Найважливішим із мистецтв для нас є бойове,

Євро–2012 пройшло. І Україна, як то і належить напередодні чергових виборів, звично поринула в безодню політичних протистоянь. Зведення з цих фронтів класичні, немов написані за одним сценарієм. Наприклад, стали вже журналістським штампом «юнаки спортивної статури». Які то в майках «Свободи» протистоять «Беркуту» в Києві під Українським домом («проти влади»), то у формі працівників ЖЕКу розганяють у Харкові прихильників Юлії Тимошенко («за владу»).

Хто ці люди? Чому одні й ті самi обличчя можна зустріти на барикадах відвертих антагоністів? Чому вони, навіть орудуючи «проти влади», майже ніколи не бувають затриманi правоохоронцями (а будучи затриманими, майже відразу опиняються на волі)? Звідки вони беруться і куди зникають до наступного ексцесу? Хто їх готує? Питання не беззмiстовнi. Особливо, якщо врахувати, що не було, здається, жодного рейдерського скандалу, де б у захопленні заводів–установ–підприємств не брали участь горезвісні «спортсмени». Не кажучи вже про розгони жителів, які намагаються перешкоджати незаконному будівництву — всі вони ж, спортивні, тільки в будівельних касках.

Якщо б зараз, як за часів заборони в СРСР «чужого спорту», секції карате–кунгфу–ушу підпільно ховалися по підвалах, знайти подібного ґатунку бійців не становило би проблем. Але сьогодні головне для будь–якого виду єдиноборств — його публічність і легальність. Дао успіху: створення федерації — популяризація — участь у змаганнях — масовість — гроші. Приклад: повернення з екзотичного для нас в кінці минулого століття кікбоксингу в традиційний бокс братів Кличко.

Так, постачальниками основної маси бандитських бригад в ті ж буремнi 90–тi були традиційні секції боксу, боротьби та важкої атлетики. Але цей час і його практика давно пройшли. І сьогодні жоден поважаючий себе тренер не буде терпіти учня, який у вільний від тренувань час підхалтурює промисловим або політичним рейдерством. По–перше, самого ж наставника можуть прилучити до справи в разі затримання учня–напівбандита, по–друге, таку репутаційну пляму не буде терпіти будь–яка серйозна федерація.

Отже: а) раз спортсменів не «в’яжуть», значить, замовлення на такі послуги узго­джене у верхах, б) такі послуги добре оплачуються, в) тренери і відповідні федерації не бояться плям на репутації.

Залишається знайти, так би мовити, базу.

Різних федерацій, асоціацій та конфедерацій бойових видів спорту сьогодні — хоч греблю гати. Звичайно, ми далекі від думки, що згаданих юнаків спортивної статури для важких робіт на вулиці готує один якийсь зловісний центр, що ховається по землянках у чорнобильському лісі або кримських (карпатських) печерах.

Ринок, як ми бачимо за зведеннями про протести в ЗМІ, великий. Прибуток, видно, окупає витрати з надлишком. Природно, що, за законами того ж ринку, охочих надати подібного ґатунку послуги не бракує (надлишку, схоже, теж — зважаючи на досвід старожилів в усуваннi конкурентів).

З урахуванням того, що, як ми вже говорили, сегмент підпільних секцій сьогодні порожній, шукати потрібно серед легальних об’єднань. Які, проте, пропонуючи щось екзотичне, воліють триматися в тіні. Коли після Євро–2012 поновилися протестні акції, на яких скрізь засвітилися «спортсмени», ми почали моніторити світ єдиноборств. І відразу ж з’явилися несподівані асоціації.

Ключем послужило оголошення: 23—27 липня ц.р. в Азербайджані пройде чемпіонат Європи з легкого і класичного універсального бою серед юнаків та дівчат середнього і старшого віку (14—15 і 16—17 років). І туди вже вирушила українська збірна, тренери якої мають великий стаж роботи.

Стаж — великий, а ми про цього звіра — унібій — чуємо вперше. Цікаво...

