На початку липня Центр досліджень визвольного руху та Меджліс кримськотатарського народу стали членами Європейської платформи пам’яті та сумління. Цю коаліцію за підтримки Європарламенту зініціювали представники народів, свого часу охоплених соцтабором. Увійшовши до безкордонної співдружності, вони відчули, що мешканці західної частини Європи переважно не мають уявлення про реалії життя в час «побудови комунізму». Частина «західняків» щиро вірила в досягнення «радянського раю на землі», не цікавлячись наслідками червоного режиму для своїх східних сусідів. Тепер виникла потреба узгодження історичної пам’яті, взаємопорозуміння і, врешті, засудження масштабних злочинів проти людяності.
«Україна таким чином залишатиметься в обрії європейської політики, спрямованої на вивчення злочинів тоталітаризму, їх засудження і недопущення в майбутньому, — каже в інтерв’ю «УМ» відомий історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович. — Незважаючи на те, що на державному рівні така діяльність в Україні згорнута, є можливість продовжувати її спільно з нашими європейськими партнерами».
Можливістю об’єднувати зусилля з істориками та юристами Заходу задоволений і заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат кількох скликань Рефат Чубаров. «Слід дослідити і виявити всі причини злочинів проти людяності, які відбувалися за радянських часів, у тому числі й проти кримськотатарського народу, — каже «УМ» пан Чубаров. — Ми вважаємо, що для розвитку демократичного суспільства в Україні потрібно усвідомити наслідки тоталітарного минулого».
За словами В’ятровича, досвід України важливий для інших країн Європи, бо наша країна найбільше постраждала від комуністичного тоталітаризму. Без розуміння того, що відбувалося на її теренах, неможливо цілком збагнути, чим був комуністичний режим. Так само, питома вага України чимала, коли йдеться про юридичне засудження злочинів. «Учасники Платформи переконані, що відмежування від комуністичного минулого саме в Україні, на державному рівні, стане отією останньою краплею, що свідчитиме про остаточне подолання комунізму», — зазначає історик.
«Із різними установами, що ввійшли до коаліції, ми співпрацюємо вже тривалий час, — розповідає Володимир В’ятрович. — Скажімо, з литовським Центром дослідження геноциду та резистансу — уже близько десяти років». За час, коли пан Володимир очолював Архів Служби безпеки України (до 2010 року), були налагоджені стосунки з Польським інститутом національної пам’яті, чеським Інститутом тоталітаризму та багатьма іншими організаціями. А цього року В’ятрович брав участь у кількох конференціях, організованих Європейською платформою.
Ще в 2007–му результатом співпраці установ, нині об’єднаних Європлатформою пам’яті, стала відома виставка «УПА: історія нескорених», яка експонувалася в усіх обласних центрах України. «Ідею такої виставки ми почерпнули в наших литовських колег, коли у 2006–му демонстрували в Україні їхню фотовиставку «Війна після війни. Антисовєтський збройний рух опору в Литві 1944—1953 років», — каже керівник Центру дослідження визвольного руху.
Центр досліджує різні аспекти українського визвольного руху в ХХ столітті, а також карально–репресивну політику окупаційних режимів, вивчає, як політика історичної пам’яті допомагає країнам Центральної та Східної Європи долати наслідки тоталітаризму і творити демократичні суспільства. Із цією організацією, що дислокується у Львові, співпрацюють історики з різних областей та з–за кордону, тут є чималий архів документів, бібліотека. Це, по суті, нова форма Українського інституту національної пам’яті.
Навесні Центр В’ятровича спільно з чеським Інститутом дослідження тоталітарних режимів та посольством Чехії експонував у Національному музеї «Тюрма на Лонцького» у Львові фотодокументальну виставку про таємне стеження чеських комуністичних спецслужб у 1970—1980–х роках. В Україні до таких фотодокументів доступу ще немає, а в Польщі подібні матеріали знищили. Методика стеження в спецслужбах «соцтабору» була схожою, і чеські фото розкривають її для всіх.
Входження України в загальноєвропейський науково–історичний простір зачепить і територіальні питання. Можливо, дехто відкриє для себе, що Львів — не польський, а Крим — не російський. Скажімо, в сучасній літературі про нацистський та комуністичний режим Західна Україна часто представлена як «частина Польщі, анексована Радянським Союзом». «Західні вчені охочіше користуються польською літературою, яку набагато частіше перекладають, і вона є відомою», — каже Володимир В’ятрович. Утім, чи є надія, що із членством у Європейській платформі пожвавиться процес перекладання іноземними мовами питомо українських досліджень? «Це залежатиме від нас самих, за нас ніхто не буде перекладати, — переконаний Рефат Чубаров. — Ми просто будемо тепер активнішими в загальноєвропейському напрямку, провадячи більш скоординовану з нашими колегами працю».
