За 43 роки роботи Станіслава Гончаренка на рідному підприємстві змінювалися тільки назви останнього та його посади. У травні 1969–го, себто менш ніж через півтора року після закінчення вишу (!), став головним інженером Полтавського виробничого управління водопровідно–комунального господарства, де працювало понад 800 осіб, а з грудня 1973–го очолив його. Саме тоді споруджували найпотужніші об’єкти, на яких він днював і ночував. Посаду керівника довелося залишити у травні 1980 року, коли його хотіли зробити цапом–відбувайлом за спалах кишкової інфекції в обласному центрі. Майже півроку їздив тоді у Харків до прокурорських слідчих, які не приховували: «світить» йому років 10–12 за колючим дротом. Зрештою, справжніх винуватців поширення інфекції знайшли. Правда, «помилочка» обійшлася йому підірваним здоров’ям. Та що більш ніж через 30 років подібний удар нижче пояса одержить від своїх колег, не міг уявити навіть у найжахливішому сні.