У 1933–му так само забирали останнє

Нинішні показники валового збору зерна переконливо ілюструють масштаби цьорічної катастрофи. Як–не–як зернових у районі мають зібрати десь 22 тисячі тонн, що менше на 30 відсотків від запланованого. Це навіть краплею в морі назвати не можна. Для порівняння: у 1990 році у районі зернових зібрали 219 тисяч тонн, а торік тільки ранніх — 100 тисяч. Тепер же з цих 22 тисяч тонн десь 12 тисяч треба залишити на насіння. Раніше для цього зазвичай залишали десь 10 відсотків від зібраного. Тепер же треба залишити половину. Як у цій ситуації вижити самим виробникам, годувальникам, розрахуватися з пайовиками?

«Гроші виділили з таким розрахунком, щоб ми їх не отримали»

— Ми дуже активно співпрацюємо з Херсонським науково–дослідним інститутом зрошуваного землеробства південного регіону, фахівці якого ствер­джують, що такого катастрофічного неврожаю не було за всі 132 роки спостережень, — розповідає мені знаний у районі керівник приватного агропідприємства «Пектораль» Олег Севідов. — Учені прогнозували нинішній рік як несприятливий для землеробства. Але щоб аж настільки!.. Стихія завдала потрійного удару: минулої осені не було опадів, узимку — аномальні морози, які озимі витримати не могли, а цьогоріч — знову посуха... Чи можна було цьому запобігти? Переконаний, що можна. Але за однієї умови — держава повинна поводитися чесно. Однак цього немає й близько. Якщо за попереднього уряду ми отримували хоч якісь компенсації, то нова влада у сфері сільського господарства, склалося враження, зосередилася тільки на тому, щоб знайти якість порушення у діях попередньої. У нашому районі теж знайшли. Суто формальні, проте це не завадило «закрутити» кримінальну справу. На тлі того, що Азаров заявив про необхідність повернути до країни страх, усі злякалися, знітилися. Про те, щоб просити у держави якісь компенсації, торік ніхто навіть не заїкнувся.

В уряді прекрасно знали, що в Україні загинуло багато озимих. Отож виділили 300 мільйонів гривень для компенсації втрат. Але при цьому було зроблено хитрий хід. Хоч про загибель озимих стало відомо ще на початку березня, вищезгадану постанову про компенсацію прийняли наприкінці місяця, а до сільгоспвиробників вона надійшла і взагалі у квітні, коли вже треба пересівати.

— Гроші виділили з таким розрахунком, щоб ми їх не отримали. Це — відвертий обман, — Севідов не приховує свого обурення. — Коли моє господарство звернулося за компенсацією на загибель озимих, у відповідь стали вимагати то одну довідку, то іншу ... А потім і взагалі сказали, що такі довідки повинні бути окремо по кожному з паїв, яких у нас 1570. Тобто ми повинні викласти за ці папірці 450 тисяч гривень для того, щоб отримати 300 тисяч гривень компенсації! Смішно, чи не правда?

Місцева ж влада палець об палець не вдарила, не задіяла всі можливі засоби впливу для того, щоб дещиця з вищезгаданих 300 мільйонів дісталася Нікопольщині. Хоча ще взимку всі знали: врожаю не буде, тож селянам треба буде допомогти.

«Уже в травні я усвідомив всю жахливість ситуації»

— Коли ми вийшли у весну із запасами вологи в ґрунті, за даними метеостанції, менше 100 міліметрів, тоді як раніше було 160—170 мм, я став переживати: а що ж буде далі, — розповідає мені вже колишній начальник управління агропромислового розвитку Нікопольської райдержадміністрації Володимир Карпук. — А приблизно 11 травня в області я повідомив, що наш район припинив сівбу ярових культур через те, що немає вологи в ґрунті. Ми свідомо не досіяли гречку, сорго, кукурудзу, соняшник... Загалом же із запланованих 66 тисяч гектарів зернових разом з озимими посіяли тільки 47 відсотків. Уже в травні я усвідомив усю жахливість ситуації і те, що ми й близько не отримаємо ранніх зернових на рівні торішніх 100 тисяч тонн. Хоча голові нашої райдержадміністрації Сергієві Воронову я озвучив 30 тисяч тонн зернових, які очікували отримувати. Але виявилося і того менше. На сьогодні у районі намолочено 22 тисячі тонн зерна, до яких ще може додатися щонайбільше дві. Але ж і по Україні в цілому спершу озвучили 57 мільйонів тонн зерна, які очікували зібрати, а потім цю цифру спустили вже до 40 млн.

