразильських «шахтарів»–мільйонерів. Зарубіжні інвестори бояться корупції в Україні, тоталітаризму з відповідною судовою системою, до того ж, криза, панове. Як досягнення влади можна оцінити угоди з Китаєм, що інвестує у поновлення видобутку бурого вугілля в Україні та будівництво ТЕС на ньому. Китайці також вкладуть 3,5 млрд. доларiв у спорудження енергоблоків із сучасним способом спалювання вугілля. Дай Боже, щоб були підписані угоди із західними компаніями на розвідку та видобуток сланцевого газу (там багато ще невідомого), газу та нафти з чорноморського шельфу.

Не по Савцi свитка...

Коли не вистачає коштів, Стратегія має бути скромнішою, основні зусилля треба спрямувати на енергозбереження. Навіщо виробляти більше енергії, втрачаючи її через неефективність у самій енергетиці та інших галузях промисловості. На одиницю ВВП Україна витрачає в 2,7 раза енергії більше, ніж розвинені країни (це радянський спадок, хоча тоді вчили, що «економіка має бути економною»). Втрати електроенергії в українських мережах сягають 14—18%, а в Європі — 6%. Держава, оперуючи тарифами, має примусити власників обл­енерго модернізувати обладнання мереж; приведення втрат до середньоєвропейського рівня зекономить 15 млрд. кВт.г щорічно. До речі, стільки ж економії можуть дати сучасні системи освітлення. Можна зменшити заплановану до введення потужність нових атомних блоків, якщо підвищити КВВП діючих, при цьому треба забезпечити відведення електроенергії, цілодобову роботу в базовому режимі (збільшення гідроакумулюючих потужностей).

У Стратегії мало уваги приділено енергозбереженню, нема конкретних програм. В Україні енерговитрати на 1 т сталі вдвiчi вищі, ніж у ЄС, бо в нас 40% сталі виробляють у мартенах. Ще 50 років тому «радянські люди» раділи, що «горять мартенівськії печі» (100 куб. м газу на 1 т сталі), а світ переходив на конверторне виробництво (8 куб. м газу). Але ж тепер! Чому Україна мала поступитися Севастополем, щоб здешевити газ для металургійних олігархів, а не вони — вкладати свої кошти в модернізацію, аби заощаджувати газ?

У Стратегії передбачено витратити 109 млрд. грн. на модернізацію теплових блоків та 132 млрд. грн. на будівництво нових (вартість 1 кВт — відповідно, 1000 і 1650 дол., різниця невелика). Не наведено коефіцієнтів корисної дії, але ККД модернізованих блоків не вдасться дотягнути до нових; тому, можливо, і не варто займатися модернізацією.

Недостатньо уваги приділено одержанню енергії з поновлюваних джерел (у країнах Європи ця частка вже нині доходить до 20%, у нас же в 2030 році буде 4,5%) та екології (треба збільшити штрафи власникам ТЕС за шкідливі викиди). Отже, програма амбітна, але не підтвер­джена фінансово (нам вона не по кишені), тому є сумніви щодо її виконання.

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технiчних наук