Меджліс кримськотатарського народу впродовж кількох років також виконував функції своєрідного інституту національної пам’яті. Як розповів Чубаров, у грудні 2005–го Курултай прийняв постанову «Про визнання актом геноциду депортацію кримськотатарського народу 18 травня 1944 року, десятиліть насильного утримання кримських татар в місцях вигнання і пов’язаних із цими злочинами наслідків». Сформована спеціальна комісія Курултаю для вивчення геноциду стала збирати свідчення очевидців та досліджувати архіви. А восени 2009 року оголошена всенародна акція кримських татар «Унутма» («Не забувай»). В її ході зібрано сотні свідчень депортованих та ув’язнених у концтаборах. Комісія розробила детальний «Питальник свідка депортації» iз 57 пунктів. До архіву додали також спогади понад 500 людей, записані в 2004—2007 роках. Масив свідчень вивчають юристи, економісти, демографи, соціальні психологи.
Чи не стане Платформа пам’яті закритим міжнародним «орденом» науковців та музейних працівників? Як запевняє Володимир В’ятрович, завдання Європлатформи — координувати діяльність різних установ, організовувати середовище співпраці, а також спільні видання. Міжнародна конференція «Правове врегулювання комуністичних злочинів» у червні цього року, була присвячена юридичним питанням. П’ятого червня в Європарламенті у Брюсселі Платформа заснувала правову експертну групу для роботи над створенням наднаціональної інституції правосуддя для засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом на теренах Східної та Центральної Європи. Це має бути міжнародний трибунал на зразок Нюрнберзького.
Також Європейська платформа пам’яті погодилася з Комітетом з узгодження європейської історії при Європарламенті, що державам слід надати для дослідження свої національні архіви про злочини тоталітаризму. У повідомленні ЄПП сказано, що упродовж двох десятиліть після падіння комунізму в Європі національні суди різних держав не змогли засудити воєнні злочини, геноцид, тортури. Отже, потрібно домагатися правосуддя спільними, міжнародними зусиллями.
Робоча група зі створення Європейської платформи пам’яті та сумління організувалася з ініціативи чехів у листопаді 2008 року. Ініціативу підтримав Європейський парламент, встановивши, що Платформа має забезпечити підтримку мережі національних установ, які спеціалізуються на дослідженні історії тоталітаризму, для створення європейського центру документації та меморіалу жертв усіх тоталітарних режимів.
Датою створення Європлатформи пам’яті є 14 жовтня 2011 року, коли в Празі під час зустрічі прем’єр–міністрів країн Вишеградської групи (Угорщини, Польщі, Словаччини, Чехії) керівники 19 установ та організацій, що спеціалізуються на дослідженні історії тоталітаризму з 13 держав Євросоюзу, підписали документ про заснування цієї коаліції. Її членами–засновниками стали, зокрема, чеський Інститут дослідження тоталітарних режимів, Литовський центр дослідження геноциду і опору, Естонський інститут історичної пам’яті, Музей Будинку терору (Угорщина), Центр Ханни Арендт (Болгарія), Асоціація музею окупації (Латвія), Польський інститут національної пам’яті, Фонд історії тоталітарних режимів та їхніх жертв (Нідерланди), Інститут інформації щодо злочинів комунізму (Швеція). Нещодавно приєдналися Меморіал жертв комунізму та антикомуністичного опору (Румунія), Міжнародна асоціація колишніх політичних в’язнів жертв комунізму (Німеччина).
Метою названо «запобігання виявам нетолерантності, екстремізму, антидемократичних рухів та відновленню всіх різновидів тоталітаризму в майбутньому».
Європейська платформа пам’яті та сумління нині об’єднує 29 урядових, академічних та музейних установ із 14 країн Центральної та Східної Європи. Центральним осідком фундації визначено Прагу, координування — з боку чеського Інституту, фінансування — за рахунок Вишеградського фонду.
25 січня 2006 року ухвалено резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи №1481, що засуджувала діяння тоталітарних комуністичних режимів, визнавши їх злочинами проти людяності.
У квітні 2008 року в Раді ЄС у Брюсселі було проведено серію громадських слухань на тему тоталітаризму. Уперше на загальноєвропейському рівні було зроблено спробу декларативного зрівняння між собою злочинів комунізму та нацизму.
У червні 2008 року на міжнародній конференції у приміщенні Сенату в Празі прийнято декларацію про європейську свідомість та комунізм, під якою підписалися депутати Європарламенту, історики, журналісти, колишні в’язні–дисиденти й видатні політики; серед останніх, зокрема, екс–лідери Чехословаччини та Литви Вацлав Гавел і Вітаутас Ландсбергіс. У документі міститься заклик до визнання двох тоталітарних режимів — комуністичного й нацистського — «головною катастрофою в історії Європи ХХ століття» та урівняння їх злочинів.
У Європарламенті створили Європейську історичну групу примирення на чолі з екс–єврокомісаром Сандрою Кальнете (загалом 40 депутатів від провідних партій ЄС), метою якої була розробка відповідного законодавства щодо тоталітарного минулого в країнах Європи.
2 квітня 2009 року Європарламент ухвалив резолюцію про спільну свідомість країн континенту й комунізм, на виконання якої мали постати Європейська платформа пам’яті — головний координаційний орган ЄС у вивченні тоталітаризму.
Вирішено, що загальноєвропейський день пам’яті жертв сталінізму й нацизму відзначатиметься 23 серпня (дата підписання пакту Молотова—Ріббентропа).
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