Ще 23 травня депутати Нікопольської райради, усвідомивши катастрофічність ситуації, одностайно, попри своє політичне забарвлення, прийняли звернення до Прем’єр–міністра Миколи Азарова та голови Дніпропетровської облдержадміністрації Олександра Вілкула. Депутати, зокрема, звертали увагу, що сільгосппідприємства та селянсько–фермерські господарства для осінньо– та весняно–польових робіт залучили кредитні кошти, відсоткова ставка по яких становить 25—27% річних, «що в умовах цього року може призвести до банкрутства підприємств», бо тільки прямих затрат вони понесли на загальну суму 40—50 мільйонів гривень тощо.

«Сьогодні сільськогосподарський товаровиробник, від добробуту якого залежить соціально–економічний розвиток на селі, залишається сам на сам зі своїми проблемами і перебуває на межі банкрутства», — наголошується в цьому зверненні відчаю. Отож депутати райради окрестили низку невідкладних питань, як–от виділення коштів для часткової компенсації кредитних ставок, введення податкових пільг, виділення палива для проведення польових робіт за пільговими цінами тощо.

Реакція на це звернення не забарилася. Але... з точністю до навпаки. Спершу попросили з посади «за власним бажанням» вищезгаданого Володимира Карпука. Немовби за те, що він «виніс сміття з хати» — повідомив про катастрофу з урожаєм в області, тоді як районне керівництво там доповідало, що все гаразд.

«У нас є ще й Соловки»

Але й це був тільки початок. На початку липня голова Нікопольської райдержадміністрації Сергій Воронов провів нараду з керівниками агроформувань району, селищними та сільськими головами. Навіть з офіційного повідомлення районної газети «Південна зоря» можна зрозуміти, що там ішлося зовсім не про те, як допомогти селянам у відповідь на вищезгадане звернення депутатів райради, а про те, що «голова облдержадміністрації Вілкул поставив перед кожним районом завдання здати певну кількість зерна на ТОВ «Дніпромлин», щоб не допустити підвищення ціни на хліб». Отож Нікопольський район має здати ще 4 тисячі 300 тонн зерна! Здати для того, щоб влада напередодні наступних виборів не робила вкрай непопулярного для себе і неминучого за нинішньої ситуації підвищення цін на хліб! Здати за ситуації, коли наступний врожай немає чим засіяти!

Отож зміст цієї наради відразу оповили страхітливі чутки, у яких, виявилося, є чимала частка правди. Як, зрештою, постраждалий від стихії район може здати 4300 тонн зерна, яких у нього немає й близько?

— Я був учасником тієї наради, — розповідає керівник фермерського господарства «Нива» Олександр Сичок. — Голова райдержадміністрації розпочав її з жартів — мовляв, у нас є ще й Соловки, і прокуратура, і податкова... Тобто, дав зрозуміти, що в разі відмови у кожного, так би мовити, саботажника знайдуть за що «зачепитися». Вимагалося здавати по 55 кілограмів зерна з кожного гектара землі, причому по 1550 гривень за тонну, тоді як ринкова ціна збіжжя — 2000—2200! Я теж 98 гектарів разом iз людськими паями обробляю, але цього року пшеницю навіть не сіяв. Але все одно здай. Я належу до людей неконфліктних, тому зі своєї пенсійної книжки зняв необхідну суму, купив 5 тонн пшениці 2–го класу по 2000 гривень і здав по 1600. При цьому підписав офіційний договір з комунальним підприємством «Регіональний стабілізаційний фонд Дніпропетровської області». Але все одно не можу збагнути все, що відбувається. Чому з нас це зерно так поспішно вичавлюють? Ще й урожай до кінця не зібрали, а вже здай. Ми за те, щоб був дешевий хліб, але не за наш рахунок. У соціальному хлібі повинні брати участь і виробники добрив, і нафтові магнати. А так все звалюється на плечі незахищеного селянина. Один з наших потужних господарників мені щиро порадив: «Сичок, краще здай, бо прийдуть і до тебе в сад, і до мене». Тільки у нього того саду 100 гектарів, а у мене — шість. Чому селянин повинен бути приниженим класом? З огляду на погодні умови держава мала б нас підтримати. Але все навпаки — ти упав, а тебе ще й по голові б’ють.

Те ж ПП «Пектораль» до «Регіонального стабілізаційного фонду» має здати зерна 180 тонн.