Отже, унібій (або, на західний манер, уніфайт) з’явився в 90–х минулого століття (ага, вже «тепло») в Росії (епіцентрі перерозподілу майна на пострадянському просторі). Він об’єднав бокс, кікбокс, боротьбу зі... стріляниною та метанням холодної зброї. Але ж можна сказати і так: класичні спортсмени, які намагаються досягти вершин у спорті, залишилися у своїх видах єдиноборств, але з’явилися правильні пацани, які, щоб досягти вершин у бізнесі, придумали собі новий спорт. З професійним володінням вогнепальною і холодною зброєю. Залишається тільки додати, що унібій, виявляється, є обов’язковим елементом бойової підготовки спеціальних підрозділів силових відомств.

Чи не тому так мало відомо про національну федерацію унібою, що вона, за давньою традицією шкіл бойових мистецтв, не прагне до особливої публічності. З іншого ж боку, нинішні повідомлення про те, що днями пройшов чемпіонат України з унібою і про поїздку команди України на змагання в Азербайджан, — свого роду візитна картка федерації.

  «Ми і після перемоги залишимося в підвалах. Раз на місяць ми будемо робити набіги на Кабмін або на райспоживспілку, щоб перевертати там меблі, палити папери, ставити голову Нацбанку обличчям до стіни і суворо запитувати: «Чому ж ти, сука, в танку не згорів?» — писав Дмитро Корчинський у книзі «Війна в натовпі». Той самий Корчинський, який спершу рекрутував уна–унсовців на війну на Кавказ, а потім публічно від УНА–УНСО відрікся.

Завжди знайдуться щуролови, які грають на дудці молодості, патріотизму, максималізму і необхідності змінити світ. Завжди знайдуться молоді, готові, закривши очі, йти на поклик дудки...

У ході передвиборчої кампанії 1999 року скоєно замах у Кривому Розі на Наталю Вітренко: після зустрічі з виборцями в неї були кинуті 2 бойові гранати РГД–5. Вітренко отримала осколкові поранення, в цілому постраждало 44 людини. Організатором замаху рішенням суду визнано довірену особу лідера Соцпартії Олександра Мороза — Сергія Іванченка.

Хто–небудь повірить, що подібне міг зробити одинак при здоровому глуздi та пам’яті? Де в такому разі заарештовані ляльководи і підпільні натхненники теракту?

За останні дні «молоді люди спортивної зовнішності» «наслідили» в Черкасах, розігнавши мітинг на підтримку мови. Буквально днями під час виконання відео­зйомки спроби рейдерського захоплення одного з підприємств Миколаєва був побитий Антон Небісь, оператор студентського телеканалу ТАК–TV.

У Дніпропетровській обла­сті (Синельниківський р–н)­ нещодавно відбулося рейдерське захоплення підприємства ТОВ «Експрес–Кислянка». «Мені подзвонили працівники і повідомили, що підприємство оточене великою групою людей міцної статури в чорному одязі і з вогнепальною зброєю... Міліціонери сказали, що когось затримати вони не можуть, поки не почалася стрілянина. Після цього приїхав екіпаж «Беркута», який відповів те ж саме...» — розповіла пресі власник підприємства Яніна Голод.

Про рейдерське захоплення території, що раніше належала об’єднанню «Миколаївоблагрошляхбуд», а тепер — ТОВ «Європейське право», повідомив днями адвокат об’єднання «Миколаївоблагрошляхбуд» Максим Коваль. За його словами, на територію зайшли чоловік 40 «спортсменів», побили охоронців і слюсарів, а потім забарикадувалися в примі­щенні...

Сценарій — як під копірку. Причому, що в господарському рейдерстві, що на політичних акціях. Тим часом українські унібійцi — юнаки та дівчата 14—17 років — будуть «унібитися» в Азербайджані. Природно, на вулицю їх випускати зарано. Поки що — вчитися, вчитися і вчитися, як заповідав великий Масутацу Ояма.

Цікаво, це наші (поки що суто спортсмени — універсальні бійці) будуть показувати майстер–клас місцевим бійцям або, навпаки, самі стануть осягати тамтешній досвід побудови демократії за допомогою бойових мистецтв? А їх тренери — консультувати чи знайомиться з передовим досвідом?

  До парламентських ви­борів–2012 залишилися лічені місяці. Пропозиція повинна встигати за не по днях, а по годинах зростаючим попитом. Тим більше що й до президентських — рукою подати.

Петро НАГНИБІДА