Кафкіанський гамбіт: від Краснагоракаї до Пашковського?
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
На репродукції — картина «Хата діда Миколи».
На перший погляд, творчий замисел художника з Вінниці Володимира Козюка оригінальністю не вражав. Митець усього лише вирішив здійснити низку подорожей у різні куточки Поділля в пошуках старих хат під солом'яними стріхами, які ще подекуди збереглися, і намалювати цикл їхніх «портретів». Проте коли проект набув закінченої форми і вийшов «на люди» у вигляді тематичної персональної виставки «Останній штрих минулого тисячоліття», яку відкрили у художньому залі обласного краєзнавчого музею, він не міг не зачепити ностальгійних струн у багатьох душах.
«Це те село, з якого я вийшов», — довірливо і трішки сентиментально сказав мені на вернісажі один з друзів. Він і не здогадувався, що майже дослівно повторив мої власні думки, викликавши в пам'яті по-дитячому яскраві картини того, як колись перешивали снопи на хаті нашої сусідки, баби Марії. Але коли то було — в 1963-му? Чи в 1965-му? І чи залишилися досі де-небудь умільці, вдатні перешити хату, вивести верх так, щоб потім дощі не затікали? Либонь, відійшли вони разом зі старими хатами, яких залишилися одиниці, тому на кількох картинах зображено будівлі, явно покинуті мешканцями, з напівпроваленими стріхами, із зяючими пусткою вікнами. Справді — останні архітектурні штрихи минулого.
І виписав їх Козюк зі справжньою любов'ю: одні білими корабликами тонуть у літньому буйнотрав'ї, ховаючись під кронами ясенів, інші занишкли посеред зимової тиші, обкладені кукурудзинням, аби не так вихолодали. А щоб ні в кого із відвідувачів не виникало сумніву, що зображене є не плодом уяви художника, а в нього існують реальні прототипи, автор доповнив малярську експозицію документальним фоторядом, у якому їх легко впізнати. Врешті, і від самих назв полотен — «Хата баби Васьки», «Хата баби Фросини», «Хата діда Миколи» — віє справжньою людською добротою.
«Знаєте, років через п'ятнадцять-двадцять ці картини будуть на вагу золота. Тому що самих хат не зостанеться, малювати не буде з чого — залишиться тільки пам'ять про них». Ця фраза прозвучала в післявиставковому обговоренні у вузькому художницькому колі і мимоволі підштовхнула до думки, що корені мистецького успіху криються, певно, не в екстраоригінальності, а в умінні відчути глибинний дух народу і те, як він долає час. Саме це навдивовижу точно відчув Володимир Козюк.
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Нову літературну премію "Григір" за найкращу книжку короткої прози заснували в Україні - відзнаку присвятили Григору Тютюннику. >>
Сьогодні, 11 березня, виповнюється 138 років від дня народження Василя Чечвянського (справжнє прізвище — Губенко) — українського письменника-гумориста і сатирика, одного з митців трагічного покоління Розстріляного Відродження. >>
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Унікальний макет Маріуполя представили на виставці «МУІ — Маріуполь Українська Ідентичність» у Львові. >>
У Лондоні відбулося інавгураційне засідання Українсько-британської комісії з питань культури відповідно до положень Угоди та Декларації про сторічне партнерство між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, підписаних у 2025 році. >>