— У мене такої кількості збіжжя просто немає, — обурюється Олег Севідов. — Та й що це за постановка питання така? Вчора ви мені не надали підтримки, сьогодні позбавили безкоштовного консультанта — кваліфікованого начальника управління агропромислового розвитку, а завтра вимагають ще й здати 180 тонн зерна за безцінь. Причому для Нікопольщини доводиться цифра, вища за середньостатистичну по інших районах. Чому так робиться? Думаю, тому, що наша місцева влада не довела обласному керівництву інформацію про катастрофу. У 1933–му так само забирали останнє.

«Страх у країні» посіяно

Як повідомив голова Дніпропетровської облради Євген Удод, в області загинуло близько 37 відсотків посівів озимих культур, а валовий збір очікується на 17% менший. У зв’язку з цим прийняте відповідне рішення облради. У ньому йдеться про надання згоди КП «Регіональний стабілізаційний фонд Дніпропетровської області» на залучення кредитних коштів у сумі 100 мільйонів гривень на термін 12 місяців під відсоткову ставку не більше 25 відсотків річних для закупівлі зерна з передачею в іпотеку нерухомого майна як забезпечення виконання кредитних зобов’язань. До переліку цього нерухомого майна — застави потрапили відразу 46 (!) об’єктів, серед яких тільки медичних закладів більше 20, зокрема, численні споруди обласного наркологічного, шкірно–венерологічного, протитуберкульозних диспансерів, а ще ціла низка закладів освіти та культури, зокрема, навіть такі, як Дніпропетровський національний історичний музей імені Д. І. Яворницького чи дніпропетровські академічний театр опери і балету разом з академічним театром російської драми ім. М. Горького. Таку комбінацію здоровим глуздом не збагнути. Адже в цьому переліку чимало закладів, вартість яких може затягнути на оті 100 млн. грн.!

Ще незбагненніше — ніде не сказано прямим текстом про те, що селяни зобов’язані здавати за безцінь оті 55 кг iз гектара. Тому владі доводиться розраховувати тільки на «страх у країні», як у 1933–му... І така тактика себе виправдовує. Коли я їхав до Нікополя, то попередньо домовлявся поспілкуватися з багатьма людьми, у тому числі й з керівниками потужних агроформувань. Але чимало з них зустрічей зі мною уникли. А дехто після того, як зі мною поспілкувався і видав усю матінку–правду, потім мене мало не на колінах прохав його прізвище ні за яких обставин не згадувати. Як от пан Олександр, скромний приватний підприємець, що обробляє землю десятків двох пайо­виків. Цей роботящий і відповідальний чоловік розповів, як із великими труднощами йому вдалося закупити пшеницю по 2000 гривень за тонну і здати 8 тонн під впливом «страху у країні», а тепер мусить сушити голову над тим, де б знайти ще 15 тонн, щоб розрахуватися з людьми.

Зате там, де справді владу годилося б застосувати в усій повноті і показати силу закону, ні про який «страх у країні» не йдеться. Свого часу саме Нікопольський район славився тим, що тут активно запрова­джували систему зрошення земель — надійний страховий фонд від будь–яких посух, що, зрештою, охопив площу близько 20 тисяч гектарів. Тепер же з цього залишилися, як кажуть, ріжки та ніжки. Труби колишньої гордості району — меліоративної системи — безбожно і безкарно викопали, заробивши на цьо­му немалі гроші. І тепер, кажуть, реально під зрошенням залишаються всього–на–всього одна (!) тисяча гектарів. Особливо натхненно викопували труби із землі, розповідають, у 2010—2011 роках. Навіть доходило до такого нахабства, коли за одну ніч ділки примудрялися демонтувати до 1,5 кілометра. Отож у районі, здається, ніхто не сумнівається, що таке неприховане зухвальство без прикриття влади обійтися просто не могло. Проте діяльність правоохоронців, які, здавалося б, землю мали гризти у боротьбі з таким зухвальством, обмежилася хіба що повідомленнями про виявлення скромних екскаваторників, спійманих на гарячому. А на головах високих покровителів жодна волосина не впала. І нині доводиться пожинати гіркі плоди.

А владі тепер важко похитнути переконаність значної частини людей у тому, що нинішню ситуацію (на Дніпропетровщині, окрім Нікопольського, найбільше постраждали від нинішньої посухи ще три південні райони — Апостолівський, Томаківський та Широківський) штучно створила вона сама. Бо коли збанкрутують численні сільгоспвиробники, вивільнені землі безгоспними не залишаться і без жодних проблем дістануться «своїм людям». Отож ціна цьогорічного хліба може виявитися несподівано дорогою і для самої влади — з огляду на наступні парламентські вибори.